На війну за довгим рублем

Напередодні 9 травня відкриваються нові сторінки Другої світової війни. Сучасна історична література розглядає передусім політичні аспекти тієї доби. “Економічна правда” спробує розглянути маловідомі фінансові аспекти війни. Поряд з патріотизмом військових гроші теж відігравали у війні певну роль.

У Радянському союзі в роки війни була створена складна система грошового стимулювання за військові успіхи. Ефективність бойової праці оцінювалася у рублях. Знищення ворожої техніки, евакуація та ремонт власної — усе мало ціну.

Систему фінансового заохочення почали впроваджувати вже з літа 1941 року, в першу чергу — у військово-повітряних силах. Вслід за льотчиками грошовими преміями стали заохочувати і сухопутні війська — артилеристів, танкістів, піхотинців.

Але якщо у ВПС платили за успіхи в різних видах бойової діяльності, то у сухопутних військах “розрахунковою” одиницею стало знищення ворожого танка.

На четвертий день війни уряд установив для військовослужбовців два додаткові види грошового забезпечення: одноразова допомога та “польові” кошти.

Мінімальні оклади на фронті з “польовими” становили: для рядового стрільця — 17 рублів, командира взводу, лейтенанта — 800 рублів, командира батальйону, майора — 1 100 рублів, командира корпусу, генерал-майора -2 500 рублів.

Одноразова допомога виплачувалася в розмірі одного окладу особам керівного складу та військовослужбовцям надстрокового терміну служби. Вона видавалася один раз за період війни замість скасованої на час війни підйомної допомоги.

“Польові” кошти виплачувалися щомісячно. Сума залежала від посадових окладів військовослужбовців: якщо оклад становив до 40 рублів на місяць — 100%, від 40 до 75 рублів — 50%, більше 75 рублів — 25% посадового окладу.

У вересні 1941 року за бойові заслуги, організованість та високу дисципліну чотири стрілецькі дивізії були переформовані у гвардійські. Всьому рядовому складу цих дивізій встановили подвійні оклади, а офіцерам збільшили їх на 25%.

Первым делом самолеты

Запроваджені в роки війни додаткові виплати були пов'язані з бойовою діяльністю і залежали від її результатів. У 1941 році була введена виплата грошової винагороди льотному складу за підбиті літаки, знищені літаки на аеродромах, успішне бомбування об'єктів ворога та успішне виконання завдань з розвідки.

Не забули і про наземний персонал. За швидкий і якісний ремонт літаків особовий склад польових авіаремонтних майстерень преміювався винагородою в розмірі 500 рублів. Крім того, технічний склад, який обслуговував літаки, отримував винагороду 3 тисячі рублів за умови безвідмовної роботи матеріальної частини.

Передбачалася оплата і за уражені потяги ворога. Льотчику та штурману, який входить в склад екіпажу, за кожен знищений потяг чи спричинення його аварії платили по 750 рублів, іншим членам екіпажу — по 500 рублів.

Найвищі розцінки були встановлені за ураження морських цілей. За потоплення міноносця чи підводного човна — 10 тисяч рублів. Льотчику і штурману за сторожовий корабель або тральщик давали по 2 тисячі рублів, за потоплення баржі, буксира чи шхуни — 1 тисячу рублів. Решта членів екіпажу отримувала утричі менше.

У серпні 1941 року було вирішено стимулювати і повітряних десантників.

Броня крепка и танки наши быстры

Наземні війська преміювалися скромніше. Їм доплачували за знищення танків. Причому спочатку з'явився наказ про грошові виплати за ремонт та евакуацію власних танків, і лише потім — за знищення танків противника.

За знищення живої сили премій не було. По-перше, незручно було б платити за вбитих солдат неприятеля. По-друге, можна уявити, у що перетворилися би спроби підрахувати знищених солдат та визначити, хто саме їх знищив.

Згідно з наказом від 1 березня 1942 року, за якісний поточний ремонт важкого танка “КВ” платили 350 рублів, за середній ремонт — 800 рублів. За ремонт середнього танка “Т-34” — 250 та 500 рублів, за ремонт легких моделей — 100 та 200 рублів.

В наказі було зазначено, що командиру та комісару з кожної виплати передбачалося по 5% кожному. Не менше 70% загальної суми передбачалося для нагородження робітничого складу частини.

7 травня 1942 року встановили грошову винагороду екіпажам та евакуаційним групам за кожний евакуйований танк з окупованої території або нейтральної зони: за “КВ” — 5 тисяч рублів, за “Т-34” — 2 тисячі рублів, за “Т-60” і “Т-70” — 500 рублів. Таке преміювання було більш ніж виправдане, враховуючи вартість техніки.

Для поліпшення управління військами у 1943 році встановили додаткову винагороду телеграфістам, радіотелеграфістам і пілотам-винищувачам за клас радіозв'язку.

Розцінки на ремонт стрілецької зброї можна порівняти з їх офіційною вартістю. Ціна планової закупівлі автоматичної гвинтівки Сімонова у 1937 році становила 1 393 рублі. “СВТ” масової серії коштувала 880 рублів, “ППД-34” — 1 350 рублів.

Гвинтівка 7,62 мм зразка 1891-1930 років замовлялася армією по 90 рублів, револьвер Нагана — по 50 рублів, а ручний кулемет “ДП-27” — по 787 рублів.

По лесной партизанской тропе

Однак військові фінансисти мали і складності. Наприклад, не було зрозуміло, за якими нормами виплачувати грошове утримання народним ополченцям, з яких тільки у Москві та області було сформовано дванадцять дивізій.

У липні 1941 року за постановою Держкомітету оборони №10 ополченці отримували середню зарплату за попереднім місцем роботи. До цього для них передбачалися і “польові” — від 20 до 75 рублів на місяць залежно від посади.

У такій же ситуації опинилися і партизани, проте з деякими обмеженнями. Командир та комісар загону отримували не менше 750 рублів, заступник командира — 600 рублів, командир роти або взводу — не менше 500 рублів.

Що робили партизани з радянськими рублями на окупованих німцями територіях? А нічого — гроші за них за дорученням отримували родичі в тилу. Якщо родичів не було, то зароблену суму партизан отримував після повернення із загону.

Зрозуміло, що врахувати всіх бійців було неможливо — з казни платили лише тим, хто був у спеціальних списках Центрального штабу партизанського руху.

Финансы поют романсы

Як витрачали солдати та офіцери зароблені кошти?

Більшість з них грошей майже не бачили. Частину свого утримання фронтовики добровільно віддавали у Фонд оборони. Всього за час війни туди було перераховано 8,4 мільйона рублів та придбано облігацій на 11 мільйонів рублів.

Крім того, кожен міг відкрити рахунок у банку, і таких було чимало. У 1943 році за безготівковим розрахунком було перераховано 65% фонду грошового утримання.

Офіцери більшу частину коштів перераховували рідним у тил. Для цього родичам видавалися спеціальні атестати, за якими вони отримували гроші у військкоматах.

Дещо залишалося і на кишенькові витрати. Гроші на фронті теж використовувалися. Військторг був потужною структурою. Він мав автолавки, які працювали з частинами фронту. Асортимент та ціни були суворо регламентовані.

До 1944 року асортиментний мінімум був наступним: листівки, конверти з папером, олівці, зубний порошок, зубні щітки, пензлі, леза для гоління, гребінці, дзеркальця, нитки, голки, крючки, петлиці, ґудзики, кисети, трубки, мундштуки, погони, зірочки.

На фронті працювало більше 600 таких автолавок. Крім того, в штаті кожної автолавки був продавець-рознощик, який доставляв товари в окопи та бліндажі.

Тимчасом ринкова ціна буханця хліба без карток сягала 150 рублів.

Діюча армія зазнавала не тільки людських, а й фінансових втрат.

За перший рік війни тільки вісім фронтів з шістнадцяти — Ленінградський, Північно-західний, Волховський, Західний, Південно-західний, Південний, Північнокавказький та Кримський — залишили в установах Держбанку СРСР на захопленій території 44,1 мільйона рублів і допустили втрату 44,7 мільйона рублів.

Гроші були спалені, закопані або втрачені з безвісти зниклими фінансистами.

За матеріалами історії воєнно-фінансової економічної служби Росії та російської газети “Версія”

Юрій ШПАК