“Мовні патрулі” — коли мем вийшов з-під контролю

 Ми тут як стомлені питання

У менш складному шоу.

І ти не знаєш відповіді

пісня “Hotellus Eviction” Magna Carta Cartel

Міська влада Івано-Франківська вирішила створити “мовну інспекцію” — нову громадську ініціативу, про яку заявив міський голова Руслан Марцінків. Причиною такого рішення стало те, що “на вулицях побільшало російської мови”.

Деталі цієї ініціативи очільник Івано-Франківська пообіцяв розкрити пізніше. За його словами, ідея виникла після зустрічі з мовним омбудсманом Тарасом Кременем, де обговорювалися шляхи популяризації української мови, зокрема в контексті реклами та громадських заходів. 

На перший погляд, це виглядає як освітня ініціатива чи соціальна реклама, але назва “мовні патрулі” викликає відчуття, що будуть шукати та карати “злочинців”, пише маріуполець Данило Ребро спеціально для 0629.

Збільшення використання російської мови, про яке говорить Руслан Марцінків, може бути пов'язане з черговою хвилею переселенців зі сходу, наприклад, із Покровська. Деяких із них дуже важко переконати покинути рідні та звичні місця. Виходить, що спочатку мовний контроль, а потім безпека та інтеграція в місцеве суспільство?

Мова — це невід'ємна частина нашого життя, і я трохи розуміюсь на етапах її розвитку як людина з вадами слуху. Вивчаючи свою хворобу, я дізнався, що якщо людина пропустила хоча б один етап у розвитку мови, їй вже потрібна допомога та час. 

Українці зі сходу пропустили всі етапи в розвитку української мови. Це соціологічний факт. У тотально зросійщених містах індустріальної Донеччини українська мова була присутня лише декларативно.  

Фактично, ці люди є жертвами лінгвоциду — явища, про яке зараз багато говорять, але майже не згадують про його жертв. В Україні є статуси різних постраждалих: від Чорнобильської катастрофи, діти війни, воїни-інтернаціоналісти, постраждалі учасники Революції Гідності тощо.

Однак немає статусу або реєстру постраждалих від геноциду, Голодомору, етноциду чи лінгвоциду. Для українців, свідомість яких випалили радянським напалмом, пропонуються мовні інспекції.

Це особливо яскраво відчувається під час вимушеної еміграції. У моєму випадку — в Норвегії.

Мені, наприклад, багато разів випадало чути докори за свій “польський” акцент. У школі для дорослих, де я допомагав інтегруватися українцям у норвезьке суспільство, мене навіть вважали поляком! Можна вивчити хоч 10 мов, але найбільш комфортно спілкуватися тією, яка закріпилася до семи років.

У соціальних мережах та реальному житті під час використання української мови, я отримую чимало критики або навіть хейту: то закінчення “не те”, то помилка, то русизм. Факт залишається фактом — моя рідна мова російська. Навчання в університеті, робота, суспільне життя — в випадку жерти лінгвоциду все відбувається не рідною мовою. Я знаю українську, англійську, норвезьку, але скрізь чути закиди про акцент чи помилки. І, як додатковий “бонус”, я ще й з вадами слуху, тому часто навіть не чую, як мене обговорюють поза спиною.

Це все створює труднощі в професійному розвитку та самореалізації. Додатковий якір. Йти до зірок мрії стає трохи більше, а часу всьому людству відведено майже однаково.

Ось приклад з Норвегії: є лікар-офтальмолог із Києва з 30-річним досвідом, і є інший кандидат — норвежець з меншим досвідом та освітою. На співбесіді на посаду оптика, де потрібно виписувати рецепти на окуляри, більш досвідченого кандидата (нашу киянку) не беруть через акцент. Формулювання — “не дуже красива норвезька”, тобто акцент.

На мою посаду, де я рік стажувався, взяли місцевого. В критеріях до посади зазначили саме високі стандарти володіння норвезькою мовою, тобто не технічні знання мови на рівні В1 чи В2, а саме здатність вільно і природно спілкуватися, одна справа, коли звучить рідна мова з красивими зворотами, і зовсім інша  — коли людина важко підбирає відповідники. Проте за іншими критеріями, такими як досвід чи освіта, іноземець є кращим.

Інколи психологічна напруга настільки велика, що хочеться просто вільно виговоритися. І тоді приходить російська,  але, я не є фанатом цієї мови — вона викликає у мене фрустрацію. Тобто перед вами потенційний “псих” з проблемами, якщо продовжувати тиснути мовними питаннями. Хоча мої симпатії на 100% на боці нашої лагідної солов'їної. І я щиро вітав і вітаю прийняття пакету законів про захист української мови та українізацію суспільства.

У норвежців такої проблеми немає: вони говорять тією ж мовою, що й у дитсадку, університеті та на роботі. У франківських людей також немає такої проблеми. 

Більшості східняків для професійного та соціального успіху доводиться користуватися за фактом іноземними мовами, тільки якщо вони не поїхали до Росії. Але не всі мають настільки сильний характер, здібності чи впертість.

В чатах біженців — вигнанців з Маріуполя є доброзичливе україномовне середовище. Але на “вулицях” ситуація інша. Тож заклики до мовних інспекцій лише посилюють стрес у людей. Це фактично знущання. Знущання над жертвами, але люди не хочуть бути жертвами, тим паче в безпорадному становищі. А вину з агресора за напад на жертву перекладають лише слабкі.