Мрія Гії

“— Де ви бачите велетнів? — запитав Санчо Панса.

— Та он вони, з величезними руками, — відповідав його пан. — У деяких з них довжина рук досягає майже двох миль.

— Та що ви, пане, — заперечив Санчо, — то, що там видніється, зовсім не велетні, а вітряки; то ж, що ви приймаєте за їх руки, — це крила: вони кружляють від вітру і приводять в рух млинові жорна.

— Зараз видно недосвідченого шукача пригод, — зауважив Дон Кіхот, — це велетні. І якщо ти боїшся, то від’їжджай в сторону і помолися, а я тим часом вступлю з ними в жорстокий і нерівний бій”.

Мігель де Сервантес Сааведра, “Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі”.

26 травня редактор-засновник інтернет-видання “Українська правда” Олена Притула та генеральний директор Dragon Capital Томаш Фіала уклали угоду, за умовами якої 100% корпоративних прав на видання та всі його активи переходять до групи компаній Dragon Capital.

Що ця інвестиції означає для одного із найстаріших онлаін-ЗМІ країни?

ПРОДАЖ

Як повідомляється, Dragon Capital розглядає придбання “Української правди” як ще один крок до підтримки вільних медіа та свободи слова в Україні. Інвестиційна компанія переконана у великих перспективах цифрових медіа як успішного бізнесу, популярність яких зростатиме протягом наступних років. “Багатий досвід Dragon Capital, накопичений в процесі інвестицій у цифрові медіа та інші суміжні галузі, а також додаткові інвестиції в продукт та інфраструктуру УП допоможуть проєкту стати ще більш цікавим для читача й зміцнити його лідерські позиції на ринку”, — йдеться в повідомленні “Української правди”.

Сторони домовились про те, що редакційна політика видання та підходи до роботи залишаться без змін, і команда “Української правди” на чолі з головним редактором Севгіль Мусаєвою продовжить працювати в тому ж форматі, що і раніше, в тісній співпраці з Оленою Притулою, яка й надалі виконуватиме роль редактора-засновника.

Для цього головред інтернет-видання та гендиректор Dragon Capital підписали редакційну угоду. В документі, зокрема, зазначено:

• Власник поважає редакційну незалежність видання та зобов’язується на неї не впливати.

• Редакційне керівництво “Української правди” докладатиме всіх зусиль, щоб захистити редакційний авторитет видання, незалежність контенту видання на всіх платформах, незаангажованість співробітників.

• Редакція зобов’язується дотримуватися принципу збалансованості думок, об’єктивності та незаангажованості у редакційних текстах, в тому числі у тих, які мають будь-яке відношення до інтересів Власника УП.

НАВІЩО DRAGON КУПИВ УП?

Засновник та керівник власника УП, компанії Dragon Capital, людина, добре відома в України.

Згідно із його біографією, розміщеною на сайті Liga.net, Томаш Фіала (чеськ. Tomas Fiala) народився 13 травня 1974 року в Брно, Чехія. У 1993—1996 роках навчався в Празькому університеті економіки, факультет міжнародної торгівлі.

У 2000 році заснував з партнерами і став генеральним директором інвестиційної компанії Dragon Capital, офіси якої знаходяться в Україні і на Кіпрі. Його інвестиційним партнером, серед інших, є американський фінансист Джордж Сорос.

Фіала підтримує тісні відносини з перспективними і діючими політиками та активістами, зокрема зі Святославом Вакарчуком.

Разом з зятем Леоніда Кучми Віктором Пінчуком гендиректор Dragon Capital є спонсором проекту “Нові лідери”.

Дружина Наталія Фіала — директор громадської організації “Люди майбутнього” (один із засновників — Святослав Вакарчук).

“Українська правда” — вже третє велике медіа в портфелі Dragon Capital. Як пише Liga.net, у 2014 році компанія Фіали виступила інвестором проекту Новий час, який створили в 2014 році колишні журналісти і редактори видання Корреспондент. У 2017 році до журналу і сайту НВ додалася радіостанція.

У січні 2021-го Dragon Capital купила фінансові інтернет-видання Мінфін і finance.ua.

Навіщо інвестиційній компанії до наявних медіаактивів ще і УП?

LIGA.net із посиланням на свої джерела, стверджує: на зустрічі з редакцією після оголошенням про угоду купівлі-продажу, Фіала сказав, що покупка УП — це його внесок в розвиток суспільства, втім, гроші теж важливі. Основне прагнення — сприяти свободі слова в Україні, але компанія зацікавлена в тому числі в отриманні прибутку, яка буде реінвестований в подальший розвиток “Української правди”.

Медіаексперти оцінюють продаж “УП” позитивно — є шанс на оновленні та позитивні зміни, до того ж новий власник дотримується демократичних принципів, тому треба не боятися цензури чи річного керування редакційною політикою.

Політтехнолог Сергій Гайдай в коментарі Liga.net зазначає: “Було очевидно, що Українська правда — колись дуже значимий і серйозний політичний інтернет-ресурс — до цього моменту сильно девальвував. — Якщо зміна власника вдихне нове життя, я буду цьому тільки радий”.

ЦІНА ГРОШЕЙ

Втім, це як раз той випадок, коли радість від вкладення інвестицій в медіапроєкти, де вони точно вкрай потрібні, затьмарюється роздумами про ціну, яку українська журналістика буде вимушена за це заплатити.

....Все починалося дуже давно, в другій половині 1990-х — на початку 2000-х. Я і Сергій Моругін вирішили робити газету “з дома”. З модемом, підключеним до телефонної лінії, ми вийшли в Інтернет... і зробили перше українське суто інтернет-видання, UAtoday. Паралельно з нами запустилася веб-версія газети “День”, потім сайт телеканалу Magnolia TV, яким опікувався Сергієм Сидоренко, нині редактор “Європейської правди”. З’явилися і інші, суто онлайн-ЗМІ. Найбільш амбіціозним з них була “Українська правда”.

Робили її два наших друга і колеги — Гія Гонгадзе та Олена Притула. Ми часто зустрічалися, проводили свого роду “планерки”, радилися, як розвивати свої видання, як перетворили їх з волонтерського заняття на повноцінного учасника медійного ринку. Одну з таких нарад — в індійському ресторані на Печерську — ми досі згадуємо. В Гії було стільки планів із розвитку “УП”, стільки ідей із перетворення маленького сайту на велике медіа...

Поступово в Інтернет-сегментів почала з’являтися реклама. Серед перших був магазин канцелярії, якій працює і зараз, та іноземні авіакомпанії. Але це були дуже малі кошти, фактично, символічні доходи, що символізували те, що така можливість — заробляти на рекламі — колись буде існувати — але не зараз.

Почали заходити на інтернет-ринок України і інвестори, російські, і не тільки. Але вони обирали не інтернет-газети, вони обирали проекти, більш схожі на бізнес, а не на творчі проекти ентузіастів.

І онлайн-медіа — які не були веб-версією традиційного ЗМІ — залишалися свого роду проявом громадянського активізму.

Гія з Оленою були дуже запеклими активістами. Вони хотіли не просто інформувати, а і викривати, виявляти, виводити на чисту воду, заявляти та боротися за правду. Тому, власне, і газета і має таку назву, а на логотипі “Української правди” зображено відважного лицаря Дон Кіхота.

На цьому шляху Гію і зупинив його вбивця.

Спочатку журналіст просто зник, його довго шукали, а згодом знайшли частину тіла...

Після цієї трагедії, цього жахливого злочину, доля української мережевої і загалом журналістики почала розвиватися абсолютно по іншій траєкторії. Ба більше — вбивство Гії Гонгадзе взагалі змінило хід історії України.

Протест “Україна без Кучми” виник на базі акції “Знайдіть журналіста Гонгадзе”. “Помаранчевий Майдан” був би не можливий без “України без Кучми”. А “Євромайдан” — “Революція Гідності” постала на фундаменті всіх попередніх акцій протесту проти антидемократичної, антиєвропейської влади, яка вбиває журналістів.

Гія Гонгадзе був мрійником. Я точно знаю — він хотів, щоб в Україні були вільні, незалежні, але фінансово потужні медіа, які б обов’язково мали свою громадянську, при чому чітко українську патріотичну позицію. Це така мрія про Дон Кіхота, який запекло, віддано та принципово бореться зі злом, але все ж такі має десь ренту зі свого родового маєтку. І я не можу сказати, що проти такого підходу.

Залучення фінансів за прозорими бізнес-схемами — безумовно правильний шлях розвитку медіа-активу. Дуже шкода, що інвестора для “Української правди” не знайшлося тоді, 20 років тому. Але буде ще більш шкода, якщо мрія Гії загине в спробах робити або суто комерційне видання, без власної позиції, без чіткої суспільної місії, або видання, політична позиція якого буде протилежною тим цінностям, які сповідував його засновник, натомість близькою тим, кому були вигідна його загибель.