“Настав золотий час роботодавців”

 Заснований в Україні агрегатор вакансій Jooble працює на семи десятках ринків. Компанія бачить, що відбувається з глобальним та місцевим ринком праці, та куди влаштовуються українські біженці за кордоном. Про це та адаптацію бізнесу із більш як 500 працівниками Forbes поговорив із засновником Jooble Романом Прокофʼєвим.

У перші дні була наївна надія, що росіяни нічого не знають. Команда кинула сили на інформаційну боротьбу — розсилала тисячі повідомлень про злочини російської армії. “Виявилось — все вони знали”, — каже співзасновник Роман Прокоф’єв. Сили кинули на інший фланг інформаційного фронту.

Jooble відмовилася від ринків Росії та Білорусі та 10% виторгу. Війну навчилися сприймати як ще один фактор, що треба враховувати для прийняття рішень. Як живе агрегатор та ринок праці в Україні і світі та чи найматимуть російських програмістів-втікачів за кордоном — розповідає Прокоф’єв.

Інтервʼю скорочено та відредаговано для ясності.

До 24 лютого ви працювали у 71 країні. Яку частину виторгу втратив Jooble, відключивши Росію та Білорусь?

Близько 10% виторгу. Це був не економічний вибір. Ми не збирали раду директорів, обговорили все буквально за п’ять хвилин.

Окрім виторгу втратили борги, які нам не повернули клієнти. В один день звільнили близько 50 людей, що працювали у РФ. Виплатили їм усі зарплати і сказали, що тепер не будемо з ними співпрацювати і крапка.

Так, це було болюче рішення для компанії. Але це не про гроші, а про самоповагу. Як ти можеш допомагати країні, що з тобою воює, і надавати їй якийсь сервіс?

Український ринок праці принаймні кілька місяців був на дні. Наскільки через війну просіла Україна?

Кількість вакансій — досить репрезентативна метрика. У березні пропозиція просіла приблизно у вісім-дев’ять разів. Запитів від пошукачів взагалі не поменшало, можливо, за винятком перших двох тижнів. Зрозуміло, люди були у паніці, шукали безпеки, їм було взагалі не до роботи. Але, облаштувавшись на новому місці, розуміли, що потрібно заробляти гроші.

Ринок відновлюється. Наразі я оцінив би падіння кількості вакансій у п’ять разів від показника лютого.

В один момент ринок пошукача перетворився на ринок роботодавця. Раніше люди перебирали варіанти, дивилися, чи підходить культура, відстань від офісу до дому. Все змінилося за місяць — зараз ті, хто пропонує роботу, отримують якусь неймовірну кількість відгуків.

Боляче це казати, але через війну настав золотий час роботодавців. Дуже багато талановитих, розумних людей втратили роботу і шукають нову.

Як змінилася структура вакансій? Кого шукають?

Практично зникли керівні, топменеджерські посади. Ситуація дуже схожа на те, що було у пандемію. Попит на тих, хто робив реальну роботу руками, на всі професії, які називають “синіми комірцями”, теж скоротився. Але у загальній структурі пропозиції їх частка зросла.

Тимчасово скоротився попит на айтівців. Але в Україні значна частина індустрії — аутсорсингові компанії з іноземними замовниками. У них теж був шок кілька місяців, вони призупинили найм. Та порівняно з усіма іншими індустріями це був переляк, але не катастрофа.

IT-спеціалісти досі у шаленому дефіциті. Спробуйте знайти собі п’ятьох NET-розробників. Ви не скажете, що ринок переповнений кандидатами і йдуть величезні скорочення. У світі IT — теж одна із найгарячіших ніш. Принаймні поки що.

Потрібно розуміти, що в IT є дуже багато ролей. У картині світу розробників не дуже багато змін, попит є. Якщо ж люди працювали на сіньйор-позиціях в українських продуктових компаніях, що ще й були орієнтовані на Україну, то зрозуміло, що сталося із українським ринком. Для багатьох талановитих людей не стало роботи.

Масові звільнення в американському та європейському бігтеху якось впливають на ринок?

Зараз ми наймаємо людей по всій Європі, не лише в Україні. Ніхто не біжить до нас із резюме з криком: “Візьміть нас, будь ласка, в нас немає роботи”.

Ми індексуємо увесь світ, знаємо все про наявний попит роботодавця. Я не бачу жодного драматичного падіння. Кілька компаній написали у прес-релізах, що звільнили N людей. Для світу — це крапля в морі і не основний тренд.

Основний тренд — усі індустрії диджиталізуються. Чи щось змінилося у цьому плані і чи зміниться найближчих 5—10 років? Поки що не видно, щоб щось могло змінитися. Всі індустрії, що не стають технологічними, вимирають. Тому очікувань, що програмісти стануть менш затребуваними, поки немає.

Скільки у вас зараз людей у команді, яка частина в Україні?

У команді понад 500 людей. Але зарплату виплачуємо близько 700 спеціалістам — частина працює part-time. Наші люди є у 26 країнах — від Канади до Індонезії, 70% — в Україні.

Нещодавно російське МВС заявило, що країну покинуло 170 000 IT-спеціалістів. Чи правдоподібна ця цифра?

На перший погляд, так. Це ж не лише розробники, а й тестувальники, продакт-менеджери, дизайнери. І я щиро сподіваюся, що їм буде важко знайти роботу.

Всі українські компанії, з якими я спілкуюся, налаштовані дуже категорично і не розглядають співпрацю із росіянами. Вони намагаються мімікрувати під грузинів, азербайджанців тощо. Але правильна перевірка це дуже швидко викриває.

Україна провела дуже чітку межу, навіть незважаючи на те, що це дешевше. Останній рік-два українські компанії пішли в Росію, тому що у нас зарплати були вищі. І навіть у Москві можна було найняти розробника дешевше, ніж у Києві. Дехто все ще не може наважитися на закриття російських офісів, тому що зібрав там команди.

Та Україна — дуже маленький роботодавець для росіян. Гадаю, у Німеччині 90 зі 100 компаній не подивляться на прописку. Не маю цифр для тверджень, але за відчуттями для більшості роботодавців російський паспорт не буде перешкодою для найму.

Один із волонтерських проєктів Jooble — ресурс із пошуку роботи для українських біженців. Скільки людей вже ним скористалися?

Це понад 300 000 українців. На цьому ресурсі ми збираємо вакансії, роботодавців, які точно готові брати українців. Це важливо, адже якщо ти не зареєстрований у країні, є певні законодавчі обмеження.

І у роботодавців все одно є певні упередження. Мовляв, я його візьму на роботу, навчу, а завтра він поїде. Воно мені потрібно? Всі розуміють, що українці їхали не за новим життям. Вони поїхали, тому що було потрібно зберегти своє життя та життя своїх дітей. І вони хочуть повернутися, як тільки зможуть. Ми шукали тих, хто свідомо був готовий нести цей ризик.

У який країнах найохочіше наймають українських біженців?