Мікрокредити: вже підтримка чи ще боргова яма?

Сектор мікрокредитування завжди був специфічним, почасти тому, що тривалий час був непідконтрольним НБУ та, по суті, сам вирішував, як йому працювати. Тоді ж за ним і закріпилася погана слава, мовляв, брати мікропозику — останнє діло. І хоча часи змінилися, а регулювання в секторі стало в кілька разів більше, страх перед “кредитом до зарплати” залишається. Але ж насправді цей сектор важливий і потрібний, особливо зараз, коли багато українців втратили стабільний дохід, не одержують вчасно зарплати або живуть на голу ставку, очікуючи, коли ж у роботодавця справи нарешті налагодяться.

В Асоціації українських банків недавно озвучили результати дослідження стану сектору мікрокредитування та попиту на його послуги серед населення. От що розповів про висновки дослідників президент Асоціації Андрій Дубас: “13% населення України користуються мікрокредитами. Причина в тому, що війна суттєво вплинула на фінансове становище кожної людини. Мікрокредити — це “плече підтримки” в тих чи інших непередбачуваних обставинах”.

За його словами, 67% опитаних відповіли, що беруть мікрокредити для вирішення нагальних матеріальних проблем, тобто щоб дожити до зарплати.

З одного боку, зрозуміло, життя людей за два роки війни точно не стало ліпшим. З іншого — це дивно, адже, за даними Держстату, 2023 року середня зарплата в країні становила 17 442 грн і була вищою на 18% за середню оплату праці 2022-го. При цьому всі ми розуміємо, що Держстат фіксує тільки офіційні доходи, а неофіційних у нас у країні теж чимало (приблизно 40% економіки однією або обома ногами в “тіні”). Та й річна інфляція 2023-го, якщо вірити тому ж Держстату, — 5,1%, тобто 18-відсоткове зростання мало б її перекрити. У чому ж причина того, що 30% населення грошей однаково не вистачає? Або дані про інфляцію не такі оптимістичні, як нам розповідають, або рівень нерівності в країні став набагато вищим, і ті, хто опинився за межею бідності, вже випали з офіційного обліку доходів.

Саме в більшості, яка ледь зводить кінці з кінцями, й виникає потреба в “дружньому плечі”, яке, щоправда, позичає гроші під величезні відсотки.

За словами Андрія Дубаса, привабливість мікрокредитування полягає також у простоті й швидкості оформлення кредитів, бо не треба відвідувати фінансову установу. Дубас, однак, застеріг, що мікрокредити мають високу відсоткову ставку, тому брати їх на тривалий термін невигідно. Він рекомендував споживачам підвищувати свою фінансову грамотність.

Дуже корисна порада. Нагадаємо: гранична ставка мікрокредиту відповідно до закону №9422, підписаного президентом України 21 грудня минулого року, не може перевищувати одного відсотка на день. Багато, але до прийняття законопроєкту денна ставка досягала 4—5% с виразним присмаком боргової ями. І щоб не стати рабом “дружнього плеча”, бажано погашати мікрокредити якнайшвидше або взагалі не брати їх.

За словами провідного експерта консалтингової компанії Research.UA Юрія Красюка, який брав участь у дослідженні, 70% опитаних користуються тими чи іншими видами кредитування. Понад половина тих, хто кредитується, беруть позички або користуються кредитним лімітом “до зарплати”. Решта кредитуються для купівлі меблів, побутової техніки, одягу, медикаментів та іншого.

Після 24 лютого 2022 року попит на споживчі кредити суттєво зріс. Близько третини опитаних під час дослідження повідомили, що вперше звернулися по мікрокредити саме після повномасштабного російського вторгнення. І звертаються передусім, щоб дожити про зарплати, — 61% проти 42% до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. А от на пляжний відпочинок та інше кредитуються вдвічі менше — 5% проти 10% до війни. При цьому, на думку 81% опитаних, люди звертаються до мікрофінансових організацій, а не до банків, бо там швидше й простіше одержати мікрокредит, нехай і під зовсім не мікровідсотки. Що ж, справді, якщо ваші офіційні доходи сумнівні чи їх немає або ваша кредитна історія не вражає, в банку знайти підтримку буде складно.

Хоча, з погляду фінансової логіки, вибір між банками й мікрофінансовими організаціями на користь останніх не дуже правильний саме через грабіжницькі відсотки. У банках теж можна оформити мікрокредит (“кредит готівкою”, “оплата частинами” тощо) і теж онлайн. Але відсоткова ставка буде в кілька разів комфортнішою. Грає на зниження жорстка конкуренція між банками. Банківські мікрокредити найчастіше ануїтетні (погашення рівними частинами) і на тривалий термін. А от “кредити до зарплати” — це прямий шлях у боргову яму, особливо якщо прострочити їхнє погашення.

Що ж штовхає людей в “дружні обійми” мікропозик? Неважко здогадатися — відсутність стабільного доходу, накопичень “на чорний день” і погані кредитні історії. Причому між цими чинниками добре проглядається причинно-наслідковий зв'язок. Звичайно, складно нині багатьом, але саме тому важливо підтягти рівень своєї фінансової грамотності, уважно вивчати умови, які пропонують фінансові організації, намагатися накопичити “подушку безпеки”, за кожної можливості відкладати хоча б 10% від сімейного доходу “на чорний день”. Звичайно ж, класти їх не під матрац, а на депозит, інвестувати в ОВДП або купувати валюту, якщо поточний курс робить цю купівлю розумною. А якщо немає “подушки”? Робіть усе, щоб вона почала формуватися, зокрема піклуйтеся про одержання не просто доходу, а офіційного доходу та пам'ятайте про кредитну історію. 

Віктор КОНЕВ, академічний філолог, журналіст