Навіщо Лукашенко їздить від одного союзника Путіна до іншого

“Авторитарні режими, об'єднуйтеся!”.

Схоже, такий слоган зовнішньополітичної діяльності самопроголошеного президента Білорусі Аляксандра Лукашенка останніх місяця-півтора. Після того, як він побував в Об'єднаних Арабських Еміратах, з'їздив у Зімбабве та злітав у Китай, Лукашенко вирушив до Ірану — країни-ізгоя, що, як і Білорусь, перебуває під міжнародними санкціями та є одним із небагатьох військово-політичних союзників Росії.

Формальним результатом візиту стало підписання кількох двосторонніх документів, найпримітніший із яких — “дорожня карта” всебічного співробітництва на 2023—2026 роки. Здавалося б, що особливого? Але для України поїздка Лукашенка до Тегерана несе серйозні ризики. Та про це трохи нижче.

Хоч і висловлюються припущення, що Путін використав Лукашенка як посередника у своєму діалозі з представниками іранського керівництва, в це віриться важко: у Москви з Тегераном і своїх довірчих каналів зв'язку вистачає. У тому числі й на вищому рівні, зокрема через секретаря Ради безпеки РФ Ніколая Патрушева та секретаря Вищої ради Національної безпеки Ірану Алі Шамхані. У цій ситуації особисто Лукашенко нічого нового передати від Путіна іранським візаві не зможе.

Провладні білоруські ЗМІ пишуть, що головна тема переговорів — “розвиток двосторонніх відносин із акцентом на торгово-економічне співробітництво”. А ось це значною мірою відповідає реаліям. В умовах санкцій Іран може стати важливим партнером для Білорусі, чия економіка нині має проблеми як у зв’язку з надмірною залежністю від російського ринку, так і через санкційний тиск: Мінськ так і не зміг компенсувати обсяги експорту, “що випали”.

Нині Білорусь намагається відновити втрати ринків збуту в Україні та країнах Заходу, закритих для білоруської продукції від початку широкомасштабного російського вторгнення, а також обсягів транзитних перевезень вантажів. І Лукашенко шукає замовлення для білоруських підприємств у небагатьох “дружніх країнах”. Адже, за великим рахунком, ідеться про стабільність режиму. Своєю чергою, іранська економіка, яка перебуває під санкціями, переживає технологічний голод. І Мінськ вважає, що тут може допомогти Тегерану.

Примітно, що коли 2021 року товарообіг між країнами перевищував 33 млн дол. (збільшившись більш ніж на третину, порівняно з 2020-м), то за 2022 рік Білорусь і Іран наторгували на 100 млн. (При цьому білоруський експорт до Ірану збільшився майже вшестеро — до 81,3 млн.) Але питання розвитку двосторонніх економічних відносин усе-таки другорядне, оскільки головна тема переговорів Лукашенка — обхід санкцій Білоруссю та Росією: як для Мінська, так і для Москви це питання виживання.

По-перше, в Росії не вистачає власних ракет і боєприпасів для обстрілу українських міст і ведення бойових дій. По-друге, без поставок до РФ іноземних чипів може зупинитися виробництво військової техніки. Західні та вітчизняні аналітики припускають, що під час недавнього візиту до Пекіна Лукашенко обговорював перспективи поставок китайської зброї Москві через Мінськ, збільшення закупівель Китаєм російської продукції через Білорусь і зростання китайських інвестицій у білоруський ОПК.

У Києві впевнені, що ці самі питання Лукашенко обговорював і в Тегерані. Принаймні президент Ірану Ібрагім Раїсі пообіцяв, що поділиться досвідом протистояння санкціям. А цей досвід чималий: багато десятиліть режим мулл придумував схеми, як обійти західні загалом і американські, зокрема, обмежувальні заходи. Довгі роки оперативники Корпусу вартових Ісламської революції прокладали канали нелегальних поставок зброї. У тому числі й через треті країни.

Тегеран зацікавлений у поставках російських літаків та наданні Москвою ядерних технологій. Натомість він передає Росії “шахеди” і боєприпаси. Але іранці не завжди можуть відправляти зброю до РФ прямо, остерігаючись потрапити під нові санкції з боку Заходу. Так, торік у грудні Євросоюз прийняв новий пакет санкцій проти Ірану, у тому числі й за поставки Росії дронів, які вона використовує для атак на українські міста та цивільну інфраструктуру.

Тому, щоб виконати свою частину угоди, іранці шукатимуть обхідні шляхи. Наприклад, поставляти безпілотники Білорусі з наступною передачею їх Росії. Крім того, Мінськ зацікавлений і в тому, аби на території Білорусі Іран (як і Китай та інші країни) розмістив підприємства оборонно-промислового комплексу, щоб виробляти продукцію для Росії.

Нагадаємо: напередодні поїздки Лукашенка ГУР МО України повідомляло, що білоруська делегація планує обговорити можливість організації технологічного процесу складання реактивних снарядів калібрів 122, 220 і 300-мм на території Білорусі. Деякі співрозмовники ZN.UA стверджують, що в Білорусі в цехах окремих держпідприємств уже складають для Росії напівфабрикати безпілотників із китайських та іранських комплектуючих. Однак це виробництво не має масштабного характеру.

З огляду на вищесказане, природним видається й висновок представника Держдепартаменту США Неда Прайса — візит Лукашенка в Тегеран є “продовженням поглиблення відносин між Іраном і Росією”. А вигодонабувачем від цієї поїздки стає не тільки Росія, а й Китай, що вкладається в суб'єктність Ірану і зацікавлений у тому, аби Москва, Мінськ і Тегеран і надалі відтягували на себе ресурси Заходу, тоді як Пекін не ставить під загрозу свої відносини з ним. 

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA