Менш зелена та правіша Швейцарія: що змінили парламентські вибори

Такими стали ключові підсумки парламентських виборів у Швейцарії, які відбулися 22 жовтня.

За підсумками цих виборів Швейцарська народна партія (SVP) покращила свій попередній результат на 3,3 пункту і тепер має у своєму активі 28,6% голосів виборців. Це буде другим найкращим результатом у її історії.

На другому місці соціалісти. Вони зуміли наростити свою підтримку за рахунок провалу “зелених” (9,4%, що на 4 пункти менше, ніж чотири роки тому), отримавши додатково 0,7 відсоткового пункту (всього 18%).

Партія “Центр” набрала додаткових 0,8 пункту, дотягнувши до 14,6% голосів.

І це сенсація: центристи замінять лібералів як третю за силою політичну партію.

Чому це важливо — нижче буде детально описано.

У лібералів (FDP) справи йдуть краще, ніж прогнозувалося. Згідно з підсумковими даними, вони отримали 14,4% голосів виборців, втративши лише 0,5 пункту.

Решта партій не братимуть участі у формуванні уряду. Серед них варто звернути увагу лише на провал колишніх комуністів, які отримали 0,7% голосів і тепер втратять свої обидва мандати.

Що означають ці результати для Швейцарії та як вони відобразяться на її зовнішній політиці?

SwissInfo зібрало ключові підсумки цих виборів.

“Зелена хвиля” вичерпала свій потенціал

 Під час виборчої кампанії 2019 року питання захисту довкілля домінувало в суспільних дебатах і призвело до значної мобілізації лівого табору. Зокрема — завдяки вмілій організації масових маніфестацій і різного роду “кліматичних” і “жіночих” страйків.

У 2023 році цього не сталося, хоча 30 вересня в Берні й відбувся ще один “кліматичний страйк”.

Парадокс? Скоріше ні: страйки — це розвага не найбідніших студентів, а для родин, які що далі, то з більшими труднощами зводять кінці з кінцями, надто теплий жовтень аж ніяк не став головною їхньою турботою.

Крім того, “зеленим” групам не вдалося зробити боротьбу зі зміною клімату привабливою. Радикальні кліматичні активісти з їхніми відверто антисоціальними акціями домоглися того, що весь їхній кредит довіри згорів дотла.

Страх мігрантів на тлі війни

Фотографії чергової міграційної кризи на італійському острові Лампедуза обійшли весь світ і знову вивели на перший план питання, пов'язані з організацією європейської системи надання притулку.

Для Швейцарської народної партії (SVP) цей медійний “хайп” став великою удачею, тим паче, що вона більшу частину своєї передвиборчої кампанії і так зосередила на своєму улюбленому питанні — боротьбі з “необмеженою імміграцією”.

Збільшення кількості клопотань про надання у Швейцарії притулку (12 188 від початку січня до кінця червня 2023 року, +43% порівняно з 2022 роком), до чого треба ще додати 65 000 біженців з України, призвело до виникнення в частини населення почуття стурбованості.

На своїх плакатах і листівках SVP малювала привид Швейцарії з 10-мільйонним населенням, зазнавши критики з боку швейцарської Федеральної комісії з боротьби з расизмом (Eidgenössische Kommission gegen Rassismus).

Однак сама по собі ця критика виявилася для “народників” нешкідливою, при тому що мобілізуючий вплив на партійний базис ця тема справила дуже значною мірою.

В особі міністра юстиції та поліції Елізабет Бом-Шнайдер (партія соціалістів) “народники” знайшли для себе ідеального “цапа-відбувайла”. Ця тактика, багаторазово вже випробувана в минулому, дозволила SVP тріумфально компенсувати свою поразку 2019 року і впритул наблизитися до власного рекордного результату 2015-го року.

Непотрібна “чесність”

Під гаслом “Жорстко, зате чесно” партія лібералів (FDP) на час передвиборчої кампанії зробила міграційну політику одним зі своїх ключових питань. Однак, на відміну від SVP, ліберали наголошували на цінності режиму вільного переміщення людей і капіталів між ЄС і Швейцарією.

Маючи намір довести важливість залучення в країну висококваліфікованих європейських працівників, партія водночас гучно заявляла, що хоче протидіяти “соціальному туризму” і “хаосу в галузі надання притулку”.

Намір партії був зрозумілим: вона не хотіла залишати міграційне поле на одноосібний розсуд ізоляціоністських правих сил — але щось явно пішло не так.

Схоже, що виборці надали SVP у цьому питанні значно більше довіри.

Крім того, в період майже повної зайнятості FDP не змогла заробити політичний капітал на темі краху банку Credit Suisse, понад те, безумовно, саме ця тема і могла завдати шкоди іміджу партії, тим паче що вона завжди була в суспільній свідомості тісно пов'язана зі швейцарською фінансовою індустрією.

Результат виявився витверезливим: партія-засновниця сучасної Швейцарії так і не змогла переломити негативні тенденції. І якщо на початку 1980-х років її підтримувала майже чверть електорату, то сьогодні вона може розраховувати на підтримку трохи більше одного з семи виборців.

Непотрібні соціальні ініціативи

Свою передвиборчу кампанію 2023 року соціал-демократична партія (SP) будувала на найважливішій, здавалося б, темі: на зниженні купівельної спроможності громадян.

Повернення до Швейцарії інфляції та новина про чергове суттєве підвищення страхових медичних внесків, опублікована всього за місяць до виборів, повернули соціальні питання в центр уваги суспільства.

Партія змогла відвоювати частину голосів у “Зелених”.

Однак у підсумку переконливо “монетизувати” тему соціального невдоволення, що виникло у частини середнього класу, вона так і не змогла.

Цю партію не вважають у народі найкомпетентнішою політичною силою в царині того ж медичного страхування.

У країні, де ліберальні цінності індивідуальної свободи мають особливе значення, пропозицію створити одну велику касу медичного страхування та ідею запровадження страхових внесків, що залежать від рівня доходу, більшість виборців сприйняли як початок руху до націоналізації сфери охорони здоров'я.

Та й зацікавити своєю програмою людей за межами свого звичного кола виборців партія теж не змогла.

“Магічна формула”

Звісно, на революцію це не тягне, але у швейцарській політиці це стало подією історичного масштабу: партія “Центр”, а це колишні демократичні християни, ті самі, що програли громадянську війну 1847 року, наздогнала “Партію Лібералів”, тобто переможців у тій війні (у Швейцарії мислять зовсім іншими часовими інтервалами).

І суто математично колишні демохристияни мають тепер право на отримання другого місця у Федеральній раді (уряді).

Це право дає їм так звана “магічна формула”, що практикується у Швейцарії з 1959 року.

Згідно з цією формулою, претендувати на міністерські портфелі можуть лише партії, які посіли чотири перших місця на парламентських виборах.

При цьому партії, що посіли перше-третє місця, отримують по два портфелі, а партія, що посіла четверте місце — лише один.

Чи означає це відставку всіх міністрів, чиї партії виявилися невдахами виборів? Наприклад, міністра закордонних справ Іньяціо Кассіса?

Скоріше за все ні, тому що чинних членів Федеральної ради депутати зазвичай зміщують з посади лише внаслідок якихось неймовірних проступків чи невдач. Це правило порушувалося в історії Швейцарії всього три рази за останні 175 років.

2021 року партія демохристиян (CVP) об'єдналася з Бюргерсько-демократичною партією (BDP), що відкололася від SVP, і під новою назвою (”Центр”) вона досить непогано провела цю передвиборчу кампанію. Під керівництвом свого президента Герхарда Пфістера партія позбулася вантажу минулого, у великій палаті парламенту вона стане ключовим коаліційним партнером і для лібералів, і для “народників”. У малій палаті, Раді кантонів, вона і так давно вже зберігає звання найсильнішої партії.

Тож вона, можливо, і відмовиться від другого місця в кабінеті — але, як то кажуть, у відповідь вона зажадає “безлічі дрібних послуг”.

“Втома від політики”

Вибори не залучили людей на виборчі дільниці.

Швейцарія, зразкова демократія, вже давно діагностує у себе “втому від політики”.

У 2023 році явка на парламентські вибори становила трохи менше ніж 47%, що трохи вище, ніж у 2019 році (45,1%).

Однак традиційно більша частина тих, хто має право голосу в країні, залишаються осторонь виборчих дільниць. Так сталося і цього разу — явка склала все ті ж 47%.

У чому ж причина такого “мовчання більшості”?

Багато хто вказує на властиву швейцарській політичній системі інерцію. Тут перемогою вважаються вже завойовані додатково три відсотки голосів.

Крім того, поки в країні все йде в цілому, як по маслу, багато хто просто не має мотивації йти голосувати.

А якщо парламент зробить щось непопулярне, то народ, зокрема й ті, хто не пішов голосувати, завжди зможе “закликати його до порядку” за допомогою кийка під назвою референдум.

Вибори без “великих ідей”

Нинішня виборча кампанія була далека від усіх тих риторичних битв, які можна було спостерігати, дивлячись на Швейцарію з-за кордону. У ній були відсутні яскраві моменти.

Партії нудно озвучили свої програми, “підгортали” улюблені теми, намагаючись не наступати при цьому на “улюблені мозолі” опонентів.

Смерть Credit Suisse, непрості відносини з Євросоюзом, війна проти України — усього цього просто не було в передвиборчій кампанії.

І це при тому, що після виборів ці проблеми доведеться вирішувати. Зокрема, дискутувати з приводу дозволу на продаж зброї Україні. Стриману позицію Швейцарії з цього питання жорстко критикують у ЄС.

Стаття початково вийшла на порталі SwissInfo і републікується з дозволу правовласника