Обережно, Рада відчиняється: президент і опозиція змагалися у гучності, а Ляшко їв сир

Нове похолодання в Україні, ранковий транспортний колапс в центрі столиці і урочисте відкриття десятої сесії Верховної Ради шостого скликання — це лише на перший погляд не пов’язані між собою події. У нас все пов’язано. Країну морозить та лихоманить в прямому і переносному значенні, а колапс влаштований зранку на вулицях Києва президентом, який дуже хотів виступити перед депутатами, обернувся для нього не лише прокльонами простих киян, які спізнилися на роботу.

Публічна зневагу глави держави перед лицем цілої країни, цілого уряду, дипломатів майже всіх іноземних країн акредитованих в Україні, — це не дрібничка. Главу держави відверто “зробили”. Третина депутатського корпусу, який представляє щонайменше третину населення країни. Грубо і примітивно, але від цього має бути ще більш боляче.

Для опозиції, яка вичерпала всі більш-менш цивілізовані можливості, докричатися до “престолу”, такий перфоманс як прямий діалог з президентом шляхом скандування своїх вимог — єдиний доступний спосіб бути почутою. Для влади — це ще один тест на витривалість і товстошкірість.

Виходячи на трибуну, президент стовідсотково не сподівався на аж таку реакцію. Те, що будуть крики з залу, він мабуть передбачав. Але, те що кричатимуть впродовж цілого його виступу, ані він, ані його помічники спрогнозувати не могли. Інакше б знайшлося тисячі причин (мороз, туман, тропічний штром — потрібне підкреслити), аби не приїздити на відкриття сесії і не влаштовувати затори на дорогах.

А опозиція таки постаралась і здивувала. Від неї мало хто сподівався чогось подібного. Це лише на перший погляд здається, що прокричати 40 хвилин “Юлі волю!” легко. Без тренувань тут не обійтись. І хто б там що не казав, нардепи робили це щиро і природно.

Природно, до речі, поводився і президент. Спантеличившись від такої “теплої” зустрічі він впродовж 5 хвилин не міг прийняти рішення, що йому робити. Не помітив навіть, що стоїть поміж двох вінків, яких дуже боїться, і які чомусь якісь зловмисники виставили поруч з трибуною.

Вірних суфлерів Дарки і Ганни як на зло не було поруч, а зал мов скажений кричав “Юлі волю!”. В спину підсміювався віце-спікер Микола Томенко, а спікер Володимир Литвин хоч і намагався присоромити опозицію, та “голос волаючого в пустелі” ніхто не хотів чути. І тут на допомогу прийшов Адам Мартинюк. Порадившись з Литвином що робити і як викручуватись Адам Іванович підійшов до президента який вже от-от мав або розплакатись або плюнути і піти, та порадив йому виступати за будь-якої погоди, ігноруючи шум в залі. Це була рятівна соломинка, за яку Віктор Федорович відразу вхопився. Яке щастя, що весь текст виступу у нього був надрукований і не потрібно було щось думати. В таких умовах дай Боже не запинаючись прочитати написане…

Микола Янович, який сидів у своїй ложі в оточенні свити міністрів, мабуть, із жахом думав саме так, а ще дякував всім святим, що це не він стоїть зараз на трибуні і не його так публічно ганьблять. Не з його філологічними здібностями виголошувати в таких умовах промови. Він і в стовідсотковій тиші складно деякі слова вимовляє, що вже казати про таке пекло.

Хто дуже хотів почути що каже глава держави вдягнув навушники і слухав. Деякі особливо вірні депутати навіть щось конспектували. Втім більшість навіть з пропрезидентської фракції навушників не вдягала і сильно не прислухалась знаючи що нічого нового президент не скаже. Так і було. Президент завівся на півгодини але нічого суттєвого не сказав. Декларації, заклики і констатація фактів. Спостерігаючи за дійством можна було заснути, якби звісно не “музичний супровід”.

Що казати — картинка виступу глави держави вийшла на славу. Її вже розтиражували інформаційні агенції і з задоволенням переглядають користувачі в Інтернеті. Дипломати що сиділи на балконі спостерігали все дійство з непідробним інтересом, дехто навіть знімав на камери та телефони. І чи справді нинішній демарш опозиції перетворився в ганьбу для країни, як твердять депутати від регіонів і комуністи, чи все-таки в ганьбу чинної влади, яку уособлює президент і хоч в малий але тріумф опозиції, питання риторичне. Дехто з дипломатів не під запис коментуючи дії опозиції двозначно посміхався і казав молодці.

Покидав зал глава держави також гучно. Опозиція кричала “Ганьба!”, а “свої” аплодували. А що їм ще залишалось робити? За таку “свиню”, яку підсунули колеги з опозиції точно хтось тепер дістане по шапці. Тільки хто? Судячи з того, що на президентові не було лиця, коли він покидав залу парламенту, гнів його може бути страшний.

Після від’їзду президента слово взяв спікер. Він як і зазвичай говорив багато розумного, повчав, аналізував, планував. На жаль, чи на щастя, не плакав. Мабуть через те, що не було вишитого рушника, аби втерти сльози, або тому що ніхто йому не кричав “Ганьба!”, як президенту. Воно й зрозуміло, в частини депутатів боліли язики і горлянки, а в частини вуха. Сказавши що хотів Литвин оголосив перерву, щоб братія парламентська трохи відпочила і заспокоїлась.

Окрім виступу президента справді важливим пунктом програми засідання парламенту виявився звіт багаторічного омбудсмена Ніни Карпачової. 8 лютого закінчується термін її перебування на найгуманнішій посаді в країні і на носі вибори нового голови. Звітуючи, вона не лише хвалилася досягненнями і проробленою роботою, а й вдалася до типово агітаційного ходу — запропонувала обирати омбудсмена всенародно. Як президента. Запропонувала, знаючи наперед, що ніякого результату така мудра пропозиція не дасть. В нас і президента всенародно не так просто вибрати, а тут якогось наглядача з прав людини. Втім, такий піар-хід не залишився непоміченим. Його почули, а це вже добре.

Для підтримки своєї персони омбудсмен запросила в стіни парламенти маму Георгія Гонгадзе і маму загиблого у міліцейському відділку Ігоря Індила. Дві розбиті горем жінки стояли поруч Карпачової, коли та давала брифінг і важко було зрозуміти, чому вони сюди прийшли і що вони тут, в стінах Ради роблять. Невже прийшли знайти правду?

Перед самим обідом була ще одна атракція. Депутат Ляшко на трибуні їв сир. Після того, як він на тій же трибуні їв землю, здивувати колег сиром йому вже не вдалося. Ляшко пообіцяв вислати цей сир Медвєдєву в Москву “хай наїсться” і тільки-но зійшов з трибуни, взявся виконувати свою обіцянку. Демонстрація Ляшком сиру викликала у депутатських шлунків відповідні позивні і вони пригадали, що наближається час їсти.

Неозброєним оком було помітно що обранці скучили одне за одним і за спілкуванням з набридливими журналістами. З задоволенням роздавали коментарі і давали інтерв’ю.

Смачно пообідавши, парламентарі продовжили роботу. Не в повному складі, як зранку, бо багато хто попоївши, змушений був віддатися в обійми Морфея, аби сало зав’язалось, але все-таки в межах кворуму.

Роман МАЛКО