Офшор для влади — панацея від смерті...

На поверхню вийшли забуті “сірі” дірки української економіки. На акціях протесту, в яких останнім часом потопає Україна, все виразніше звучить вимога підприємців — ми готові виконувати податкове законодавство, але тоді хай і крупний бізнес виходить з офшорів, податки мають платити все і згідно з доходами. “Керманичі”, які, як, утім, завжди буває, пов`язані з крупним бізнесом, не перестають повторювати, що, мовляв, переговори ведуться, зокрема, з Кіпром, але вирішення питання вимагає часу. Що ж заважало раніше розібратися з цим каменем спотикання — тіньовими потоками, які, на жаль, пливуть зовсім не у напрямку бюджету? Декларуючи, що Податковий кодекс — життєва необхідність, а підприємці повинні усвідомлювати важке становище в країні з наповненням державної скарбниці і чинити згідно з веліннями совісті, влада абсолютно “забула” посилити правила гри для крупного бізнесу, очевидно, роблячи ставку на його “менталітет” — завжди “ділитися з ближнім”. Видно, офшори, якщо навіть і структурно зміняться, жити будуть вічно.

Податковий рай — бізнесові схеми

У дискусіях з приводу офшорів зараз найчастіше згадується Кіпр, який, до речі, виведений зі списку країн, які є податковим раєм, адже є ще Британські Віргінські острови, Сейшельські і Кайманові острови, а також багато інших принадних територій для наших бізнес-монстрів.

***Згідно з розпорядженням уряду України “Про перелік офшорних зон” (N 77-р від 24.02.2003 р.) внесені зміни в порядок роботи з такими зонами. Цим документом затверджено новий і визнано недійсним старий список (запроваджений Кабінетом міністрів 14 лютого 2002 року розпорядженнями N 53-р і 156-р (29.03.2002 року) офшорних зон.

У перелік внесені наступні офшорні зони (всього 37):Британські залежні території (Острів Джерсе, Острів Гернсі, Острів Олдерні, Острів Мін); Центральна Америка (Беліз, Панама); Ближній Схід (Бахрейн); Карибський регіон (Аруба, Ангілья, Антігуа і Багамські Острови, Барбуда, Бермудські острови, Барбадос, Британські острови і Віргінські острови (США), Гренада, Монтсеррат, Кайманові острови, Антільські острови і Нідерландські, Пуерто-Ріко, Гренадіни- Сент-Вінсент, Сент-Кітс, Сент-Люсия, Невіс, Співдружність Домініки, Кайкос і Теркс); Європа (Монако, Андорра, Гібралтар); Тихоокеанський регіон (Науру, Вануату, Ніує, Маршальські острови, Самоа, Острови Кука); Африка (Сейшельські і Острови Ліберія); Південна Азія (Мальдівська Республіка).

Так от, у порівнянні зі скасованим переліком, до нового внесені Острови Пуерто-Ріко, Кайманові острови, Бермудські острови. А Кіпр з цього переліку виключено (розпорядженням Кабінету міністрів N 44-р від 1 лютого 2006 року).

Взагалі, термін “офшор” походить від англійського “Off shore” — “поза межами”. На практиці це означає, що законодавство країни, яка потрапляє до цього розряду, дозволяє повністю або частково звільнити від податків компанії, які належать іноземним особам. Оподатковується тільки та діяльність фірми, яка ведеться на території такої держави. Все інше — поза оподаткуванням. Офшорні договори складаються згідно з міжнародним правом.

Як все відбувається на практиці: в податковому раї реєструється “дочка” української компанії, в країні-“зачаття” вона не працює, та і власниками її є іноземні особи. Замість традиційного оподаткування для таких фірм часто використовується тільки фіксований щорічний збір. Вся життєдіяльність офшорної компанії контролюється законами країни реєстрації. Створені спеціальні списки фірм на кожній офшорній території, за порушення “режиму” накладається штраф, можуть навіть вивести з переліку дозволених.

Денонсація: влада давно поклопоталася

Як видно, офшорні умови справді гріх не назвати райськими. Що стосується Кіпру, то відносини України з цією “теплою” країною особливі. Угода про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна була укладена між Кіпром і СРСР 29 жовтня 1982 року. Згідно з документом, від оподаткування звільняються будь-які доходи, які перераховуються з однієї країни в іншу, за винятком деяких випадків відносно фізичних осіб і доходів постійних представництв. Зрозуміло, що для крупного бізнесу — це можливість практично легально, без якого-небудь оподаткування, виводити за кордон величезні суми коштів і мінімізувати податкові зобов`язання (уявляєте реальні масштаби виведення коштів з України, якщо такі схеми стосуються не тільки Кіпру).

Переговори з Кіпром про “розкриття карт” велися з 1997 по 2006 рік, завершилися вони нічим — Кіпр відмовився підписати новий договір на умовах України. Київ почав процес денонсації “радянської” угоди, що змусило Кіпр погодитися в 2007 році підписати нову податкову конвенцію, але вже на початку 2008-го переговори з цього питання зірвалися. До речі, при прем`єрові Юрієві Єханурові в 2006 році провести через Верховну Раду скасування угоди не вдалося.

Чергова спроба реанімувати денонсацію теж зазнала фіаско. Кабінет міністрів Юлії Тимошенко у середині 2008 року затвердив відповідний законопроект, і прийняти його парламент повинен був до 1 липня. Поспіх пояснював тоді Мінфін тим, що при денонсації договору країна зобов`язана письмово повідомити про це другу сторону, не пізніше шести місяців до закінчення календарного року, але навіть при ухваленні закону Україною угода автоматично діє ще рік. Тобто, при повній підтримці документа парламентарями норми кіпріотського оподаткування діяли би до 2010 року. Наполегливість тодішнього уряду можна зрозуміти — криза у розпалі, бюджет тріщить по швах, а гроші пливуть у кишені бізнесу. Але отримати бажаний результат не вийшло, депутати, особисті інтереси яких абсолютно очевидні, не підтримали ідею повернути в країну мільярди доларів, які анітрохи не поступаються за розміром сьогоднішній допомозі міжнародних інститутів. Адже ідея непогана, принаймні, такі дії могли протистояти “підсіданню” України на фінансову голку МВФ.

Ще одна спроба Кабміну Тимошенко — в грудні 2008-го і теж невдала. “За” проголосували тільки 211 з 440 народних депутатів. Не голосували у повному складі фракції КПУ, Партії регіонів, а від фракції Блоку Литвина проголосував “за” лише один народний депутат.

Як пояснив тоді Адам Мартинюк (КПУ), комуністи не могли голосувати за денонсацію цієї угоди, оскільки вона підписувалася в СРСР, а президентом Кіпру є комуніст(!).

Думаю, після такої яскравої заяви позицію решти незгодних можна залишити без коментарів.

Податкові нововведення і кулібінські рішення

Нова хвиля боротьби з офшором почалася восени цього року в світлі ухвалення Податкового кодексу. У вересні ц.р. заступник спікера ВР Микола Томенко направив звернення до прем`єр-міністра Миколи Азарова, в якому йшлося про необхідність вирішення проблеми нелегального витікання українських капіталів через Республіку Кіпр, тобто, внести на розгляд парламенту відповідний законопроект. “Уряд повинен, нарешті, підтвердити, що він готовий виконувати передвиборні обіцянки і продемонструвати, що або податкова політика влади базуватиметься на збільшенні податків для малого і середнього бізнесу, або, нарешті, почнуть платити податки представники великого бізнесу”, — підкреслив М.Томенко.

У відповіді, яка надійшла на ім`я М.Томенка за підписом М.Азарова, йшлося, що у зв`язку з відновленням переговорного процесу з кіпрською стороною, а також планами провести наступний раунд двосторонніх консультацій у листопаді в Києві, Кабінет міністрів вважає недоцільним внесення у ВР законопроекту про денонсацію згаданої угоди.

І справді, в Мінфіні підтвердили, що переговори ведуться, Кіпр прислав делегацію в столицю, обговорення триває.

Зрозуміло, що всі формальності пов`язані з паперовою тяганиною, а основні механізми, згідно з міжнародними канонами, мають певні терміни обговорення, але в нашій історії все це здається досить награним, якщо додати ще один важливий факт. У травні ц.р. Президент України Віктор Янукович підписав закон, що стосується оподаткування дивідендів (27 квітня Верховна Рада прийняла Закон “Про внесення змін до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”). Ним, зокрема, передбачається “введення окремого обліку доходів, одержаних від юридичних осіб, які знаходяться під їх контролем, а також невключення дивідендів, одержаних від нерезидентів-юридичних осіб, окрім нерезидентів, які мають офшорний статус, до складу валового доходу, і звільнення від сплати авансового внеску у разі виплати дивідендів в межах сум дивідендів, одержаних від юридичних осіб, які знаходяться під контролем юридичної особи, яка здійснює виплату”.

Звичайно, на слух — хитромудро. Але на практиці все виявилося, як завжди, просто. Наведемо коментар з цього приводу Уряду громадського суспільства, який було створено за ініціативою Всеукраїнської громадської організації “Цивільний рух Олега Рябоконя”. Висновок ВГО такий — зміни в законодавстві можуть привести до створення “податкового раю” для олігархів.

Так, у ВГО підкреслюють, що “від оподаткування звільняються дивіденди, які одержують українські холдинги від “пов`язаних” з ними іноземних компаній. З одного боку, законодавча ініціатива розглядається як стимул для виходу національних підприємств на зарубіжні ринки, оскільки усувається подвійне оподаткування доходів, одержаних від діяльності іноземних підрозділів українських компаній. Тепер іноземні “дочки” українських холдингів зможуть конкурувати на рівних на іноземних ринках з погляду оподаткування, адже їх прибуток оподатковуватиметься тільки один раз”.

“З іншого боку, положення закону прописані таким чином, що тепер ті, хто виводить гроші з України через свої офшорні компанії-посередники, отримують прекрасну можливість не платити податок на прибуток в Україні і мати статус найбагатших людей країни на законних підставах”, — відзначає Уряд громадського суспільства.

Іншими словами, засновуєш компанію-посередника, наприклад, на Кіпрі, який не вважається офшором, а та, у свою чергу, створює компанію в будь-якій офшорній зоні з мінімальним оподаткуванням. “Тоді включається досить проста схема уникнення оподаткування, де, скажімо, український металургійний холдинг виробляє певну продукцію і продає її за кордоном через компанію-посередника, розташовану в одній з офшорних зон. Потім ця офшорна компанія-посередник продає продукцію за цінами значно вище і одержаний прибуток направляє у вигляді дивідендів компанії-засновникові на Кіпрі, а та їх відправляє своїй материнській компанії — українському металургійному холдингу. При такій схемі податки на прибуток не платитимуться ні в офшорі, ні на Кіпрі, і, звичайно ж, не в Україні”, — пояснює Уряд громадського суспільства.

Щоби виправити законодавчий “ляпсус”, ВГО пропонує ввести оподаткування “офшорних” дивідендів, а також скасувати обов`язкове ліцензування інвестицій за кордон.

А у відповідь — тиша. І це зрозуміло, з урахуванням того, що інтерес бізнесу безпосередньо пов`язаний з “віросповіданням” наших політиків, або вірніше — законотворчості без бізнесової “допомоги” не буває.

Як завершаться переговори з Кіпром, покаже час, але сумніви беруть, що все вирішиться в нашу з вами користь. Особливо з урахуванням того, що, як виявилось, в українських законах враховане “любе”. А додати хочеться одне — своїми фіскальними правилами влада заганяє малий і середній бізнес в тінь, адже їм теж хочеться жити. Ось це-то бажання і змушує їх ставати кулібіними. Наприклад, один знайомий, який на договірній основі є консультантом крупної компанії, тепер із запровадженням ПК зобов`язаний буде половину свого гонорару віддати державі у вигляді податку. При цьому іноземна фірма, яка платить йому за роботу, свій внесок до бюджету здійснює. Сушив він голову, як бути і придумав — потрібно відкривати офшор. Його обслуговування коштує значно дешевше, ніж “внесок” в майбутні безперспективи держави. “Благо”, пропозицій маса, навіть в Інтернеті.

Ось до чого ми прийшли.

Нана ЧОРНА