Наука в ліс не веде

Нова влада обіцяє країні перехід на інноваційний шлях. Це передбачено Державною програмою економічного і соціального розвитку України на 2010 рік, яку затвердив парламент.

Перший віце-прем'єр Андрій Клюєв заявив, що необхідно максимально використовувати вітчизняні інноваційні технології, купувати західні і створити умови для залучення високих технологій.

Втім, це — традиційна обіцянка. Утвердження України як високотехнологічної держави передбачалося ще десять років тому. Говорилося про структурну перебудову промисловості та інноваційну модель економічного зростання.

Уряд Тимошенко визнав сприяння розвитку інновацій одним з основних напрямків подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи. Це не дивно: саме криза змусила деякі країни серйозно замислитися про послаблення залежності від експорту сировини.

Наприклад, це усвідомила Росія, яка планує перехід від газонафтової економіки до інноваційної через модернізацію машинобудування та розвиток інфраструктури.

За словами президента держави Дмитра Медведєва, для цього потрібно не менше 15 років. Зокрема, необхідно знижувати адміністративні бар'єри для бізнесу та модернізувати фінансовий сектор.

Схожа ситуація і в Україні, яка теж залежить від імпорту цілих класів сировини. А це призводить до залежності від інших країн.

Відтак, на думку українських вчених, Києву слід виходити на шлях так званої інтелектуальної економіки, як це роблять розвинені країни. Вони розпочали деіндустріалізацію економіки й експортують переважно не матеріальну продукцію, а знання та інформацію.

“З перших років незалежності еліта повинна була піклуватися про зміну структури економіки, спрямовувати інвестиції у нові високотехнологічні виробництва, в інтелект. Однак вона підтримувала морально застарілу промисловість”, — вважає голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів Олександр Кендюхов.

Якщо протягом найближчих 20-25 років не створити постіндустріальну інтелектуальну економіку, то єдине реальне майбутнє України — територія для розміщення шкідливих виробництв з дешевою робочою силою, переконаний він.

“Єдиний вихід — форсоване формування інтелектуальної економіки. Для цього необхідно забезпечити стрімке зростання інтелектуального капіталу і розвиток інтелектуальної праці як основних факторів виробництва”, — запевняє він.

Ця мета здійсненна. Про це, наприклад, свідчить досвід Індії. Навіть Росія має схожі плани. Москва хоче створити об'єднання IT-компаній. Мовляв, у разі втілення цього проекту, фахівці з інформаційних технологій залишатимуться у Росії.

Технологічна деградація України веде до деградації інтелектуальної, переконаний член ради підприємців при Кабміні Віктор Лисицький.

“У нас 50 тисяч програмістів. Українські вузи випускають стільки ж програмістів, скільки заклади США. Це при тому, що населення Штатів у кілька разів більше. Здавалося б, ми маємо бути конкурентоспроможними у цій сфері. Але ні — у нас лише третина випускників йде працювати за спеціальністю”, — говорить експерт.

Після розпаду СРСР Китай, який не міг похвалитися високими інноваціями, став активно працювати з науковцями Росії та інших країн. Невдовзі китайська наука зуміла досягнути у прямому сенсі космічних результатів.

Тепер російські спецслужби з'ясовують, якими технологіями найбільше цікавиться Захід, аби визначити найбільш конкурентоспроможні технології і пріоритети інноваційного розвитку. На це претендують космос та біотехнології.

Конкурувати у цих галузях може і Україна. Тим більше, що за низкою напрямків, скажімо, тими ж біотехнологіями, Україна і зараз зберігає у світі провідні позиції.

Однак в цілому вона технологічно відстає від розвинених країн, незмінно ризикуючи перетворитися на їхній ресурсний придаток. Понад 90% продукції, яка виробляється у країні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення.

Грошей на переведення національної економіки на інноваційний шлях в Україні бракувало завжди. Коштів для цього потрібно багато, і знайти їх не можуть ні держава, ні бізнес. У світі 90% “наукоємних” вкладень забезпечують великі фірми. До цього можна додати проблему розпорошення державних ресурсів.

За даними Федерації роботодавців України, фінансування науки становить 0,4-0,8% ВВП за мінімально необхідної норми 1,7-2,5% ВВП. Відсутність податкової мотивації призводить до низької інноваційної активності підприємств.

Що ж далі? Під час передвиборної кампанії Віктор Янукович обіцяв збільшити в Україні частку інноваційно-активних підприємств.

Сприяти інноваціям, згідно із задумом нинішнього уряду, має прийняття нового Податкового кодексу, яким буде передбачено зниження з 2011 року ставок податку на додану вартість і податку на прибуток, а також податкове стимулювання підприємств, які впроваджують енергоефективні технології.

Певною мірою впровадженню інновацій могла б сприяти зрозуміла стратегія розвитку держави. За останні роки в Україні з'явилося лише два довгострокові стратегічні документи: Програма економічного та соціального розвитку на 1999-2010 роки і Стратегія економічного та соціального розвитку на 2004-2015 роки.

Втім, плани заходів так і не з'явилися. А стратегій стосовно окремих сфер недостатньо для підвищення конкурентоспроможності та технологічного розвитку країни. До того ж, так і не було проведено жодної системної реформи. Навряд чи можна назвати стратегічною і нову програму соціально-економічного розвитку.

Тимчасом, згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, Україна у 2009 році серед 134 країн зайняла у сфері формування факторів інноваційного розвитку 52 місце. Чи підніметься вона у цьому списку за нинішньої влади?

Андрій МУРАВСЬКИЙ