Мінські домовленості. Три місяці — чи є результат?

Раніше деякі ЗМІ повідомляли, що контакти Держдепу та МЗС Росії припинились майже рік тому. Спілкування йшло лише між Керрі і його російським колегою Сергієм Лавровим.

І ось кілька днів тому сталась знакова та в деякій мірі несподівана подія — візит держсекретаря США Джона Керрі в Росію та його зустріч з Володимиром Путіним.

ВВС повідомляє, що Керрі летить у Сочі для обговорення ситуації в Україні, прес-секретар Путіна Пєсков стверджує, що “порядок денний максимально великий — спочатку двосторонні відносини, а потім уже всі “гарячі точки”.

Півсвіту чекає на результати майже 9-годинних перемовин.

Лавров дарує Керрі картоплю та помідори, а той — цитатник із російських ЗМІ, які викривляють реальний стан американсько-російських стосунків.

Ключове питання для Росії — це зняття санкцій.

Однак цей болючий подразник — пом'якшення або відміну деяких обмежень для Росії — Керрі чітко прив'язав до виконання Мінських угод.

Їх 12 лютого після ночі важких переговорів підтвердили спільною декларацією президент Росії Путін, України Петро Порошенко, за участі президента Франції Франсуа Олланда та канцлера Німеччини Ангели Меркель.

“Коли угода буде цілком реалізована, тоді і почнеться скасування санкцій США та Євросоюзу”, — заявив Керрі, зазначивши, що порушують домовленості обидві сторони.

З моменту підписання Мінську-2 минуло три місяці. І не тільки Керрі незадоволений “миром” на Донбасі. Періодично заяви про невиконання угоди лунають з боку європейських лідерів, українського президента та й російського боку.

“Українська правда” намагалася розібратися, наскільки сторони просунулися у виконанні договору та через що виникла затримка.

ПОГАНИЙ МИР КРАЩИЙ ЗА ХОРОШУ ВІЙНУ

Мінські угоди можна поділити на кілька часових етапів.

Дипломати підкреслюють, що це було погоджено під час переговорів у Мінську. Перший етап — безпековий, під який підпадає припинення вогню, відведення важкої зброї, тощо.

Після цього мав включатися другий етап — політичне врегулювання. Натомість Росія й керівники проросійських окупованих територій наполягають на тому, щоб Україна виконувала пункти в іншій послідовності.

“Ми відвели всю важку техніку, припинили вогонь, готові обміняти “всіх на всіх”. З того боку не виконано жодного пункту повністю. Частково виконано відведення, що підтверджується ОБСЄ, але повністю вони зброю не відвели”, — розповідає “Українській правді” співрозмовник у дипломатичних колах.

А от представник окупаційної влади в контактній групі Денис Пушилін заявляє, що це “Київ не виконав повноцінно жодного пункту з комплексу заходів”, —проте не уточнив, про що саме йдеться.

Як насправді? Жоден із пунктів Мінських домовленостей не виконано на 100%.

Перший пункт Мінських угод передбачав “негайне й всеосяжне припинення вогню і його суворе дотримання, починаючи з 00:00 15 лютого 2015 року”.

У ніч з 14 на 15 лютого президент Петро Порошенко показово для всього цивілізованого світу, в прямому ефірі надав команду про припинення вогню. Тоді ж керівники секторів у зоні АТО доповідали Порошенку про виконання наказу.

Тоді дійсно на кілька годин по всій лінії фронту наступила тиша.

Однак досить швидко вона була перервана атаками бойовиків на Дебальцеве.

Ще під час Мінських переговорів російський президент Володимир Путін заявляв, що сили АТО на Дебальцевському плацдармі потрапили у котел і мають здатися.

Коли ж Порошенко заявив, що ніякого “котла” немає, а тому складати зброю ніхто не буде, бойовики посилили атаки на Дебальцеве.

До 18 лютого там велися повномасштабні бойові дії з використанням усіх видів озброєння — “Гради”, важка артилерія, міномети, танки, стрілецька зброя, тощо.

Після виходу сил АТО з Дебальцевого, тиша на лінії фронту порушувалась і далі. Спочатку мляво, але останнім часом все сильніше.

За три місяці дії режиму “припинення вогню”, в тому числі і під Дебальцевим загинули трохи більше 100 бійців, близько 490 — поранені.

Бойовики здійснили 3860 обстрілів, з них 1250 зі стрілецької зброї.

Заборонені системи “Град” були використані 111 разів. В основному гатили під час нападів на Дебальцівський плацдарм з 15 по 18 лютого.

Але після заяв бойовиків про нібито відведення важкої зброї, використання “Градів”  не припинилося, хоча вони мали бути відведені на 70 км від лінії розмежування.

За твердженнями української сторони, сили АТО відкривають вогонь у відповідь зі зброї, яка не є забороненою Мінськими угодами.

Останніми днями порушення режиму тиші та обстріли бойовиків посилюються.

 

Другий пункт Мінських угод стосується відведення важкої артилерії від лінії розмежування.

За оцінками Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, яка й має контролювати цей процес, остаточного відведення важкої зброї від лінії розмежування так і не відбулося.

Кілька днів тому заступник голови СММ ОБСЄ Александр Хуг заявив, що ані сили АТО, ані формування “ДНР/ЛНР” “не закінчили відведення важкого озброєння, як це передбачають Мінські угоди”.

За твердженнями української сторони, пункт №2 Мінських угод вона виконала.

Російські представники спільного центру по контролю за дотриманням режиму припинення вогню в унісон із бойовиками стверджують, що сили АТО їх обстрілюють із забороненої зброї.

“Одного разу вже були такі заяви від російської сторони. Виявилось, що російські генерали отримали таку інформацію від “ЛНР/ДНР”, а ті завжди вкидають такі провокації”, — розповіли УП співрозмовники в дипломатичних колах.

Українська сторона неодноразово натякала, що Росія має певний вплив на СММ ОБСЄ, у якій працюють 23 росіянина. Співрозмовники “Української правди” у Міністерстві закордонних справ розповіли, яким чином росіяни здійснюють цей вплив.

“Росіяни перебувають у складі патрулів. Звіт готується за підсумками їхніх переїздів із точки “А” в точку “Б”. Патруль повертається й пише звіт про те, що бачив протягом маршруту.

Наше враження таке, що будь-яка перевірка документів трактується росіянами як порушення. Наприклад, так звана “спроба встановити їхнє громадянство”, про що заявляв Лавров — це насправді перевірка документів, щоб установити особу.

Росіяни мають вплив на підготовку окремих формулювань у доповідях, бо весь звіт вони не можуть контролювати. Тож вони можуть прописати окремі деталі. Якщо звернути увагу на те, що очільники російського МЗС говорять, вони базуються саме на таких деталях”, — звернули увагу співрозмовники в дипломатичних колах.

Третій пункт Мінських угод стосується роботи місії ОБСЄ.

Сторони мали забезпечити моніторинг та верифікацію режиму припинення вогню й відведення важкої зброї з боку ОБСЄ.

Тобто, місія мала проінформувати, що відведення важкої техніки завершено, режим припинення вогню діє. Після цього мав відбутися перехід від безпекового етапу до наступного — політичного врегулювання.

Цей пункт теж можна назвати невиконаним.

Співрозмовники “Української правди” в урядових колах наголошують, що місії ОБСЄ на українській стороні надається можливість контролювати не лише відведення зброї, а й відвідувати місця, де наразі перебуває “заборонена техніка”. ОБСЄ має можливість сфотографувати техніку, записати серійні номери, порахувати контролювати маршрути відведення.

У звітах місії час від часу з'являється інформація про те, що їм не дозволили кудись проїхати, або їх просто протримали на пункті пропуску 5, або 30 хвилин.

Так само у звітах зазначається, що бойовики не пускають їх на ділянку поруч із державним кордоном із Росією, який знаходиться на окупованій території, або не дозоляють проїхати на територію, підконтрольну бойовикам.

На деякі території, контрольовані бойовиками, місія не може потрапити взагалі, у деяких може пересуватися лише з ескортом бойовиків.

Пункт 4 передбачав початок діалогу щодо проведення місцевих виборів у відповідності до українського законодавства.

Вони мали відбутися за законом про особливе самоврядування на деяких територіях Донецької й Луганської областей.

Верховна Рада змогла у встановлені Мінськими угодами сроки проголосувати постанову, яка визначає території з особливим самоврядуванням.

Але, оскільки відведення важкої техніки досі не відбулося, питання виборів на належному рівні не обговорюється.

Українська сторона наполягає, що вибори мають проводитися лише за умов дотримання українського законодавства. А отже, бойовики мають скласти зброю, а російські військові залишити українську територію разом із технікою. Саме це є одним з основних питань тристоронньої контактної групи, досі невирішеним.

5 пункт Мінських угод передбачав амністію сепаратистів-активістів.

Закон про звільнення від кримінальної та адміністративної відповідальності учасників подій на території Донецької та Луганської областей був ухвалений ще 16 вересня.

Однак тодішній спікер Олександр Турчинов у листопаді повідомляв, що не підписав його й не направив на підпис президенту Петру Порошенку. Тож, документ так і не набув чинності.

Українська сторона заявляє, що закон не поширюватиметься на тих, хто вчинив злочини проти людяності. Представники окупованих територій наполягають на цьому законі.

Шостий пункт Мінських угод стосувався обміну полоненими.

Сторони мали забезпечити обмін усіх заручників на основі принципу “всіх на всіх” — не пізніше ніж на п'ятий день після відведення важкої техніки.

Українська сторона говорить, що йдеться не лише про тих заручників, які перебувають на Донбасі, але й тих, яких тримають у Росії, у тому числі Олега Сенцова, Надію Савченко.

Офіційно відомо про одинадцять ув'язнених у Росії українців. За словами президента Петра Порошенка й російського адвоката Марка Фейгіна, ще близько 30 українців є заручниками в Росії. Але Україна не може точно встановити кількість наших заручників.

За словами співрозмовника “Української правди” у МЗС, російська сторона всупереч міжнародних конвенцій не інформує Міністерство закордонних справ про затримання українських громадян, а на запити консула не відповідає.

“Якщо ми не знаємо імені конкретної особи, ми не можемо навіть зробити запит. Ми не виключаємо, що на території Росії можуть перебувати наші полонені військові, така інформація неофіційно з'являється, але ми не можемо підтвердити її офіційними шляхами, наприклад, від російських правоохоронців”, — розповів співрозмовник.

З бойовиками “ДНР/ЛНР” переговори про обмін з українського боку веде кум Путіна Віктор Медведчук.

13 травня у Німеччині Порошенко озвучив цифру в понад 400 заручників, які перебувають у полоні терористів. Щоправда, останнім часом перемовини затягуються.

А от у сторони “ДНР/ЛНР” цифри їхніх полонених протягом двох тижнів змінилися аж на тисячу.

Так, 4 травня уповноважена з питань обміну полоненими Дар'я Морозова заявляла, що в полоні перебувають 50 бойовиків. Однак уже 12 травня Морозова заявила, що в полоні перебувають 1,5 тисячі людей, з них 250 — бойовики, а решта, за її оцінками — “цивільні”.

Пункт сьомий — щодо доступу гуманітарної допомоги на Донбас.

Українська сторона наполягає на тому, що цей пункт не виконується через позицію бойовиків.

Так, на окупованих територіях не дозволяють розгорнути місію Червоного Хреста. Крім того, не пропускають гуманітарну допомогу з української сторони.

Виняток — “гуманітарка” фонду Ахметова, яка охоплює лише Донецьку область.

Роздратування української сторони викликають і так звані “гумконвої з Росії”, які заїжджають на територію України через неконтрольовану ділянку кордону.

Прикордонники й митники не мають змоги оглянути машини. Ще влітку спостерігалась пряма залежність інтенсивності обстрілів від нових російських “гумконвоїв”.

Від самого початку Росія відмовилась проводити гуманітарні вантажі через легальний пропускний пункт.

 Перший гумковой дійшов до пункту в Харківській області. Але після огляду приблизно чверті конвою, росіяни несподівано розвернулися й поїхали через неконтрольовану ділянку кордону з Росією та окупованими територіями.

Україна ж вимагає, щоб російські гумконвої проїжджали лише через контрольовану ділянку кордону та потрапляли в Україну після 100% огляду всіх машин.

Восьмий пункт стосувався відновлення соціально-економічних зв'язків, відновлення банківського сектору на нині окупованих територіях.

Цей блок питань лише почали обговорювати 14 травня під час першого засідання підгрупи з економічних питань тристоронньої контактної групи.

Поки жодних рішень немає. Відомо тільки , що під час зустрічі обговорювалися питання банківської сфери, відновлення інфраструктури, у тому числі мостів, та налагодження роботи підприємств Донбасу.

За дев’ятим пунктом Україна мала відновити контроль над державним кордоном уздовж усієї зони конфлікту на наступний день після проведення виборів за українським законодавством.

Питання виборів не вирішено, тож до виконання цього пункту ще навіть не наблизились.

Десятий пункт передбачав виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців із території України під наглядом ОБСЄ. Роззброєння всіх незаконних груп.

До виконання цього пункту справа поки не дійшла.

Натомість Росія продовжує наполягати, що регулярних військ на території Донбасу немає. Хоча в білокам'яній уже не заперечують наявність “добровольців” на сході України.

Останній, 11 пункт стосувався проведення конституційної реформи в Україні з новою Конституцією наприкінці 2015 року.

Попри те, що це питання відноситься до політичного блоку, а не безпекового, Росія й бойовики почали одразу наполягати на внесенні змін до української Конституції.

Представники окупованих територій тиждень тому в ультимативній формі “запропонували” свої зміни до Конституції, де вимагають по суті повну автономію з фінансовим та політичними обов'язками України. У “ДНР” та “ЛНР” хочуть самостійно формувати виборчкоми, звільняти суддів, формувати міліцію, контролювати природні ресурси, сфери транспорту, культури, освіти, претендують на спеціальний економічний режим та забороняють президенту відправляти у відставку керівників окупованих нині територій.

Тобто — лише обов'язки України й жодних прав.

Російські представники теж у своїх публічних виступах та інтерв’ю постійно наполягають на якнайшвидшій автономій для цих територій.

“Росіяни маніпулюють цими домовленостями, як хочуть. Ще зброю не відвели, а від нас уже вимагають зміни Конституції, попри те що в Мінську була встановлена певна етапність”, — розповіли “Українській правді” співрозмовники в дипломатичних колах.

ЧИ Є МАЙБУТНЄ У МІНСЬКИХ УГОД

За три місяці після підписання угод жоден із пунктів не працює.

Чи не є тоді ці угоди тупиком?

Офіційні представники України і ЄС заявляють, що це єдиний шлях виходу з кризи на Донбасі.

“Не можна сказати, що домовленості позитивно розвиваються, або є в глухому куті. Це єдиний на сьогодні реальний інструмент. Якщо угоди будуть виконуватися згідно із планом, це може призвести до врегулювання ситуації”, — пояснює співрозмовник “Української правди” в Адміністрації президента.

Проте у владних колах сумніваються, що Росія й керманичі окупованих територій хочуть виконання Мінських угод.

Росії не вигідне врегулювання ситуації на Донбасі. Її мета — не загарбати території, а завадити Україні розвиватися. Донбас — це інструмент, щоб тримати нашу країну в хаосі.

У владних колах водночас розуміють, що Україні важливо виконувати угоди й мати підтримку західних партнерів, щоб розраховувати на подальший економічний тиск на Росію.

Не виключають і те, що під тиском міжнародних партнерів російський президент може повернутися до Мінських угод як до спроби зберегти обличчя й уникнути подальших санкцій.

Оксана КОВАЛЕНКО