Небезпека зниження дефіциту

Хвиля фінансового самообмеження котиться по Європі та Америці. Розміри бюджетного дефіциту, як і масштаби кризи, для багатьох виявилися сюрпризом.

Однак, незважаючи на протести вчорашніх прихильників скасування регулювання, які хотіли б, щоб уряд залишався пасивним, більшість економістів вважають, що витрати уряду допомогли запобігти ще одній Великій депресії.

Більшість економістів також згодні з тим, що помилково дивитися тільки на одну сторону балансового звіту — це стосується як державного, так і приватного секторів. Треба враховувати не тільки борги країни або фірми, але й активи.

Це допоможе відповісти на питання тих прихильників жорсткої лінії у фінансовому секторі, які б'ють на сполох з приводу державних витрат.

Врешті-решт, навіть прихильники жорсткої лінії стосовно дефіциту усвідомлюють, що слід концентруватися не тільки на сьогоднішньому дефіциті, але і на національному довгостроковому борзі. Витрати, особливо інвестиції в освіту, технології та інфраструктуру, можуть знизити довгостроковий дефіцит.

Короткозорість банків сприяла виникненню кризи, і ми не можемо дозволити уряду, підбурюваному фінансовим сектором, продовжити її.

Швидший ріст і доходи від державних капіталовкладень сприяють збільшенню доходів від податків, а 5-6% від доходів більш ніж достатньо, щоб відшкодувати тимчасове збільшення національного боргу.

Аналіз “витрати-вигоди”, у якому бралися до уваги інші дії, крім впливів на бюджет, роблять такі видатки ще привабливішими, навіть коли виникає борг при їх фінансуванні.

Нарешті, більшість економістів стверджують, що, незважаючи на ці міркування, відповідний розмір дефіциту частково залежить від стану економіки. При слабшій економіці виникає більший дефіцит, а відповідний розмір дефіциту перед рецесією залежить від певних обставин.

Саме тут економісти розходяться у думках. Передбачати завжди важко, особливо у неспокійні часи. Те, що сталося, на щастя, не є повсякденною подією. Було б нерозумно посилатися на попередні виходи з кризи, щоб робити прогнози щодо нинішнього одужання.

В Америці, наприклад, безнадійні борги і випадки позбавлення боржника права власності знаходяться на такому рівні, якого не було три чверті століття. Падіння обсягу виданих кредитів у 2009 році було найбільшим з 1942 року.

Порівняння з Великою депресією також оманливе, тому що світова економіка сьогодні дуже сильно відрізняється від економіки тих часів. І майже всі так звані експерти припустилися помилки: згадайте похмурі прогнози ФРС до кризи.

Однак навіть з великим дефіцитом економічне зростання у США і Європі доволі мляве. Прогнози щодо економічного зростання у приватному секторі припускають, що за відсутності тривалої урядової підтримки існує ризик безперервної стагнації — дуже слабкого зростання, щоб повернути безробіття на нормальний рівень.

Ризики асиметричні. Якщо ці пророцтва хибні і відбудеться повноцінне одужання, тоді витрати можна урізати або збільшити податки. Якщо ж ці припущення точні, тоді передчасний вихід з дефіцитного бюджетного фінансування загрожує рецесією.

Це один з уроків, який нам слід було вивчити за підсумками Великої депресії. Це також одне із застережень, яке ми отримали, вивчивши досвід Японії 1990-х років.

Ці моменти особливо доречні для економік, які постраждали найбільше. Для Великобританії, наприклад, настали важчі часи, ніж для інших країн. Вона зіткнулася з “бульбашкою” на ринку нерухомості, і капітал, який був в епіцентрі кризи, грав важливішу роль у її економіці, ніж в інших країнах.

Більш слабкий виступ Великобританії не є результатом поганої політики. Справді, порівняно із США, її фінансова допомога банкам і політика на ринку праці виявилися кращими у багатьох сенсах.

Великобританія уникла важких втрат трудових ресурсів. Такі втрати пов'язані з високим безробіттям в Америці, де майже кожен п'ятий, хто хотів би працювати повний робочий день, не може знайти роботу.

Оскільки світова економіка повертається на стадію зростання, в урядів, звичайно, повинні бути плани із збільшення податків і скорочення витрат. Правильний баланс неминуче буде предметом диспутів. Принципи на кшталт “краще оподатковувати погане, ніж хороше”, можливо, спричинять введення екологічного податку.

Фінансовий сектор завдав величезної шкоди суспільству. Американська фінансова “промисловість” забруднила світ “токсичними” паперами, тож, за принципом “забруднювач повинен платити компенсацію”, її треба обкласти податком.

Крім того, добре продумані податки на фінансовий сектор можуть допомогти пом'якшити проблему, що виникла через надмірне кредитування банків, які “занадто великі, щоб дозволити їм збанкрутувати”. Податки на спекулятивну діяльність можуть змусити установи зосередитися на виконанні їхньої ключової ролі — наданні позик.

У перспективі більшість економістів, особливо у розвинених країнах із старіючим населенням, повинні задуматися про стійкість розвитку своїх країн. Утім, ми повинні бути обережними щодо дефіцитного “фетишизму”.

Дефіцит, викликаний фінансовими війнами або допомогою фінансовому сектору, як сталося у величезних масштабах у США, призводить до заборгованості без відповідних активів, що накладає тягар на майбутні покоління.

Однак державні інвестиції з високим прибутком, які є чимось більшим, ніж плата за себе, можуть поліпшити добробут майбутніх поколінь. Обтяжувати їх боргами, що виникли через непродуктивні витрати, а потім урізати ефективні інвестиції нерозумно.

Усе це питання майбутнього. Принаймні, для багатьох країн ознаки явного одужання з'являться, у кращому випадку, лише через рік або два. Наразі економіка красномовна: зниження державних витрат — це ризик, який себе не виправдовує.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік.

Переклад з англійської — Микола Жданович

Джозеф СТІҐЛІЦ, професор Каліфорнійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки за 2001 рік.