“Одеса-Броди” запрацював правильно. Чи надовго?

Саме зараз уряди готуються підписати чергову українсько-російську угоду про транзит нафти.

Нафтопровід “Одеса-Броди” вперше у своїй дев'ятирічній історії запрацював у проектному напрямку — з півдня на північ. Досі російські компанії в інтересах Москви переплачували за транзит, аби лише нафта ішла цією трубою на південь.

Цього ж тижня перша партія сировини, отримана з моря, потрапила по “Одеса-Броди” і далі по одній із гілок нафтопроводу “Дружба” — до білоруського Мозиря. Отже, на споконвічно “російські” нафтові території полинула нафта конкурентів.

Венесуельська сировина пішла на білоруські нафтопереробні заводи за домовленістю між білоруським президентом Олександром Лукашенком та венесуельським — Уго Чавесом.

Проте досі незрозуміло, чи надовго Україна розвернула свою трубу.

Уряд стоїть перед спокусою отримати від Росії дещо вигідніші умови роботи нафтопроводів і натомість — відмовитися від розвороту як стратегічного рішення, скориставшись ним як тактичним елементом тиску на Росію. Саме зараз уряди готуються підписати чергову українсько-російську угоду про транзит нафти.

Чиновники обіцяють, що договір влаштує усіх. Мовляв, Україна знизить підняту рік тому ставку транзиту, а натомість їй гарантують мінімальне завантаження нафтопроводів — зараз Росія постійно недодає обіцяні раніше обсяги.

Насправді ж щодо цієї угоди російська та українська сторони мають цілком протилежні уявлення, і тому угоду вже протягом року не виходить підписати.

Українські тарифи — невисокі

Російська сторона розводить руками: ви підвищили тарифи — ми стали менше качати. “Укртранснафта” ввела 2009 року економічно необґрунтовані тарифи, підвищивши їх на 30%, скаржиться керівник “Транснєфті” М. Токарєв.

“Насправді ж Україна і Росія з 1 січня 2010 року одночасно підвищили тарифи. Українські тарифи на транзит нафти 25 травня 2010 року були підвищені лише на 4,1%”, — стверджує заступник керівника НТЦ “Псіхея” Геннадій Рябцев.

А от Росія свої тарифи підвищила в середньому на 15,9%, і найсуттєвіше вони зросли саме в напрямку України.

“Так, вартість транспортування з Самари у порт “Південний” 2010 року порівняно з 2009 роком була збільшена на 65,9%, а з Нижньовартовська у “Південний” — на 32,8%. При цьому в напрямку Новоросійська тарифи зросли лише на 11,5%”, — каже експерт.

Отже, Росія сама штучно зробила непривабливим транспортування нафти через Україну. Тож будь-які знижки, які запропонує Україна в обмін на збільшення обсягів транзиту, Москва може нівелювати підвищенням тарифів російської “Транснєфті”. Кінцева вартість транзиту територією України буде визначатися за її межами.

Україна оплатить обхідні маршрути

На що підуть кошти, які Росія заробляє на українських маршрутах? “30% тарифної виручки “Транснєфть” спрямовує на фінансування інвестиційної програми, перш за все — на будівництво нових трубопроводів — БТС-2 та ESPO”, — переконує Рябцев.

БТС-2 — це маршрут в обхід України та Білорусі. Отже, щойно Київ знизить вартість транзиту нафти, Росія зможе ще більше підвищити свої тарифи і швидше погасити кредити під обхідні “труби”, через які Україна скоро й так залишиться без транзиту.

Повертатися до українських труб Росія не стане у будь-якому разі. Так у неї написано в “Енергетичній стратегії”, затвердженій урядом 13 листопада 2009 року.

Там зазначено, що стратегічні завдання країни — спрямування транзитних потоків російської нафти в обхід суміжних держав, а також створення надлишку транзитних потужностей — тобто ситуації, коли жодна труба не буде завантажена повністю.

Вже у січні-вересні 2010 року нафтопроводом “Дружба” пройшло лише 22,9 мільйона тонн нафти, а за аналогічний період 2009 року — 28,9 мільйона тонн. У тому числі транзит склав 15,5 мільйона тонн проти торішніх 22,3 мільйона тонн.

По “Одеса — Броди” за той же період транспортовано 2,8 мільйона тонн нафти, і з вересня заявок на прокачування сировини не надходило.

Слабко, хоч і стабільно, завантажено Придніпровську систему нафтопроводів, яку 2009 року було переведено у реверс — нею азербайджанська нафта постачається з моря до Кременчука.

“Одеса-Броди” як заручник

Здавалось би, саме час шукати інших, неросійських постачальників, а для цього — запускати у проектному напрямку “Одеса-Броди”.

Добре, що незадовго до запуску обхідної труби БТС-2, запланованого на початок 2012 року, Лукашенко придумав неймовірний, здавалось би, проект закупівлі венесуельської нафти для своїх НПЗ, що забезпечило мінімальну фінансову рентабельність для розвороту українського трубопроводу.

Якби не Мінськ, то Київ, можливо, так і залишився би з порожньою трубою. Інші потенційні замовники перекачування нафти від Одеси до Бродів ніколи не давали гарантій постійного завантаження труб, які нині надав Лукашенко.

Аверсне завантаження цієї труби позбавить Україну частини транзитних обсягів російської нафти, але ці втрати цілком перекриваються здобутками.

Зокрема, не буде можливості качати сировину для Одеського НПЗ, що належить “Лукойлу”. Однак компанія все одно майже не користується цим маршрутом. За словами експерта Богдана Соколовського, підприємство отримує значну частину нафти через Одеський порт, куди вона потрапляє Чорним морем з російських портів.

Тобто Одеський НПЗ після переведення труби в аверс продовжить працювати майже у тих самих умовах, що й 2010 року.

Потенційною є втрата нафти, яку росіяни прокачували по “Одеса-Броди” до танкерів у порту “Південний”. Проте таким чином транспортувалися приблизно ті ж обсяги нафти, які пропонує качати Білорусь. Зараз же це прокачування взагалі припинилося. Тож, зробивши ставку на венесуельську нафту, Україна, щонайменше, не програє.

Нарешті, можливе незначне зменшення обсягів прокачування нафти по трубопроводу “Дружба” у напрямку Західної Європи, адже одна з його ниток переводиться у реверс, аби доставляти сировину з Бродів до Мозиря.

У 2009 році на Захід пішло близько 16 мільйонів тонн нафти. Пропускна здатність однієї нитки становить 14,5 мільйона тонн. Тобто, на 1,5 мільйона тонн Західна Європа і українські нафтопроводи, очевидно, “збідніють”.

Однак цю гілку у напрямку Європи можна буде заповнити, наприклад, каспійською нафтою за маршрутом “Одеса — Броди — Дружба — Західна Європа”.

Для словацьких, чеських та угорських НПЗ трубопровідні поставки будуть у будь-якому разі дешевші за інші, тож, за умови браку російської нафти, цілком імовірна їхня зацікавленість в азербайджанській сировині.

Угоду можна й не переглядати

Росія в обмін на зниження цін пропонує завантажити “Броди-Одеса” 9 мільйонами тонн нафти на рік протягом двох років. За іншими напрямками обсяги транспортування не гарантуються: “Транснефть” відкараскується, що не є власником вуглеводнів, а лише їх транзитером.

Уряд має розуміти, що зниження тарифів не додасть популярності українським маршрутам, адже зависокими є російські тарифи у напрямку України.

Відтак, Росія лише відтягне на два роки переведення в аверс “Одеса-Броди” і, ймовірно, намагатиметься повернути в аверсний режим придніпровську систему — головне джерело постачання нафти на Кременчуцький НПЗ, контрольований “Приватом”.

Таким чином Росія поновила би нафтову блокаду цієї групи, яку тій вдалося прорвати саме завдяки Придніпровському нафтопроводу. Якщо Кременчуцький НПЗ зупиниться, то росіяни отримають сатисфакцію.

Окрім того, гарантій транспортування нафти по “Броди-Одеса” можна досягнути лише одним шляхом: підписуючи тристоронні угоди між “Укртранснафтою”, “Транснєфтью” і власниками сировини.

Якщо Росія готова повернутися до такого режиму роботи, який діяв до 2004 року, то чому б не використати його при гарантуванні прокачування 14,5 мільйона тонн нафти, які може прокачувати друга гілка “Дружби”, не задіяна у поставках до Мозиря? Адже це єдиний маршрут, для якого присутність російської сировини справді важлива.

Якщо вдасться досягнути таких домовленостей і, водночас, відхилити усі спроби повернути “Одеса-Броди” у реверс, тоді перегляд угод має сенс.

Артем ЗАХАРЧЕНКО