Мишині диверсії

 Восени у польових гризунів стався “демографічний вибух”, що відчули на собі вояки на фронті — у минулому від мишей та пацюків часто залежали результати битв та воєн.

Цього тижня однією з топ-тем стала навала мишей на фронті. Їх справді занадто багато, бо хижаки та фермери втекли від війни, а гризуни, здобувши повну свободу в умовах теплої погоди, почали “бенкетувати” на полях, де залишився врожай.

Тепер, відчуваючи холод, вони лізуть до військових, де тепло і є їжа. У минулому гризуни були важливим фактором на війні, самі ставали зброєю, провокували війни та голод, перетворювали танки на металобрухт і навіть позбавляли диктаторів влади… Ми вирішили нагадати, як гризуни можуть впливати на військові події і як з ними боролися у минулому.

“Мишаче питання” у 2023 році та в попередні епохи

Окупанти почали скаржитися на українських мишей ще восени минулого року. Тоді окремі “zлогери” навіть звинувачували гризунів у невдачах російської армії. Мовляв, гризуни псують не лише продовольство, але гризуть навіть цигарки, берці і взагалі все, до чого зможуть дотягнутися зубами, включаючи проводку обладнання та порохи для снарядів. А ще розносять туляремію.

У результаті, нібито через миші, боєздатність росармії виявилася зниженою, що й призвело тоді до “перегрупування”. Українська аудиторія тоді сприйняв це з гумором, але, схоже, миші стають проблемою і для ЗСУ.

Якщо звернутися до історії, то виявиться, що вплив гризунів на війни набагато масштабніший, ніж уявляє сучасна людина. Вони не тільки псували провіант і розносили хвороби вже під час воєн, а й самі їх провокували.

Зокрема, гризуни та голод стали однією з причин Великого переселення народів, монгольської навали, постійних воєн у Середньовіччі, Тридцятирічної війни і навіть такого недавнього явища як “Арабська весна” 2010 року, чиї наслідки ми відчуваємо і сьогодні. Першопричиною всіх цих подій стали неврожаї, різке зростання цін на продовольство, потім повстання та війни. І на кожному з етапів їх свій вплив робили гризуни.

У 2010 та 2022 рр. відзначаються найвищі показники голоду на планеті, головним чином в Африці та Азії, а також “стараннями” росіян та в Україні на тлі війни. Human Rights Watch.

Причини навал, війн та голоду

Першопричиною багатьох воєн, голоду та мишачих навал є погода. Погодні аномалії провокують неврожаї та стимулюють гризунів до такого ж аномального розмноження. Миші та щури здатні давати потомство протягом усього теплого періоду року. Одна пара мишей дає від 5 до 14 приплодів на рік, народжуючи від 3 до 7 дитинчат кожні 1,5-2 місяці. Зрілості вони теж досягають за 1,5-2 місяці, перетворюючи процес на справжній “конвеєр”.

Простіше кажучи, що довше тримається тепла погода, тим більше мишенят народиться і подорослішає. А цей рік в Україні є аномально теплим. У нас навіть північне сяйво спостерігали вдруге за рік — таке буває, якщо трапляється магнітна буря у період аномально високих температур як для осені. “Червоне сяйво” і мишача навала є  наслідком погодних “несправностей”.

Достатньо подивитися на графік температур у Європі та згадати, коли були найбільші війни на континенті та голодні періоди і все стане очевидним. Римська імперія свого часу теж, до речі, розвалилася не без допомоги погоди та мишей — неврожаї спровокували заворушення всередині імперії і погнали голодуючих варварів у римські провінції, а мишей — до римських амбарів.

Тому  не дивно, що з найдавніших часів миша та її більший родич щур стали символом потойбічного світу, зла, чаклунства та голоду. Полівки в тому ж Римі були “оракулами” і з їхньою допомогою ворожили на результат битв та визначних подій.

Через мишей, наприклад, втратив посаду диктатора Квінт Фабій Максим Кунктатор, який на той час був головнокомандувачем і очолював римські легіони у війні проти Карфагена. Через погане пророцтво від мишей (вони невдало пискнули) він змушений був відмовитися від управління армією та необмеженою владою над всім Римом. Карфаген здобув перемогу без бою.

У Середні віки гризуни стали символом хвороб — зокрема, чуми, яка теж спровокувала безліч воєн та конфліктів. Причому щурів та мишей середньовічні стратеги іноді використовували як “біологічну зброю”. Вони брали кошики чи бочки, закривали там заражених чумою гризунів, і закидали їх у обложені міста та фортеці, провокуючи епідемії. При цьому самі “стратеги” теж часто заражалися від цих щурів і мишей.

Миші та щури у військових діях Другої світової

Здавалося б, Середньовіччя чи Стародавній світ — це “дикі часи”. Але гризунів закидали в окопи до противника і в Першу світову війну, і навіть у Другу світову. Зокрема, є свідчення, що німці скидали порожні всередині бомби, з щурами всередині, на обложений Ленінград, щоб посилити голод.

У 1942 році — на другий рік війни на теренах СРСР — у гризунів також стався аномальний демографічний вибух. Саме як зараз у 2023 році. Тому що умови були схожими — неприбрані поля, втеча мирних мешканців та хижаків подалі від лінії фронту.

Найпоказовіший випадок “мишачих диверсій” стався 18—19 листопада 1942 року, коли під час битви за Сталінград Червона армія пішла у наступ з флангів, а німецькі танкісти, які мали закривати прорив, виявилися неготовими. Бо електроніку у танках з’їли миші…

Тоді фронт надовго став без руху і танки опинилися на стоянках у приміщеннях чи під великим шаром гілок, де їх ховали. Тобто, створили умови, де тепло та є що погризти. Це сподобалося мишам, які погризли не лише провіант та взуття, а й проводку у танках. Існує навіть циркуляр Панцерваффе, де зафіксовано, що через навалу мишей боєготовими виявилися лише 30% “панцирників”.

На фронті багато мишей / скріншоти з відео

Пізніше в радянській літературі почала з'являтися інформація, що нібито цих мишей спеціально виводили в Смоленському університеті і що їх закидали з літаків до заблокованого Сталінграду, де знаходилися війська Паулюса.

Союзники теж експериментували з мишами та щурами. Хоча й не так активно, зате з великим креативом — зокрема, британці розробили “щурячі бомби”. У тушки загиблих тварин зашивали трохи вибухівки, яка потім підкидалася у вугільні склади та вантажні потяги німців, щоб спровокувати пожежі.

Але від цієї практики швидко відмовилися, зважаючи на вкрай низьку ефективність таких “бомб” у порівнянні з класичною авіацією. А ось інших тварин, зокрема голубів, вони використовували дуже активно і для різних цілей.

Безумовно, інформація про радянське “бомбардування” мишами Сталінграда чи німецького щурячого “десанта” це більше фронтові чутки, проте факт пошкодження німецької техніки задокументовано. Тобто випадково або за злим наміром супротивника, але миші відіграли важливу роль у Другій світовій війні у своїй класичній ролі “шкідника”. Якби німецькі “панцери” встигли у всій своїй потужності закрити прорив Червоної армії під Сталінградом, то, ймовірно, хід усієї Другої світової міг би піти інакше.

Гризуни на війні у наш час та методи боротьби з ними

Після світової війни гризунів свідомо у військових діях не використовували — до 2000-х років, коли їх почали застосовувати для розмінування “полів смерті”. Вперше їх у такій ролі застосували сапери у Мозамбіку, навчивши щурів шукати міни та подавати сигнал писком. Сучасні міни можуть зреагувати навіть на великого собаку, а ось для щура це цілком безпечно. А нюх в них не гірший, ніж у собак.

Також американський спецназ у наш час почав застосовувати т. зв. “мишачу тактику”, розроблену ще у 1916 році для просування в міській забудові через створення вузьких проходів або тунелів у стінах і підвалах. Їх робили вручну або за допомогою спрямованих вибухів. Безпосередньо до мишей це не має відношення, але цікаво, що мишачі звички в наш час намагаються переймати військові.

Найбільшу популярність ця тактика набула у військ НАТО в Афганістані та Іраку, і, судячи з кадрів у ЗМІ, застосовується зараз у Газі — спрямовані вибухи застосовують ізраїльтяни, а риє тунелі — ХАМАС. Ці “мишачі нори” часто супроводжують пастки (”мишоловки”), а прикривають приховані кулеметні або гранатометні точки та снайпери.

Саме через чутливий нюх найпопулярнішими засобами боротьби з навалами гризунів з найдавніших часів були сильні запахи — полин, м'ята, а потім і спеціальні хімічні речовини. Це не панацея, але краще ніж нічого. Особливо якщо використовувати сучасні магазинні засоби та пастки.

Ще один старовинний спосіб — виманювання мишей та щурів в інше місце. Ні, не дудочкою, як у відомій казці, а побутовими відходами (бажано пахучими та “смачними” для тварин). До речі, в оригіналі історії Гамельський ловець щурів був не героєм-рятівником, а справжнім маніяком, який 26 червня 1284 року виманив своєю сопілкою з міста Хамельн у пастку не щурів, а місцевих дітей… Втім, це вже зовсім інша історія.

Загалом, головна “історична” рекомендація щодо боротьби з гризунами — тримати відходи та провіант якнайдалі від місця ночівлі, своєчасно вивозити сміття та використовувати хімічні чи природні сильні запахи для відлякування живності. Щоправда, за умов військових дій зазвичай не до цього, а сміття позицію демаскує. Коли настануть холоди, багато гризунів з окопів та бліндажів підуть для сплячки, хоч і не всі.

У цілому, мишачі навали це — не прикмета кінця Світу, а лише реакція тваринного світу на аномальні умови — як погодні, так і антропогенні, і має виражений сезонний характер. Просто тому, що чим більше їх розплодиться, тим менше їжі буде кожної окремої особини, і натовпи гризунів або підуть у пошуках їжі кудись ще, або просто не виживуть.

Можливо, вони й перебралися в українські окопи лише через те, що у російських надто холодно та голодно, і це ознака проблем із постачанням у окупантів?..

Андрій ПОПОВ