Нерозв'язаний конфлікт інтересів Порошенка

Багато досягнень відбулися не завдяки, а всупереч президенту, який не має політичної волі боротися з корупцією. Це результат цілої коаліції, серед учасників якої — активне громадянське суспільство, нечисленні реформатори в парламенті та уряді, чесні журналісти та міжнародні донори. Вони пов'язали надання Україні допомоги з досягненням необхідних умов.

Але за цей час не сталося головне — чинний президент не визначився, чого хоче: потрапити в підручники історії як успішний лідер країни або увійти в рейтинги “Forbes” як найдинамічніший олігарх Східної Європи.

Петро Порошенко не наважився зламати статус-кво, де головні рішення в державі приймаються обмеженим колом його оточення, а економіка і далі є заручником корупційних інтересів. Оголошена навесні 2015 року деолігархізація закінчилася змовою з членами клубу, а боротьба з кланами — створенням власного, президентського.

Ще за три роки Порошенко сконцентрував в руках контроль над органами, які повинні бути незалежними: Конституційний суд на гачку Банкової у кримінальній справі про узурпацію влади Януковичем, Центральна виборча комісія прострочена на три роки. Кум — на чолі Генпрокуратури. Особистий фінансовий консультант очолив Нацбанк, а колишній менеджер “Roshen” став главою Нацкомісії з енергетики і комунальних послуг.

В країні відбувається корупційна контрреволюція на кількох рівнях. Перший — це втеча від прозорості. Згадайте, як влада намагалася заблокувати закон про введення електронних декларацій. Система запрацювала тільки під прямим тиском Євросоюзу. Тоді Брюссель сказав, що не запровадить безвізовий режим з Україною. Але навіть після старту електронні декларації не стали підставою для чистки української політики від корупції.

Другий рівень корупційної контрреволюції -— це протистояння нового НАБУ зі старими правоохоронними органами, інфікованими корупцією. Проти бюро ополчилися всі: генпрокурор, СБУ, суди та Банкова з БПП. Вони намагаються дискредитувати НАБУ фальшивими повідомленнями, вигадують протоколи про корупцію, які потім програють, протискають ангажованих аудиторів на кшталт Найджела Брауна.

Третій рівень корупційної контрреволюції — це масово розставлені на держпідприємствах друзі президента Порошенко. Вони заробляють на потоках Одеського припортового заводу і енергокомпанії “Центренерго”. Бажання збагачення заблокувало приватизацію цих державних активів, хоча тепловими електростанціями цікавився французький гігант “Енджи”. А конкурси про призначення керівників державних компаній закінчилися фікцією.

Четвертий рівень контрреволюції корупції — це розподіл активів оточення Януковича. Найчастіше згадують про нафтопродукти Курченко, які замість конфіскації в дохід держави були реалізовані одним із соратників Сергія Пашинського. Так само нова влада порозумілася з колишнім міністром екології Миколою Злочевським і закрила очі на схеми Юрія Бойка.

П'ятий рівень корупційної контрреволюції — це продовження старих олігархічних домовленостей. Вони дозволяють і далі Ігорю Коломойському не розраховуватися по боргах компанії “Укрнафта”, а Рінату Ахметову — заробляти на енергетиці за схемою “Роттердам плюс”. У енерготариф заклали вартість вугілля, виходячи з того, що він нібито куплений в Нідерландах на біржі і поставлений в Україну, а не привезений з українських шахт.

За три роки владу залишили іноземні реформатори — згадайте, як гучно вітали в уряді грузинів, литовців та американців, і як вони пішли після блокування їхніх ініціатив адміністрацією президента.

Зараз в Україні непомітно почалася виборча кампанія президента. І це значить, що простір для реформ скорочується. Щоб відновити рейтинги, президент іде на відвертий популізм та заграє з частиною виборців на хвилі псевдопатріотизму, що посилює розкол у суспільстві. Україну може чекати повторення молдавського сценарію та відродження проросійських сил. Тому наше з вами завдання — зберігати голову холодною та вимагати від Порошенка реформ, а не їхнього сурогату.

Сергій ЛЕЩЕНКО