Михайло Поживанов: Хочу набратися в Данилишина досвіду, як отримувати політичний притулок

Тепер притулок на Заході збирається просити Михайло Поживанов, заступник Данилишина в Мінекономіки, а ще раніше — керівник Держкомрезерву в уряді Тимошенко. Саме цей період його життя протягом 2008 року перебуває зараз в центрі уваги слідства.

31 січня Служба безпеки України поширила повідомлення, що проти Поживанова порушено кримінальну справу за розкрадання державних коштів у сумі майже 35 мільйонів гривень, після чого його було оголошено розшук.

При чому самі ж члени блоку Тимошенко ситуацію з Данилишиним і Поживановим оцінюють по-різному.

Якщо Данилишина називають жертвою обставин, який не повинен був іти з науки на міністерську роботу, то в безневинності Поживанова не переконані навіть власні однопартійці.

Менше з тим, він має право як на оприлюднення своєї позиції, так і на справедливий суд.

А іноземні держави, надаючи притулок, не розглядають по суті висунуті обвинувачення, а виходять з іншого — чи є в Україні вибіркове переслідування за політичною ознакою та чесне судочинство.

Поживанов сам вийшов на зв’язок з редакцією “Української правди”, після чого ми домовилися поговорити через скайп. Інтерв’ю з Поживановим брати складно з огляду на відсутність інформації, які саме епізоди йому інкримінують слідчі.

Сам він уміло перекладає обвинувачення на своїх наступників на посаді в Держрезерві, які протягом 2009 року представляли блок Литвина.

І те, що до них прокуратура не має претензій — ще один аргумент, який можна пред’явити Заходу щодо вибіркового правосуддя в Україні.

Коли дзвониш Поживанову по скайпу, його місце перебування вказане як Австралія. Сам він з цього приводу сміється і каже, що в налаштуваннях навмисно вказав таку інформацію, аби збити з пантелику.

Поживанов розповідає, що живе в столиці однієї з європейських держав, де орендує квартиру.

- Чому ви зараз переховуєтеся за кордоном?

— Не можу сказати, що я переховуюся. Десь наприкінці літа 2010 року я знайшов роботу за кордоном і почав там працювати у західній компанії, яка займається девелоперськими проектами по світу.

- Очевидно, це потребує знання іноземної мови?

— У мене вільна англійська. Наші Міністерства закордонних справ, внутрішніх справ давали мені всі довідки для того, щоб тут працевлаштуватися. Я збирав свої дипломи, докторську дисертацію, відповідним чином завіряв їх у органах влади. МВС надало довідку, що я не засуджений, не притягувався до відповідальності, не значуся в розшуку.

Десь у липні я зібрав усі документи, а 6 вересня в мене розпочався п’ятирічний контракт, я отримав дозвіл на постійне перебування в цій країні. Тобто я став майже резидентом цієї країни. І зараз я є менеджером трьох великих девелоперських проектів, і над ними працюю.

- Яка це нерухомість?

— Комерційна. Готелі, офіси, величезний торгівельний центр...

- Яким чином ви отримали цю роботу?

— Шляхом відкритого конкурсу.

- Ви нічого не інвестували в цю фірму? Наприклад, як зробив екс-мер Москви Лужков — купив якусь фірму в Латвії, і намагався на цій підставі отримати право на проживання в цій державі...

— Ні, я свої гроші не вкладав у цей бізнес, я працюю по закону про службовця. Не державного службовця.

- Яку вам платять зарплату?

— 6 тисяч євро.

- Чому ви не хочете назвати країну, в якій ви зараз перебуваєте?

— А навіщо? Думаю, що вона стане відома дуже швидко. Мені дуже неприємно робити для компанії, в якій я працюю, таку рекламу.

- Ваші колеги на новій роботі знають, що вас оголошено в розшук по Україні?

— Я змушений був їм про це сказати, звичайно. Вони сприйняли це зі співчуттям і сказали, що сподіваються, що все буде добре, що ми зможемо знайти захист. Я сказав, що я змушений шукати захист.

- Тобто ви будете звертатися за отриманням політичного притулку, якщо вас оголосять в розшук по лінії Інтерполу?

— Якщо стане таке питання — звичайно. Повертатися в країну, де нема реального правдивого судочинства, я не бажаю.

Сьогодні я маю дозвіл на роботу і на постійне перебування в цій країні. Це такий вкладиш, який не є паспортом громадянина, але це документ, в якому все розписано. Навіть в аеропортах я проходжу без нашого паспорта.

Скажу відверто, я досі не знаю, в чому полягає процедура отримання політичного притулку в тій країні, де я зараз перебуваю. Бо я не збирався його брати і мені щиро не хотілося б його отримувати. Але якщо іншого шляху не буде…

Один із моїх синів залишився в Україні. Він живе в квартирі, де я зареєстрований, і щодня забирає пошту. Так от, жодного запрошення за весь цей час не було до прокуратури, жодної повістки — ні як свідка, ні як обвинуваченого.

Один раз десь у листопаді мені телефонували з Генпрокуратури, і син сказав, що передасть мені цю інформацію. Я з ним розмовляв, і він каже, це виглядало як жарт. Зателефонували, він сказав, що батька нема. Питає: “А хто телефонує?”. “З генпрокуратури”. “Що передати батьку?”. “Передайте, нехай подзвонить до генерального прокурора”, і поклали слухавку.

- Михайло Бродський ще півроку тому казав, що ви разом з керівником Укравтодору Гуржосом поїхали з України. Ви вже тоді відчували можливі негативні наслідки?

— У червні я зробив операцію в Австрії на жовчному міхурі, і справді виїжджав за кордон десь на три тижні.

- Це недешева операція, а ви працювали на державній службі заступником міністра економіки, керівником Держрезерву. За які кошти ви робили операцію?

— Справді, я заплатив близько 8 тисяч євро. Але, наприклад, в 2005 році мій задекларований дохід складав близько 24-25 мільйонів. Я займався бізнесом у сфері нерухомості, земельних відносин в той час, коли це було можливо.

- Який був ваш найвідоміший проект?

— Їх багато було. Наприклад, у Києві на Воздвиженці один із будинків побудований нашою компанією, він навіть оформлений на мене особисто. І вчора був повністю заарештований рішенням наших правоохоронних органів.

Якщо ви не почуваєте за собою провини, то було би правильно приїхати в Україну, дати свідчення і довести свою правоту...

- Подивіться на всі останні приклади — що відбувається з Тимошенко, з Луценком, з в.о. міністра оборони Іващенком, з Корнійчуком, я вже не кажу про Макаренка, Діденка та інших. У нас сьогодні нема правосуддя.

Я ж спілкуюся з людьми, причому не тільки з тими, з ким ми були в одній фракції, але й з інших фракцій, які сьогодні працюють в уряді... І вони всі в один голос говорять, що існує якийсь список людей, на яких будуть порушені кримінальні справи, і я стою одним з перших в цьому списку.

І всі кажуть: “Це не зовсім політика, це помста за старі часи”. Я кажу: “За які часи?”. “Ну, коли ти ще був міським головою Маріуполя, і все, що там відбувалося. Це помста цих хлопців”.

- Здається, нова влада — це дуже прагматичні люди, і мотивуватися простою помстою не в їхніх звичках.

— Я також про це думав. Навіть держави після того, як закінчується війна, потім нормально співпрацюють між собою. І те ж саме повинно бути між людьми. Але сьогодні в Україні немає нормального правосуддя. За моєю інформацією, навіть слідчі в Генпрокуратурі відмовилися підписувати документи проти мене по кримінальній справі.

- Якби так було, вас би не оголосили в розшук.

— Документи підписав заступник генпрокурора Блажівський. Нібито йому була така вказівка. Бо слідчий сказав, що жодного складу злочину в діях Поживанова немає.

- У повідомленні прес-служби СБУ за 31 січня 2011 року сказано: “Щодо Поживанова винесено постанову про притягнення як обвинуваченого у вчиненні розкрадання державних коштів у сумі майже 35 мільйонів гривень та оголошено в розшук”.

— А далі? Вони сьогодні такі наперсточники, що можуть написати що завгодно. Що значить „вкрадено у держави”? Тобто в держави було, а я з групою осіб за певною домовленістю щось забрав. Де забрав? На кожному підприємстві, де зберігають ту чи іншу продукцію, є матеріально відповідальні люди, які можуть відпустити тільки за відповідними правоустановчими документами. Голова Держрезерву жодного такого документу особисто не підписував.

- Вам відома суть обвинувачень, висунутих проти вас?

— Ні.

- У вас працював заступником пан на прізвище Сіньковський?

— Так, мені в спадок від уряду Януковича ця людина лишилася.

- Ви знаєте, що зараз триває судовий процес у Дніпропетровську по його кримінальному обвинуваченню?

— Я читав в інтернеті, що в Кривому Розі за якісь його дії 2006 року він притягнений до відповідальності, коли він працював керівником одного з підприємств у системі Держрезерву.

- Можливо, в ході цієї справи виникли епізоди, які стосуються вашого керівництва Держрезервом?

— Я в 2006 році взагалі там не працював.

- Може, в процесі розслідування виникли нові факти, які стосуються 2008 року?

— Мені про це не відомо. Я просто знаю порядок, який існує в Держрезерві, і якого ми дотримувалися на 100%. Цей порядок ніколи з нашого боку не порушувався.

- Серед іншого, зараз СБУ затримало колишнього в.о. голови Держрезерву Віталія Нікітіна. Чи не відчуваєте ви, що його затримали через те, що ви поїхали за кордон?

— Я не думаю. Тому що всі ці речі абсолютно не пов’язані. Я також читав ці повідомлення. Треба дивитися по суті, по справі. А чому затримали Луценка, Макаренка, Діденка, Іващенка? Це спроба посіяти страх у державі.

- Той же Луценко — це політична фігура, і можна припустити, що він переслідується через свої політичні заяви. Але ж ви останні роки не виступали з політичними заявами.

— Погано, що ви не слідкували за цими речами. Можливо, я приділяв мало уваги власному піару, але в багатьох питаннях був одним із перших. Одним із перших у 2007 році я подав документи, щоб відмовитися від статусу народного депутата. Так, я не був на трибуні Майдану, хоча міг би це зробити. Але я зробив у той час абсолютно не менше, ніж той же Луценко.

- Раніше не доводилося чути, що ви відігравали активну роль у політичних подіях...

— Це не зовсім зручно, нехай хтось інший розповідає. І, може, сьогодні це смішно виглядає, як після помаранчевої революції Роман Безсмертний вигадав ті нагороди, але я був у першій сотні тих, хто їх отримав. Першими були Ющенко і Тимошенко, а 72-й був Михайло Поживанов. І ті, хто були комендантами Майдану, працювали в штабі, дуже добре знають, що і як я робив.

- Розкажіть, про що ідеться?

— Майже все, що відбулося в листопаді і на початку грудня 2004 року на Майдані, ніколи би не відбулося, якби я не зайняв відповідну позицію як заступник мера Києва, який курує ці питання. Через два дні весь Майдан втонув би або в смітті, або в відходах, або в чомусь іншому.

В першу ж ніч, через 2-3 години зателефонував Безсмертний, попросив, щоб підняли техніку, прибрали ожеледицю. І я ввів цей графік, коли перші три доби кожен район давав людей, і цілодобово ці люди допомагали, прибирали, щоб ніхто на Майдані не відчував незручностей.

Це звичайна робота, але перші три дні всі дивилися й кричали: “Як же так, він допомагає заколотникам...”. Потім всі лаври забрав собі міський голова. А перші три дні, поки не було зрозуміло, чим це закінчиться, Поживанов був єдиний, хто взяв на себе всю цю відповідальність.

А потім, коли Жванія прибіг і почав розповідати: “Михайле, треба щось робити, йдуть війська на Майдан, треба Майдан оточити якоюсь комунальною технікою”...

У нас тоді була домовленість, що міліція запускала техніку тільки за моїм підписом і моєю печаткою як заступника мера — керівника управління житлово-комунального господарства Києва. І ми розставили цю техніку в центрі Києва. Я об’їхав тоді з Безсмертним і тим же Луценком ці обєкти, позабирав ключі від цієї техніки у водіїв.

- Техніка — це сміттєвози?

— Там не тільки сміттєвози. Там була і автодорівська техніка, КРАЗи з піском, щебенем. І Міленін (один з керівників міліції) кричав потім зранку: “Що це відбувається, приберіть техніку!”.

Я ніколи власною рекламою не займався, але ті люди, які це знали з одного й іншого боку, вони були в курсі, яку я відповідальність брав на себе.

Приклад Луценка показує, що пам'ять у цих хлопців непогана. Не хочеться думати, що до мене в них залишилися якісь питання ще з середини 90-х, коли дійсно неспокійна ситуація була в Донбасі

- Що ви маєте на увазі?

— Підніміть дані, коли мені дев’ять грамів свинцю обіцяв Щербань.

- Євген Щербань чи Володимир?

— В присутності Володимира — Євген Щербань. А потім навіть Кучма мені задавав питання, навіщо я в ЗМІ це говорив. Лазаренко використав цю інформацію, зняв Щербаня з губернатора...

Інших причин переслідувати мене я не бачу. При передачі справ від одного голови Держрезерву до іншого у нас працює внутрішня система КРУ. І після того, як я пішов з цієї посади в 2008 році, а прийшов представник Блоку Литвина Сергій Ганжа, то відбувалися відповідні перевірки.

І відповідний акт був складений — що на складах Держрезерву все відповідає тим документам, тобто відповідає номенклатурі, обсягам і якості.

Жодних претензій до мене як керівника Держрезерву України не було. Крім того, Юлія Володимирівна давала доручення Контрольно-ревізійному управлінню, Рахункова палата приходила сама. Якраз наприкінці моєї діяльності ці дві потужні українські структури перевіряли Держрезерв.

Плюс в системі Держрезерву постійно знаходиться представник СБУ, який присутній на багатьох торгах, і перевіряє всі контракти. Постійно, кожного місяця відповідний відділ у Генпрокуратурі забирав всі документи, аналізував їх. Якщо їм щось не подобалося, вони задавали питання. Якщо були якісь порушення, вони притягували людей до відповідальності. І нічого цього протягом всього 2009 року відносно мене й тих людей, з ким я працював у період 2008 року, не було.

- Нещодавно керівник Контрольно-ревізійного управління Андреєв заявив, що фірма “Бабусині рецепти” зникла після того, коли отримала гроші за зберігання цінностей Держрезерву.

— Це все відбувалося в 2009 році. При нас не було ні “Бабусиних рецептів”, ні зберігання поза межами системи Держрезерву.

У системі Держрезерву працюють трохи більше 50 підприємств, які розташовані по всій території України. Вони зберігали товарно-матеріальні цінності. І ці підприємства знаходилися на фінансуванні з державного бюджету.

В лютому 2009 року, працюючи заступником міністра економіки, я дізнався, що нове керівництво Держрезерву звернулося з пропозиціями до уряду, щоб їм дозволили нову систему зберігання цінностей — не на підприємствах системи Держрезерву, а у виробника або споживача продукції на складах.

Я не погодився з цими змінами. Таємною поштою я написав закритого листа на ім’я прем’єр-міністра Тимошенко і першого віце-прем’єра Турчинова, що, на мій погляд, зміна системи зберігання може призвести до тотального розкрадання товарно-матеріальних цінностей.

- Тобто після того, як Держрезерв очолив ставленик Литвина, вони перевели збереження цінностей Держрезерва з підприємств Держрезерву?

— Так, збереження перевели на підприємства, які або виробляють, або потребляють цю продукцію. Наприклад, була запропонована система, щоб вугілля зберігалося не на складах системи Держрезерву, а десь на складах шахт.

Одним із перших прикладів я почув, якщо не помиляюся, що на зберігання Чортківському м’ясокомбінату передали 7 чи 8 тисяч тон м’яса вартістю мінімум 80-100 мільйонів гривень, а вся ринкова ціна цього підприємства — 2-3 мільйони, і жодної відповідальності цього керівника ТОВ, крім договірних відносин, немає. Тоді я сказав, що всі ці речі можуть призвести до шахрайства в системі.

Турчинов написав, що з цим розібралися, а потім Данилишин як міністр економіки розподілом обов’язків серед заступників мене відсторонив від цих питань, щоб я не втручався у справи Держрезерву. І ці хлопці цю систему лишили.

- Ці хлопці — це „люди Литвина”, які очолили Держрезерв?

— Так, звичайно. Дехто навіть сьогодні працюють на відповідальних посадах. І дивно, коли сьогодні роблять вигляд, що вони не знають, в який рік і куди все подівалося з Держрезерву.

Коли я був переведений з Держрезерву на посаду заступника міністра економіки, люди з підприємств, де зберігався матеріальний резерв, продовжували мені телефонувати. Вони розповідали, що зі складів системи Держрезерву вся продукція вивозиться, оголяються повністю склади.

Вони запитували: “Навіщо це робиться? Нас що, будуть продавати?”. Я казав, що не знаю, бо, враховуючи, що ця система працює в певному закритому режимі, треба запитувати у вищого керівництва уряду.

- Тобто ви вважаєте, що ці зловживання відбувалися в часи, коли Держрезерв був під контролем Блоку Литвина?

— Абсолютно. Я мав щиру розмову на цю тему з Турчиновим, що не можна такі речі робити. Він казав: “Невже ти не розумієш, чому тебе посунули, чому це відбувається? Бо без Блоку Литвина у нас не буде більшості в парламенті”. Після цієї розмови я питань на дану тему не задавав.

- Зараз ви підтримуєте зв’язок із Тимошенко чи Турчиновим?

— Я не чув їх дуже давно. Останнє, що я зробив — попросив, щоб передали вітання Юлії Володимирівні в день народження.

- Чи підтримуєте ви якісь стосунки з Данилишиним, заступником якого ви працювали в уряді?

— Я намагався його знайти. Мені сказали, що після 13 січня вони особливо не мають бажання спілкуватися. Але, якщо буде така можливість, мені пообіцяли дати його телефон.

- Ви хочете його підтримати якось морально, чи матеріально?

— Поспілкуватися хочу. Хочу набратися досвіду, як він будував захист свій при отриманні політичного притулку.

- Ви знаходитеся далеко від Чехії? Можете до нього приїхати?

— Європа вся невелика. При бажанні — це півтори-дві години льоту.

- Якщо ви не хочете повертатися в Україну, але водночас вважаєте себе невинуватим, то могли би погодитися зустрітися зі слідчим на території третьої країни?

— З великим задоволенням, жодних питань. І вони знають процедуру, як це робиться — береться відрядження, вони їдуть і зустрічаються.

- Тоді яким чином слідчі можуть на вас вийти? Можна їм дати номер вашого скайпу?

— Краще дайте їм адресу моєї електронної пошти.

Сергій ЛЕЩЕНКО