Мюнхенська помилка Порошенка: як безпекова конференція стала холодним душем

Так само, як в 2015 та 2016 роках, на подію запросили українського президента Петра Порошенка.

Так само, як і досі, весь світ лишається на стороні України щодо російської агресії.

Та поза тим, за останні три роки змінилося дуже багато. І в Порошенка цього не усвідомили.

Отже, в чому полягає “погана новина”?

Україна поступово йде з порядку денного — з переліку тем, які обговорюють світові лідери. У Мюнхені це стало очевидним. Та справжня проблема не в тому, що увага до України спадає, адже цього не могло не статися. В світі повно інших гарячих тем, не пов’язаних з нами — від війни на Близькому сході до міграційної кризи; від Brexit до обрання Трампа.

Проблема в іншому: офіційний Київ виявився не готовий до нової реальності, до того, що ми маємо конкурувати за увагу світу. Далі — детальніше про події першого дня мюнхенської конференції.

(ОНОВЛЕНО: новини другого дня конференції, включно із заявами Меркель та Пенса, читайте в суботній стрічці ЄП; редакція вважає за потрібне окремо зазначити, що даний текст стосується проблем саме “президентської” панелі та можливостей, втрачених на ній Україною)

Порошенко і самотність

Цього разу Петра Порошенка запросили до виступу в день відкриття конференції, в п’ятницю ввечері. Головним днем “на Мюнхені” вважають суботу, коли виступає переважна більшість ключових спікерів. Саме в суботу призначали панель Порошенка у попередні роки. Хоча цьогорічна зміна ще не означала явного пониження статусу.

Вперше Порошенко був запрошений не як головний панеліст, а став третім номером. Але й це — не найбільша біда.

Зрештою, у конференції в Мюнхені беруть участь понад 30 голів держав та урядів, всіх не поставити на чільні місця.

Але реакція зали на промову Порошенка поставили крапки над “і”: увага до українського питання лишилася в минулому.

Власне, питання були і до самого виступу.

Порошенка запросили до панелі з назвою: “Майбутнє Заходу: занепад чи повернення?”, але український гість вирішив, що своя тема — важливіша, і взявся говорити про українсько-російський конфлікт. У промові не прозвучало жодної нової тези: президент повторив те, що в Європі чули від нього десятки разів: про неможливість умиротворення Кремля, про ненависть Путіна до України, про важливість збереження санкцій.

У панелі з Порошенком брали участь американський сенатор Маккейн, польський президент Дуда, глави МЗС Нідерландів та Британії, Кундерс та Джонсон. Всі вони — на стороні України в оцінці конфлікту з РФ.

Але жоден з них у своїх виступах та відповідях не перейшов до українського питання (за винятком Макейна, про що нижче).

Зрештою майже всю півторагодинну панель Порошенко просидів як статист, поки інші учасники обговорювали нові виклики Західного світу — зміни після Brexit, нову політику США і таке інше.

Ближче до завершення панелі, коли ігнорування українського гостя аж надто затягнулося, ведучий взяв ініціативу та передав йому слово. Порошенко знову спробував повернути українську тему, залучивши Маккейна спогадами про спільну поїздку на Донбас, але цього вистачило на пару хвилин. Більше до українсько-російського конфлікту панель не поверталася.

Не в центрі Всесвіту

Спадання інтересу до української теми у порівнянні з попередніми роками було помітним, звісно ж, не лише на панелі за участі Порошенка. В перший день Мюнхену нашу державу згадали лише 2-3 рази, і щоразу — одним реченням.

Про Росію, до слова, говорили значно частіше. Просто, нехай це дивує українців — російську агресію проти Заходу можливо обговорювати та засуджувати, не згадуючи слово “Україна”. Саме так і відбувалося.

РФ за останні роки перетворилася на загрозу Європи, а не лише нападника на Україну, і це найбільше непокоїть інші столиці.

Світ — не україноцентричний. Київ нарешті повинен це зрозуміти.

Так, для українців російська агресія на Донбасі та анексія Криму лишаються і ще довго лишатимуться ключовими проблемами світової безпеки, але якщо ми будемо вважати, що весь світ вважає так само — точно програємо.

Ось лише короткий перелік проблем, які найактивніше обговорювалися в Мюнхені і, очевидно, є актуальнішими для багатьох країн ЄС:

— агресивна політика РФ щодо заходу (а це не лише дії РФ в Україні!)
— російське втручання у вибори, гібридні та кіберзагрози
— сирійська криза та проблема ІДІЛ (а там так само не обійшлося без РФ)
— міграційна криза в Європі
— зміна адміністрації США та пов’язана із цим невизначеність
— зміни в Європі через вихід Британії з ЄС
— майбутнє НАТО та потреба збільшити оборонні бюджети. В тому числі — через російську загрозу

Отже, насправді добре половина проблем Європи — близькі для України. Однак наша держава звикла ставити своє питання у загальноєвропейський контекст. І надто часто вважає, що вся увага має бути прикута до нас.

Цей дисонанс у виступі Порошенка не лишився непоміченим.

Намагаючись переконати світ в тому, що “Україна понад усе”, офіційний Київ отримує в кращому разі холодний душ.

А зрештою — програє в змаганні за увагу Заходу до наших потреб.

Що робити?

Ще одна ілюстрація, досить красномовна.

В п’ятницю відбулася також панель за участі Далі Грибаускайте. Навряд чи хтось запідозрить президента Литви в тому, що вона приділяє українсько-російській війні замало уваги, але на Мюнхенській конференції Грибаускайте... так і не згадала про Україну. Але вона говорила про агресивну політику Росії, якій має протидіяти Європа — і саме це зала була готова почути і обговорювати.

Чи означає це, що Даля “забула про Україну”?

Звісно ж, ні. Просто для кожної теми є свій час.

Все це жодним чином не означає, що Україна повинна знімати своє питання з порядку денного. Навпаки, ми маємо і підставу, і можливість просувати український інтерес, який пов’язаний з іншими проблемами світової безпеки.

Про Україну говорити треба. Просто робити це потрібно інакше, ставлячи нас у загальний контекст. Демонструючи Європі не лише бажання України, але й український вклад у вирішення загальноєвропейських проблем, місце нашої держави в загальній безпековій картині.

Обмежуючись внутрішньоукраїнськими проблемами, Порошенко лишає Україну об’єктом міжнародної безпеки, на який звертають увагу тоді, коли світові цікаво.  А беручи участь у вирішенні спільних проблем Європи, та додаючи Україну у загальний “пазл” світових інтересів, ми отримуємо шанс стати суб’єктом.

На Мюнхенській безпековій конференції цей шанс був втрачений.