Мовчання телеягнят

Гайки практично закручено, телебачення — як державне, так і приватне — перетворилося на німих і сліпих ягнят за деякими винятками. Про владу або добре, або нічого, про опозицію…, таке враження, що її в країні взагалі не існує. Про суспільні, соціальні, економічні проблеми, які так чи інше зачіпають керівництво країни, теж мовчок.

Скажімо, державний Перший національний телеканал перейшов усі межі пристойності і перетворився на грубий і тотальний рупор влади так, ніби сьогодні не 2011 рік, а якийсь 1951, коли київський телецентр транслював урочисті заходи на честь 34-тої річниці Жовтневої революції.

Згідно з результатами дослідження Інституту соціології НАНУ, зробленого спільно з Академією української преси у грудні 2010 року — пряма мова провладних політиків на НТКУ становила 95%.

В лютому ж 2011 — 97% часу в новинах Першого національного говорили про осіб влади та коаліції. Це в країні, в якій згідно квітневого соцдослідження Центру Разумкова, щонайменше 37,5% людей готові взяти участь у виборах найближчим часом та проголосувати за опозиційні політичні сили.

Тоді як партії, що входять до коаліції мають лише 32,5% підтримки, а Народна партія Литвина, взагалі не потрапляє в наступний парламент.

Натомість, судячи із наповнення новин на Першому національному, ми живемо у квазітоталітарній державі, де є тільки одна, дві, три партії, а всі інші поза законом. Як, скажімо, в Китаї — там теж є головна і всеохоплююча Комуністична партія і декілька офіційно дозволених сателітів, які створюють видимість багатопартійності.

Якби НТКУ був приватним каналом, а його фінансувала би із власної кишені Партія регіонів, це ще можна зрозуміти, як то кажуть “хазяїн-барин”. Але цей канал фінансується коштом державного бюджету, а отже коштом платників податків, які в своїй більшості не є прихильниками влади.

Очевидно, що ці люди мають повне і законне право бачити в ефірі державного каналу представників альтернативних точок зору на політичні процеси.

Будь-які відмовки віце-президента НТКУ Валіда Арфуша і посилання на присутність опозиції в ефірі шоу Савіка Шустера взагалі не витримують критики і розраховані на тих, хто не знає, що Савік — не співробітник НТКУ, і тим більше не Перший національний фінансує та виробляє цю програму, а продакшн студія самого Савіка та приватні інвестори його телепроекту.

Як абсолютно слушно зазначила директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар: “Такі цифри можуть свідчити лише про дві речі, або про професійну неспроможність менеджменту забезпечити якість новинного контенту державного каналу, або про цензуру, тиск з боку влади”.

Друге, судячи з усього, найбільш відповідає істині, якщо згадати, як з Першого національного у вересні 2010 року, як раз через цензуру, звільнилися троє провідних кореспондентів новин.

Звертаємо увагу, це дослідження проводив Інститут соціології Національної академії наук, який аж ніяк не запідозриш в тому, що йому заплатив гроші пан Сорос для того, щоб як казав лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, дестабілізувати ситуацію в Україні. Так само об голі факти й цифри розбивається інша локшина від владних телеменджерів.

Той же Арфуш намагається переконати, що Перший національний мусить розповідати лише про владу, бо в Україні, з його слів, і так вистачає телеканалів, які критикують керівництво держави.

Та невже, покажіть, де вони? Беремо інший моніторинг, який проводила ГО “Телекритика” разом з Інститутом масової інформації. По-перше, це дослідження дотримання рівня журналістських стандартів підтверджує результати дослідження Інституту соціології та Академії української преси.

Згідно з моніторингом “Телекритики” та ІМІ, саме Перший національний найбільше з усіх каналів замовчує важливі суспільно політичні теми, які стосуються погіршення життя.

А по-друге лідирує за кількістю позитивних матеріалів про владу та матеріалів з ознаками цензури.

В лютому 2011 року експерти нарахували в новинах Першого національного 104 матеріали, які були сервільними до влади. І щонайжахливіше, 358 випадків замовчування важливих тем, думок та фактів про реальну ситуацію в країні.

Беремо інші канали, на яких, як каже Арфуш, нібито цілодобово критикують владу. Згідно дослідження “Телекритики” та ІМІ, другим після Першого національного за якістю прислуговування владі йде “Інтер” — 82 позитивно-нейтральних сюжети про владу, 339 замовчувань важливих соціально-економічних тем, які не вигідні тій самій владі.

Йдемо далі, ICTV — 73 матеріали суспільно-політичної тематики з ознаками замовності (цензури) та позитивних про владу, 325 замовчувань. Для порівняння, на найбільш об’єктивному загальнонаціональному телеканалі країни СТБ було зафіксовано всього лише 13 позитивних або нейтральних матеріалів про владу, і, на жаль, 318 замовчувань.

Із цим у вітчизняному телепросторі справжня біда. Усі загальнонаціональні телеканали у лютому 2011 року понад 300 разів замовчували важливу для суспільства інформацію. В цьому напрямку відсутній жодний прогрес у порівняні із минулим роком.

Цілком очевидно, що власники та телеменеджери цих каналів воліють краще мовчати, аби тільки не мати неприємностей від влади із ліцензіями, власним бізнесом, тощо. Навіть 5-й канал не є винятком, замовчавши понад 300 тем в лютому 2011 року, як і “Україна”, “1+1” і Новий канал.

Останнього місяця зими була зафіксована нова тенденція в новинах провідних каналів. Якщо про владу розповідають або добре або нічого, а от якщо опозицію ще в січні 2011 грубо кажучи “мочили”, то в лютому 2011 як ніби хтось дав відмашку і провідні канали взагалі перестали розповідати про опозицію, навіть погано — наче її не існує.

По-перше, на усіх каналах зросла кількість замовчань інформації, пов’язаної з публічними заявами і діями опозиції. По-друге, різко — у 2-3 рази зменшилась кількість негативних матеріалів про опозицію.

Якщо в січні 2011 основні рупори влади: “Інтер” облив брудом опозицію 21 раз, а Перший національний — 14, то в лютому лише 7 і 3 рази відповідно. Схожа тенденція проглядається і на інших телеканалах.

Можливо, це стало реакцією на поступове зростання рейтингів опозиції та обвал рейтингів владних партій. Адже бруд який стабільно і регулярно виливався на опозиціонерів з вересня 2010 року, відколи почався моніторинг, не дав бажаного результату.

Згадані в статті дослідження, взагалі, є досить промовистими. Вони наглядно демонструють однакові тенденції для майже усіх каналів і складають враження, що хтось вміло керує інформаційним простором країни.

Є відмашка поливаємо брудом опозицію, немає — замовчуємо негативні соціальні теми.

Український телепростір нині практично повністю контрольований, деригований та дуже вдало, чи то з примусу, чи то з власної волі, підлаштовується під потреби президента, уряду, коаліції. Кажуть за інформаційну політику влади, сьогодні відповідає російський політтехнолог Ігор Шувалов. Той самий, який приніс в Україну темники.

Експерти, які проводили згадані в матеріалі дослідження, також відзначають, що ситуація в телевізійному просторі сьогодні така сама погана і непристойна, якою була в 2002-2004.

Невже сумнозвісні темники знову повернулися, а фраза “Добрий вечір, в ефірі брехня і наклепи”, яка характеризувала усе тодішнє телебачення, знову актуальна? Аби не довелося потім деяким власникам і телеменеджерам вибачатися в прямих ефірах. От тільки чи пробачать їм глядачі цього разу?

Павло БУЛГАК