Номінації-2010: пенсіонер, схемотехнік та реформатор

“Економічна правда” продовжує підбивати підсумки 2010 року. Цього разу редакція пропонує власний погляд на найбільш резонансних та впливових бізнесменів та політиків. Кожному з них було присвоєно номінацію. Отже...

Одинадцяте місце. Пенсіонер року

Володимир Стельмах

Голова Нацбанку мав піти ще на початку 2010 року. Хоча б тому, що він вже літня людина, і вже настав час передати фінансову систему країні у більш енергійні руки.

Вже не кажучи про те, що у країні з'явився новий президент, який має свої уявлення про те, що має робити центробанк.

Проте, усе фінансове співтовариство з подивом спостерігало, як увесь 2010 рік Стельмах робив неможливе. Він тримався за своє крісло немов п'явка.

Кажуть, що тут не обійшлося без протекції колишнього президента Віктора Ющенка. Не знаємо, які поступки робив він для Януковича, але натомість вмовив нового главу держави залишити свого головного банкіра.

Але якщо про Стельмаха домовлялися, то про його команду — ні. І коли прийшов час, Володимир Семенович дозволив звільнити свого першого зама Анатолія Шаповалова та голову банківського нагляду Василя Пасічника.

Судячи з того, що проти цих людей не заведена жодна кримінальна справа, відставка підлеглих та старих друзів Стельмаха була доволі м'якою.

Проте, “ворожі сили” насувалися. Замість Шаповалова призначили молодого Сергія Арбузова, а замість Пасічника — Ігоря Соркіна.

І якщо Соркін працював раніше у нагляді, то Арбузов був лише колишнім головою невеликого банку. Отже, його призначення було чисто номенклатурним, хоча це не свідчить про його людські якості та професійні здібності.

Рік йшов до закінчення, у банківській системі нічого не змінювалось. Стельмах друкував гроші на купівлю облігацій уряду, та сумлінно виконував вказівки Світового банку та Адміністрації президента на знищення малих банків.

Але Президент все не подавав його кандидатуру на наступний термін. Стельмах майже весь 2010 рік реально існував як в.о. Голови Нацбанку.

Що сталося у грудні, мало хто знає. Точно відомо, що Генпрокуратура почала ворушити старе, і збирати компромат на Стельмаха. Навіть якщо потім відбулася різка розмова з президентом.

Одним словом, 22 грудня замість нього призначили Арбузова. Нехай молодий, нехай майже без досвіду керування банківською системою. Але Стельмах президенту вже точно став не потрібний.

Чи взагалі він мав шанс утриматись?

Десяте місце. Схемотехнік року

Андрій Клюєв

Засновник відомої династії Джон Рокфеллер прославився тим, що завдяки праці став нафтовим королем світу.

Перший віце-прем'єр Андрій Клюєв відомий тим, що він завжди там, де найбільші гроші.

Відверто кажучи, це було легко передбачити. Клюєв завжди вмів домовлятися, і робив це на користь та за рахунок усієї Партії регіонів. Навіть до екс-прем'єра Юлії Тимошенко він приїздив неначе старий приятель.

Не дивно, що коли формували новий уряд, саме ця людина стала вирішувати найбільш “грошові” питання.

Зверніть увагу. Ви ніколи не побачите Клюєва там, де дуже часто пробігає Тігіпко. Вони є принципово різними урядовцями. Віце-прем'єр з соціальних питань, а знедавна міністр соціальної політики є незамінним працівником, який займається абстрактними реформами.

Перший віце-прем'єр використовує власні повноваження для того, щоб вже сьогодні вирішувати конкретні мільйонні та мільярдні питання.

Фаховий інженер, він дуже розумна людина. Клюєв тямить у промисловості, у фінансових питаннях, в інвестиціях та в усьому, що стосується великих грошей.

Подивіться на заголовки новин, і ви побачите, що у його графіку немає “прохідних” питань. Це не Тігіпко, який має спілкуватися з підприємцями та потім робити вигляд, що він на щось “наривається”.

І що саме цікаве, не знайдеться жодної людини, яка сказала в адресу Клюєва хоча б одне дурне слово. Не урядовець, а якийсь ангел — теж не у порівняння з Тігіпко.

Хоча, що більш ймовірне, його просто бояться. А ще Клюєв, подейкують, найбільш ймовірна заміна Миколі Азарову на посаді голови Кабміну.

Проте, не все так ідеально. Спостерігаючи за кар'єрою першого віце-прем'єра, складається дуже чітке враження — ця людина з усього прагне отримати користь.

Як фігурально висловився один з міністрів в уряді Юлії Тимошенко, “йому все байдуже, лише до грошей він не байдужий”.

2010 рік дав два яскравих підтвердження цьому враженню. По-перше, у липні суд надав унікальні пільги компанії “Лівела”. Її звільнили від сплати акцизів, ПДВ та імпортного мита на нафтопродукти.

Минуло лише три місяці, як цей оператор контролював 70% ринку імпортного палива. “Лівелу” пов'язують з народним депутатом-”регіоналом” Володимиром Зубиком, проте кажуть, що батьком цієї схеми був саме Андрій Клюєв.

По-друге, нещодавно очолювана першим віце-прем'єром Комісія з координації здійснення заходів, пов'язаних з реалізацією інвестиційних проектів, вирішила надати запорізькому “Заводу напівпровідників” допомогу в 200 мільйонів гривень.

Це підприємство опосередковано належить урядовцю, а інвестиції держави компенсують відсотки за кредити, надані йому державним Укрексімбанком.

Ось такі пріоритети держави.

Звичайно, Андрій Клюєв — не єдиний, хто заробляє у новій владі. Є також інші яскраві приклади: Рінат Ахметов та Борис Колесніков, Дмитро Фірташ та його “група підтримки”, Юрій Іванющенко, а також сам президент.

Проте, він має намір заробити навіть на національних проектах Януковича, і це дуже красномовний факт. Клюєв заробляє на питаннях, які не контролюють інші “великі хлопці”.

Дев'яте місце. Боєць року

Михайло Бродський

Гадаємо, Михайло Бродський чергового разу зробить висновки, з ким у цьому світі можна товаришувати. Свого часу він товаришував з Юлією Тимошенко, і вирішував для неї вельми приватні справи. Після розладу відносин колишній друг розповів про неї дуже багато темних таємниць.

Мабуть, так само буде і цього разу, коли нова влада його “поматросила та кинула”. На нього навісили усю провину влади, що виникла від спроби знищити спрощену систему оподаткування.

Аналізувати діяльність Бродського так же само неможливо, як і його життя. Він є людина суперечлива. Побудувавши мережу обмінних пунктів у часи, коли за долари саджали, він напевне дуже багато знає про корупцію та ведення бізнесу по-новому.

Тому багато хто посміхається, коли цей чоловік питає, як же можна будувати економіку, не сплативши податків.

А ще писали, що він поєднував діяльність на посаді Держкомпідприємництва та керівні посади на своїх підприємствах. Якщо це правда, то це порушення антикорупційного законодавства та і взагалі не дуже порядно з його боку.

Проте, треба визнати, що колишній голова Держкомпідприємництва вміє не лише багато і красиво говорити, а і багато робити. Свого часу він був головним редактором легендарних “Киевских ведомостей”, і це були найяскравіші часи цього видання.

Бродський показав себе справжнім бійцем, і викривав порушення направо і наліво. Напевне, що бійцем він і залишився. Отже, вся справа у тому, за що воювати.

Зараз важко сказати, що саме зробив Бродський, перебуваючи на посаді голови Держкомпідприємництва. Він сам приписує собі багато чого.

Із того, що запам'яталося нам, головним досягненням було послаблення ролі Держкомпідприємництва. Бродський ніколи не любив цей орган, і вважав його непотрібним.

В 2010 році він скоротив регіональні представництва комітету, та вперше за історію існування органу дозволив міністерствам та відомствам не погоджувати з ДКП проекти нормативних актів.

Було багато незадоволених, але Бродський начебто “вмикав дурня” — де ж ви таке бачили, щоб чиновник знищував власний бізнес? Проте, ця лінія його поведінки є логічною з боку бізнесмена, яким він був і залишиться.

Ще голова Держкомпідприємництва приклав руку до скорочення кількості дозволів та ліцензій, що існували в Україні. І нехай це були напрацювання його попередників, але саме Бродському вдалося довести їх до втілення. Поки що ніхто не відчув полегшення — принаймні, про це не сказала жодна людина, крім речників уряду та президента. Але життя покаже.

Ще він запам'ятався ідеєю знищити технічний огляд транспорту. Точніше, відсторонити від цієї процедури Державну автоінспекцію. Стан транспорту перевіряли би технічні станції, і в разі підтвердження нормального функціонування агрегатів вони просто надавали би відповідний талон.

Ідея непогана, як свого часу була ідея заборонити ДАІ зупиняти автомобілі просто так. Проте, навряд чи її вдалося б здійснити — навкруги цієї процедури багато приводів для корупції, а значить, потенційно багато грошей.

Цікаво, що у пам'яті мільйонів українців Бродський-2010 залишиться як суперник підприємницького Майдану. На тлі цього вже не має значення, що насправді зробив голова Держкомпідприємництва.

Усі запам'ятали єдиний його вислів: “Я розумію людей, які не хочуть платити податки. Це нормально. І люди за конституцією мають право висловлювати свою думку — під Верховною радою в тому числі”, — написав він у своєму блозі, і з цими словами був звільнений.

Тому що не треба різати правду-матку, коли цар у країні — добрий.

Восьме місце. Водій року

Борис Колесніков

Є кілька осіб, які з приходом нової влади отримали найбільшу користь. Декілька з них є поза владою, і лише призначають у державний апарат своїх “козаків”. Це, зокрема, Рінат Ахметов та Дмитро Фірташ. Є інша категорія таких осіб — вони заробляють, існуючи всередині влади. Це Андрій Клюєв та Борис Колесніков.

Ще до призначення у владу він був серйозною людиною. Бізнесмен Борис Пєнчук написав дуже красномовну книгу про донецьку мафію, на підставі якої у більш правовій державі зробили б гучні розслідування.

І що? Сидить за “наклеп”. Не важливо, у чому наклеп, але майже кожен мешканець Донецька може засвідчити ті факти, які викладені у книгах Пєнчука.

Навесні подейкували, що йти у владу Колесніков не хотів. Його затягнув туди товариш Рінат Ахметов, аби контролювати відповідальний та надзвичайно “грошовитий” напрямок підготовки до Євро-2012. Згодом, Борис Вікторович не пожалкував. Він відчув смак, і сьогодні навіть має великі амбіції.

Коли його порівнюють з Клюєвим, то відзначають чудернацький факт — Колесніков власноруч вимагає від будівників якісної роботи. Перевіряти не наважується ніхто.

Але як тут наважишся, коли у жовтні Колесніков привселюдно протаранив авто Державної автоінспекції, сидячи за кермом автобуса? Найцікавіше, це ДАІ “обганяла віце-прем'єра” з правого боку. Є питання? Ну чи не бешкетники ці “даішники”?

Менш відомий інший факт. Цього року Україна зібрала дуже непоганий врожай, але восени експорт зернових був заблокований. Формально, рішення підписане головою уряду Миколою Азаровим. Проте, ретельність виконання заборони є надзвичайно високою.

Кажуть, що автором заборони експорту зернових був саме Колесніков. З підкріпленням цього звинувачення не дуже добре — подейкують, що віце-прем'єр є власником ферм з вигодовування свиней, і йому потрібне недороге зерно. Інші кажуть, що у віце-прем'єра з аграрним міністром Миколою Присяжнюком існує своя змова.

Навіть якщо ці чутки не є правдою, вони свідчать хоча б про одне. Борис Колесніков -дуже впливовий бізнесмен в уряді.

Сьоме місце. Чародій року

Ігор Коломойський

Принаймні, дві великі угоди Ігоря Коломойського в 2010 році заслуговують особливої уваги.

Перша з них — завершення купівлі телеканалу “Студія 1 +1”. За цей актив мільярдер боровся кілька років. Спочатку він майже домовився з Олександром Роднянським, засновником каналу.

Але той невдовзі передумав продавати “плюси”, що сильно зачепило Коломойського. Подейкують, такого приниження олігарх не міг стерпіти.

Незабаром він купив 3% акцій компанії CME, яка володіла каналом. А потім він викупив всі акції українських активів компанії. У цьому році всі формальності були завершені, і повноправним господарем “1 +1” став Коломойський.

Друга угода — зі сфери авіа. Він отримав дозвіл на злиття авіакомпаній “Аеросвіт”, “Донбасаеро” і “Дніпроавіа”, отримавши таким чином 60% ринку українських авіаперевезень.

2010 року група Приват — найбільший гравець на паливному ринку України, вкотре отримала нові преференції від держави.

Попри вже згадану компанію “Лівелу”, можливості якої ввозити сировину без сплати податків на повну використовували нафтовики олігарха, уряд вкотре відклав вимоги до модернізації нафтопереробних заводів. Три з чотирьох заводів в Україні, що потребують модернізації — належать Ігорю Коломойському.

Якщо держава буде і далі настільки лояльна до бізнесмена, то його “імперія” буде зростати ще більшими темпами.

Шосте місце. Інструмент року

Сергій Тігіпко

Кажуть, що на президентських виборах 2009 року Сергій Тігіпко витрачав свої, і витратив багато. Звичайно, як розумний бізнесмен, він має “відбити” витрачені кошти. Дуже ймовірно, що саме заради цього він пішов працювати в уряд.

Проте, все склалося дуже чудернацько.

Дуже зрозуміло, чим займаються Андрій Клюєв та Борис Колесніков. Це віце-прем'єри, які мають величезну владу, і вміло користуються нею, інколи на власний розсуд. Мабуть, схожим чином поводить себе і Віктор Тихонов. Але хоч хто-небудь може пояснити, на що впливає четвертий віце-прем'єр — Сергій Тігіпко?

Можливо, відповідь треба шукати у його швидких пересуваннях. Це справжній Енерджайзер, енергії якого можна лише позаздрити. Складається таке враження, ніби він і є уряд.

Ще спочатку, коли Тігіпко прийшов до уряду, існувала думка — він виконуватиме всю брудну роботу, а потім його “зіллють”. Поки що справдилася лише перша частина прогнозу.

Довго віце-прем'єра, а тепер міністра соціальної політики асоціювали з підтримкою експорту та структурними реформами, згодом — з податковою реформою, ще згодом — з реформою держзакупівель, з реформою у будівництві, дерегуляції та навіть митній справі.

Тепер його кинуто на підвищення пенсійного віку, реформи законодавства з праці і охорони здоров'я, та розгрібання соціальних “завалів”. А ще напередодні “адміністративної реформи” він запропонував денонсувати угоду про уникнення подвійного оподаткування з Кіпром!

Треба бути справжнім стратегом (а Тігіпко саме такий), щоб після таких “смажених” справ утриматись в уряді. Зазвичай, для активно-негативних посадовців працює “розстріляна логіка” — мавр виконав справу, мавр пішов у відставку. Так свого часу використав президент Росії Борис Єльцин молодого прем'єра Сергія Кірієнка.

Дивно, але наш віце-прем'єр залишається на посаді. Крім того, незрозуміло, чи взагалі він брався за начебто доручену йому справу. Податкову реформу писав Мінфін та Колесніков, пенсійна закріплена за головою уряду Миколою Азаровим, реформа сфери держзакупівель ніби то й не відбувалася — як купували без тендеру, так і купують.

Чи може це така “фішка”- віддавати іншим все те, над чим працював власноруч?

Чому можна так казати? А що отримав Тігіпко в обмін на свою нескінченну енергію? Здається, що нічого, крім своєї почесної посади та нового величезного обсягу роботи — новостворене міністерство соціальної політики.

Що ж, справедливо. Начебто нічого не зробив — начебто нічого не отримав.

П'яте місце. Щасливчик року

Рінат Ахметов

Були часи, коли Рінат Ахметов скуповував активи так часто, що одного разу настав момент, коли не всяка інвестиційна компанія могла точно порахувати, що ж йому належить. Список власності зростав і зростав.

Чи завадила Ахметову криза? Ні.

Одне з останніх придбань олігарха — маріупольський меткомбінат імені Ілліча. Влітку цього року як грім серед ясного неба прозвучало повідомлення генерального директора комбінату Володимира Бойка про те, що рейдери купили всього за 240 мільйонів гривень його дітище. А адже саме Бойко завжди вважався власником підприємства.

Однак фіналом цієї історії став той факт, що 75% ММК Ілліча виявилося у власності Ахметова. Бойко сам погодився на таку угоду, бо не мав сировинної бази, грошей та зв'язків у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, яка швидко “вирішила” усі проблеми з рейдерами.

У Ахметова вже давно є все це.

Ще одна покупка олігарха — київський ЦУМ. До цих пір навколо універмагу була якась мишача метушня, яка не викликала великого інтересу у широкої публіки. Але ось ЦУМ купив Ахметов...

Про те, що Ахметов як і раніше впливає на президента і прем'єра — чутки, які ходять вже давно.

Чи вдасться йому зберегти і наступного року мажоритарний вплив на політичний проект Януковича покаже лише час.

Четверте місце. Надія року

Дмитро Фірташ

Це не жарт. Він дійсно наша надія.

Якщо у нього відібрати газ, то в країні поміняється влада, міжнародні суди стануть на бік Фірташа, а Україна навіть не спробує захистити свої інтереси.

Фірташа не можна ображати і не можна говорити йому “не можна”. Він керує цілою групою депутатів парламенту та високопоставлених чиновників.

Він тісно пов'язаний з шефом СБУ Валерієм Хорошковським і міністром ПЕК Юрієм Бойком. “Нафтогаз Україна”, що відмовився сперечатись з “РосУкрЕнерго” з приводу газу, відібраного Юлією Тимошенко, взагалі ледь не перетворився на філію РУЕ.

Телеканал “Інтер”, яким нібито “не володіє” Фірташ, так може розійтися, якщо зачепити інтереси олігарха, що інформаційний простір буде стрясати від праведного гніву: Фірташ — чесний бізнесмен!

Навіть американський посол в Україні, за матерілами оприлюдненими WikiLeaks, приймав Фірташа у своєму кабінеті і уважно слухав розповідь про те, як Фірташ не пов'язаний з кримінальним авторитетом Севою Могилевичем, а потім рапортував про це до Державного департаменту США.

Європа із завмиранням стежить за тим, що відбувається з газом Фірташа, і сподівається, що Євросоюз не буде замерзати ні цієї зими, ні наступної.

Так що всі ми сподіваємося на Фірташа.

Третє місце. Жертви року

Платники податків

Поза всяким сумнівом, “людиною року” в Україні має стати платник податків, тому що він і тільки він оплачує життя держави, віддає борги, не ним узяті, і живе в страху за своє сьогодення і майбутнє. У 2010 році до колишніх страхів додалися нові.

Більш-менш, платники податків спокійно жили останні років 5-6. Економіка Україна стрімко зростала, потім падала, але залишалася життєздатною. Правила гри — закони, постанови, зміна урядів — не настільки радикально відбивалися на платниках податків.

У країні встановилися деякі правила, і за ними всі ми жили ці роки.

Але тут прийшли новий президент і прем'єр. Вони обіцяли стабільність і найнижчі податки в Європі. Вони обіцяли податкові канікули і багато ще чого. Вони лаяли попередню владу за бездумне кредитування за кордоном, зокрема, в МВФ.

І що ж сталося потім?

Відповідно до Податкового кодексу, який так і не був детально обговорений з платниками податків, деякі податки таки знизяться, але не скоро.

Податкові канікули отримали, в основному, ті, хто близький до олігархів або самі олігархи.

Обсяг отриманих кредитів збільшаться до космічних розмірів.

Фактично платників податків зламали через коліно.

Перша показова страта була проведена на “спрощенців”, інтеренет-магазинах і інших. Були підняті акцизи і мита на деякі товари. Будуть введені податки на доходи з депозитів.

Через катастрофічний дефіцит бюджету, великі платники авансують державу, сплачуючи податки випереджаючими темпами.

Фактична інфляція, за різними неофіційними оцінками, становить 15-20%.

Платники податків — і це наче знущання над ними — фінансують збанкрутілі під час кризи банки, які так і не віддали гроші своїм вкладникам.

А в недалекому майбутньому Україна повинна буде віддавати борги, про які платники податків знають мало або не знають зовсім.

І вони вже зараз ідуть у тінь — туди, де зможуть залишити свої доходи при собі, і туди, де буде страх, що одного разу за ними прийдуть — попросять хабар, відберуть майно або позбавлять волі.

Але нехай платники податків проживуть як можна довше. Без них не буде нічого.

Друге місце. Реформатор року

Микола Азаров

Микола Азаров — Державник з великої літери ...

Цій людині ми повинні бути вдячні за створення системи збору податків. Він її побудував. Він її зробив такою, яка вона є. Він думає тільки про країну. Тільки про бюджет. Всі його думки про це.

Він терпіти не може компроміси. Якщо Азарова поставити перед вибором “гроші до бюджету або, скажімо, врятувати кошеня, що влізло на дерево”, тварина не виживе. Жодних сентиментів.

Кажуть, що знищення спрощеної системи оподаткування — вимога МВФ. І якщо влада хотіла отримати його гроші, потрібно було погоджуватися. Але яка справа МВФ до наших “спрощенців”, цих кошенят економіки? Жодного.

А що до Азарова, то “спрощенці” — персональні вороги Азарова.

У 1998 році нинішній прем'єр, а тоді глава ДПАУ Азаров щосили опирався “спрощенці”. Він хотів поставити всім касовий апарат, дати ще більше повноважень податківцям і збільшити наповнення скарбниці.

Але тоді, саме тоді люди вийшли на майдани — Верховну Раду багато разів пікетували торгівці, таксисти та інші. Це було задовго до масових акцій протесту, що призвели до зміни влади.

І президент Леонід Кучма під тиском громадськості погодився ввести спрощену систему оподаткування, яка по суті була ні чим іншим, як податковою системою для самозайнятого населення.

І тим самим були вбито двох зайців: зменшилось офіційне безробіття, і багато мільярдів гривень вийшли з тіні.

До того ж бюджет почав наповнюватися двома сотнями гривень щомісяця від кількох мільйонів людей.

Але Азаров не припиняв думати про скарбницю.

Повернувшись до влади прем'єром, він добиває спрощену систему, щоб усі платили більше. Це його кредо. І він його ніколи не зрадить.

Смерть декілька мільйонів кошенят ніщо в порівнянні з потребами Держави. А з тими, хто не згоден, прем'єр буде коротко: “Да пошлі ви!”

Перше місце. Стабілізатор року

Віктор Янукович

Він поправу заслужив на перше місце в рейтингу “Економічної правди” У цьому році Віктор Янукович добився того, чого йому не дали в 2004 році — став президентом.

І всі подальші події сталися з його легкої руки.

Він виграв би ці вибори в будь-якому випадку — навіть якщо б пара Ющенко-Тимошенко працювали дружно і злагоджено. Адже народу потрібно було інше.

Більшості виборців хотілося стабільних цін і стабільних зарплат.

Бізнесу потрібні були прогнозовані правила гри.

При цьому і ті й інші бажали завершення переділу сфер впливу та власності. Мовляв, хай вони всі, нарешті, поділять між собою, а ми зберемо крихти зі столу і заживемо щасливо.

Янукович пообіцяв стабільність. Він її добився в політиці — його рішення виконуються беззаперечно.

У парламенті рідше влаштовують бійки, а більшість голосує за допомогою руки “дресирувальника”. Як говорив Геннадій Хазанов, “повний одобрямс”.

Але в економіці Янукович зробив велику помилку, призначивши прем'єр-міністром Миколу Азарова. За всі прокляття, які ще будуть литися рікою на адресу президента, Янукович повинен сказати спасибі саме Азарову, тому що для української економіки немає нічого гіршого “азаровщини”.

І от вибори виграні. Місцеві в тому числі. Політики заглядають у рот президенту, погоджуючись з усім.

Олігархія успішно втілює в життя свої плани на українську власність. Проте з волі президента все чиновництво і олігархія так боляче наступили на ногу всім іншим, що навіть затяті прихильники нинішньої влади завили.

Єдиний плюс у тому, що тепер прихильники Януковича не говорять шанувальникам Ющенка, або Тимошенко “ну що, кинули вас помаранчеві!”, Тому що помаранчеві можуть відповісти тим же.

За минулий рік економіка країни опинилася в жахливому стані. Ми хоча не спокійно, але пережили кризу 2008 року, але подальші перспективи не радують.

Бюджет не виконується.

Борги України зростали, зростають і будуть зростати.

Після прийняття Податкового кодексу навряд чи варто очікувати збільшення доходів бюджету і зростання доходів українців.

Зате країна ходить по краю дефолту як по лезу ножа, і вже однією ногою перейшла на темну сторону — у тіньову економіку.

Всі ми знаємо, що з державою жарти погані. З державою Януковича — це небезпечно для життя.

До нас повернулися колишні страхи. Ось вона — сильна влада. Страшно, але стабільно. Стабільно страшно.