Національний сором!

Усі ті щаблі, по яких Україна так повільно і важко підіймалася до незалежності і пристойної позиції у Європі, раптом стали “непотрібними”.

Нині ми, як у поганому сні, побачили реквізит погорілого театру, і, нарешті, маємо угоду з Росією про легалізацію в Україні антиукраїнського плацдарму під назвою “РЧФ” — для практично безперешкодної дискредитації української державності.

Нас заспокоював той оптимізм, що “президенти не зраджують”, а висока посада зобов'язує будувати державну споруду на уже закладеному фундаменті.

А тут Віктор Федорович після присяги на вірність українському народові зайняв позицію малоросійського генерал-губернатора, призначеного Кремлем. Схоже, він не зрозумів, що український народ довірив йому керівництво державою у згоді з Конституцією України.

Люди ошелешені, але завтра вони спам'ятаються...

Народ український в принципі позитивно налаштований, і йому важко повірити, що державні діячі з Кремля посилають негативні імпульси к “соседям в чуждые пределы”, і, передусім, в Україну, за принципом: “чим гірше вам, тим краще нам”, “вы еще приповзете”...

І в це справді важко повірити, бо ж усі розуміють, що живемо на розхитаному кораблі, у хворому, дестабілізованому світі, наші біди, наші хвороби та всілякі недуги повертаються бумерангом, і усяке зло боком вилазить тому, хто посіяв його.

Невже хтось того не розуміє? Адже усе деструктивне XX століття — то суцільні притчі про нерозум!

Мабуть, усі бажали новообраному президентові помічників, які можуть створити позитивний імідж. Він же вибирає собі Семиноженка і Табачника, давно відомих як одіозні постаті, від яких тхне язвою українофобії.

Ненависть до будь-якого народу є симптомом душевної недуги, а що вже казати — до народу, який нас хлібом годує!

Вибір свого шляху у нас давній, український народ традиційно демократичний, орієнтований на християнські цінності. Ми можемо тільки поспівчувати росіянам, яких ведуть в нікуди під імперськими символами, і для тієї фальшивої цілі використовують і православну релігію, і народні багатства.

Якщо новий президент Янукович хоче і нас вести старою дорогою банкрутства, то маємо усі вголос сказати: то шлях погибельний!

Погибельний шлях повернення від незалежності до імперської колонії. Історія не знає зворотного шляху, хоча поля всіяні кістками тих, що обирали легкий путь нечестивих, зігнорувавши божий дар Свободи...

Росія має свої великі імперські проблеми з упокоренням і поєднанням різних підбитих народів та вір. Україна тих проблем не має, але нам саме звідти накидають ворогування сходу і заходу.

Зовні справді впадає в око порізненість культурна і мовна, що легко згладжується в культурному середовищі. Культура єднає, тоді як політики перед виборами використовують людську темноту і негативні стереотипи свідомості.

Нинішня орієнтація Януковича та його середовища на цінності позавчорашні, на стандарти і норови сталінської доби не може бути зрозумілою в xxi столітті, і загалом вона смішна для українців сучасних.

Вільні розкуті сучасні люди сходу України, так само як і заходу, не можуть піти за Януковичем, Семиноженком і Табачником під мугикання гімну СССР, слів якого соромляться навіть у Кремлі...

То що — “почнемо громадянську війну” сходу і заходу за Кремлівським сценарієм? А погодьтеся, табачники працюють на загострення і протистояння, знаючи про духовну непоступливість перед силою...

З давніх-давен відомо, що культурно-відсталі народи ласі на матеріальне. Колонізатори легко виманювали народні реліквії в обмін на горілку.

В політиці нині це називається обмін національних пріоритетів на знижені ціни на товари. Підписані Януковичем домовленості про продовження панування недоброзичливих гостей ще на чверть століття є класичним зразком договорів імперським конкістадорів з тубільцями. Звичайно, конкістадори можуть потонути десь на зворотному шляху в океані, або в морі історії.

Може їм потрібен той договір як допінг у непевній грі з долею. Але для усього світу — це курйозний документ ганьби і обману.

Чи є в команді Януковича особи, які знають, що таке національний сором? Чи є кому соромитися в нинішньому “подавляющем большинстве”?

Без гідності нема особи. Без самоповаги нема суспільства. Без законів і принципів нема держави.

Найбільша катастрофа для нації — мати керівників, які торгують її нерозмінними багатствами — честю і славою.

Сором — то страшне поняття з біблійних часів — то гірше за поразку. Там, зокрема, обіцяно соромом покрити голови тих, що чинять зло і приниження.

Як відомо, найбільші тертя в житті Януковича були із законом і суддям. В епоху тотальної приватизації він зняв ту проблему, і тепер уже наперед знає, що Конституційний суд у нього не знайде порушень Конституції, а донецький суд навіть скасує нагороди попереднього президента.

Але в Євангелії є ще одна істина: “У місті якомусь був один суддя, який Бога не боявся і людей не соромився” (Лук.18.2.).

Наша історія конкретно назве те місто і напише імена безсоромних суддів на науку нащадкам. І великий наш національний сором упаде на їхні голови...

Євген СВЕРСТЮК