Нова точка відліку

Нарешті вони є… У цих зливах, власне, немає нічого нового та кримінального. Так, дрібнички. Адже хто б сумнівався, що президент усіма силами хоче виконати свої обіцянки та позбутися нарешті цукеркового бізнесу, що він людина слова. Сказав тисяча гривень на день солдату — значить тисяча, сказав АТО закінчити за “кілька годин” — значить за “кілька годин”, сказав повна люстрація суддів — значить повна, сказав безвізовий режим із ЄС протягом року — сказав. А ще обіцяв перекрити офшори… Спочатку він, звісно, трохи відмовчався. Візит туди, потім сюди, наймити щось наплетуть, дивись і втихне. Але в Японії йому таки довелося відповідати на незручне запитання про офшори. Змушений був, мовляв, бо банк Ротшильдів, якому вирішив передати ROSHEN в управління, відмовився працювати з українськими активами. Не більше, не менше. Але тепер, коли все вилізло, “я планую представити важливу реформу, яка унеможливить використання офшорних рахунків”, пообіцяв президент. І, будьмо певні, слова свого дотримає. Як і минулого разу… Та й все це насправді маячня й у гіршому разі непрофесійність журналістів, вояків гібридної війни, мета яких, за словами спікера Генпрокуратури Куценка, “зруйнувати нашу державність зсередини брехнею та популізмом, обманювати народ яскравими речами задля просування до владних кабінетів начебто нових та незалежних фахівців, а насправді маріонеток, завдання яких руйнувати інститути влади в Україні”. Добре сказано.

Президент чистий як скло, і хай це стане нарешті аксіомою. І його любі друзі чисті, і ті, хто підпадав під люстрацію, але не підпав, також. І екс-регіонали, до яких немає жодних претензій, особливо ті, що купували вишки чи проводили сепарські з’їзди, і ті, яких виправдав та відпустив непідкупний суд, і прокурори, а надто діамантові, та й самі судді, які живуть лише на зарплату й судять не по дзвінку, а за законом, і всі, всі, всі, хто вірою та правдою… чисті й непорочні. Адже це одна команда. А тому “разом із президентом ми повинні зупинити цю заразу заради України та її майбутнього”, як влучно підмазав Куценко, і будь-яка критика та викид компромату мають розцінюватися як розхитування човна та діяльність на шкоду державі. Засвоїли. Тільки є в цім божественнім одкровенні одна маленька проблемка: як жити далі? Імідж підсмерджує, реформи буксують, політична система б’ється в конвульсіях, а довіра з боку як друзів, так і підопічних скотилася до нульової позначки. Хоч не хоч, а вирішувати щось доведеться, і варіантів не так вже й багато. Ідеальний — піти геть із гордо піднятою головою. Не хочете шоколадок — не треба. Це було б красиво й запам’яталося б. Можна піти й достойніше, попередньо все підготувавши: одночасні вибори президента й парламенту, оновлена ЦВК. До осені можна встигнути, було б бажання хоч щось зробити “заради України та її майбутнього”. Прощальна вечірка із салютом на лінії фронту також вітається, але, на жаль, таке малоймовірно. Реальніший варіант традиційний, і він уже запущений.

Причому не сьогодні, а відразу після Майдану. Ще не встигла вмовкнути жалібна “Пливе кача”, ще труни Небесної сотні не лягли в сиру землю, а команда вічних профі вже працювала над підготовкою того, що ми з огидою і жахом нині мусимо назвати “реванш”. Саме тому не були заарештовані ті, хто мав, відпустили тих, кого вже встигли вхопити гарячі голови, був даний час на замітання слідів тощо. Спишемо це на важку ситуацію, бо не без того, але перші домовленості запущено саме тоді. І хоча були вони примітивні, далі все потроху налагодилось і запрацювало як єдиний механізм. Тому, якщо хтось досі пробує дивуватися недолугості вчинків та кроків тодішніх відповідальних персон і непритомніє від відвертого цинізму їхніх наступників, хай дасть собі нарешті спокій. Усе йде за планом.

Криків “зрада” не буде. Те, чому служать наші герої, вони не зрадять ніколи. Просто їхня бурхлива діяльність чи бездіяльність із присмаком реваншу починає набирати дедалі загрозливіших форм і завдасть великих прикрощів, якщо суспільство раптом не зуміє змобілізуватися й дати цьому гідну відсіч. Річ у тім, що майже відсутнє правосуддя щодо героїв епохи Януковича та водночас трепетне цькування добровольців, спускання на гальмах реформування правоохоронної системи та вибіркова люстрація цінних кадрів, фактичне нерозслідування злочинів минулого режиму — це не труднощі становлення, а ланки одного ржавого ланцюжка.

Ну а як продовження нинішні закриття справ проти Єфремова та Іванющенка, доведення до зняття санкцій соратників Януковича в Європі, повернення до практики інституту “смотрящих” на держпідприємствах і “тушкування” в парламенті, ігнорування необхідності оновлення ЦВК і відверта маніпуляція конституційним процесом, фактичне знищення добровольчих батальйонів, а водночас неймовірне підсилення поліції, мінські “договорняки”, суть яких зводиться до припинення бойових дій і пошуку можливості замиритися з терористами та якось оформити їхній анклав на Сході України. А що саме до цього йде, чітко вказує недавнє скасування президентом восьми районних військово-цивільних адміністрацій на Донбасі. Чим дихає там місцева влада, можна не сумніватися. Не варто думати, що все це є лише результатом ігор, інтриг, імпровізацій та чиновницької самодіяльності. Щурі й таргани справді люблять змагатися в спритності, тільки от рефері завжди працюють професійно, їхні кроки добре обдумані та підготовлені. Понад те, санкціоновані. Українські чиновники будь якого рівня чи ґатунку споконвіку були гвинтиками системи й апріорі не можуть грати у власну гру та йти всупереч начальству. Вони працюють за чітко обумовленими правилами й навіть державу грабують, не відходячи від них ні на йоту. Безумовно, дурість, продажність, непрофесійність і тупість іноді теж впливають на прийняття рішень, але аж ніяк не у випадку підбору генпрокурора чи прокурора Одеської області. Жодне призначення, звільнення, усунення чи цькування, особливо знакових персон, у цій країні неможливі без ретельного аналізу та згоди зверху. А тому якщо раптом пачками починають усувати реформаторів та ухвалюють закони для чистки неугодних, то це вже не ознака політичних інтриг, а неприхована реінкарнація монстра.

Стовідсотковий реванш і реставрація старої системи в нинішніх умовах навряд чи можливі. Все тече та міняється. Можна очікувати будь-яких несподіваних конфігурацій аж до витворення якогось модифікованого реваншистського гібрида, але від цього не стане легше. Радше навпаки. Адже суть якраз у збереженні системних цінностей і правил, а ще недопущенні перехоплення ключових важелів. А тому завдання всіх тих, хто ще не втратив бажання змінити країну й справді її любить, — негайно мобілізуватися, максимально об’єднати зусилля й почати діяти на випередження, створивши здорову політичну альтернативу, здатну ризикувати, брати на себе відповідальність і не боятися позбуватися баласту минулого. На щастя, система неповоротка, і її можна й треба переграти. Всі передумови для цього є, суспільство вже давно готове. Залишилося тільки поле бою перенести з Facebook у реальність і почати діяти.

Роман МАЛКО