Медведєв vs Путін: випробування виборами

Російський лідер Дмитро Медведєв наприкінці червня заявив, що хоче стати президентом удруге. Ці слова пролунали під час Петербурзького ділового форуму в інтерв’ю британській газеті “Financial Times”. Проте глава держави, ніби схаменувшись, одразу додав, що не перешкоджатиме прем’єр-міністру Володимиру Путіну, якщо той вирішить балотуватися.

Головне питання російського політичного життя цього року, схоже, близьке до свого розв’язання. Недовго залишилося чекати того моменту, коли два головні чоловіки країни вирішать, хто з них правитиме нею наступні чотири роки. Хоча між ними може початися прихована боротьба з це крісло, проте експерти стверджують, що вона буде проходити приховано на етапі висунення кандидата від правлячої партії Єдина Росія. “Обидва лідери не стануть показувати усьому світу, що хочуть стати президентами, боротьба між прибічниками Путіна та Медведєва пройде за кулісами. До осені 2011 року, коли відбудеться конференція головної партії, ми вже будемо знати результат”, — вважає голова Центру Стратегічного планування (Москва) Валерій Сарватов. На його думку, питання єдиного кандидата зараз активно обговорюється у владі.

Свої чотири роки на найвищій посаді в Росії Дмитро Медведєв витратив на те, аби відійти від образу Володимира Путіна і створити власний імідж всередині країни та за кордоном. Йому це вдалося, проте лише частково. Він одразу обрав собі роль реформатора, який прагне модернізувати Росію. Приблизно під такими гаслами до влади прийшов і Барак Обама. Тепер в обох президентів на носі вибори, а проблем стає усе більше. І реформаторами їх вважає далеко не більшість населення.

Хоча в боротьбі за президентське крісло, якщо вона таки почнеться, обидва претенденти явно не будуть робити голосних демаршів та створювати власні партії. Адже ніхто не зацікавлений в розхитуванні владного човна, Кремль має показати, що це лише закулісні інтриги, як за часів СРСР, коли зміна генеральних секретарів не впливала на могутність партії. Важливим завданням також стане не допустити опозицію до виборів та відсіяти незручних кандидатів. У цьому усі солідарні, на виборах буде лише два претенденти на президентську посаду. Але поки незрозуміло, хто саме.

Два реформатори

Дмитро Медведєв став президентом майже на півроку раніше за Барака Обаму, проте завжди прагнув показати себе реформатором та новатором, як і американський лідер. Обама прийшов до влади на хвилі незадоволення традиційними методами управління, які застосовував Вашингтон і пообіцяв змінити ставлення держави до кожного громадянина. З ним пов’язувалися великі надії.

Справа Медведєва була більш складна, від самого початку його ототожнювали з тимчасовим лідером без власної точки зору. Адже Володимир Путін вже не міг обиратися третій раз і йому потрібен був перепочинок на посту голови уряду. З цієї посади він не втрачав вплив на владу, водночас маючи менше відповідальності, ніж президент. Тому Медвєдєву потрібно було вийти з тіні свого попередника і показати, що він вартий довіри.

Для досягнення цих цілей обидва президенти обрали схожі шляхи — модернізацію. Проте з цього місця і починаються суттєві відмінності. Економічна криза не лише вдарила по економіці Росії, але й ще більше прив’язала її до поставок нафти в Європу. Тепер, на думку окремих експертів, Москва дивиться на світ через нафтову та газову трубу.

Ціни на енергоносії сильно зросли. Барель нафти сягнув своєї історичної позначки в $130, тому до Кремля направлявся потік доларів, і потреба перебудовувати економіку поки не ставала нагальною. Тим більше, як вважає старший аналітик Ради з міжнародних відносин Мартін Лінч, ціни на ресурси дуже допомогли Росії. “У 2011 році тренд на подорожчання ресурсів стане основним, і тому таким країнам, як Росія, Австралія чи Канада, нема чого хвилюватися. Світова промисловість відновлюється і потребує більше корисних копалин”, — пояснив експерт.

Тому в питанні модернізації президент більше займався інфраструктурними та науковими проектами, такими, як центр науки у містечку Сколково. Проте більшість з них зараз далекі від завершення і на них треба витратити багато грошей. На думку Валерія Савратова, такі ідеї є трохи незрозумілими більшості населення, адже соціальний рівень в Росії не дуже високий, а голова держави займається наукою замість економіки. Тут більш зрозумілим був Володимир Путін, який переймався конкретними економічними справами.

З іншого боку океану Барак Обама також не зміг нормально донести до виборців свої програму. Його реформи не знаходили підтримки, а популярність падала. Багато хто звинувачував його в поблажливості до усіх і намаганні бути хорошим за будь-яку ціну. Тому і його шанси на повторне президентство похитнулися. Проте йому не доведеться боротися з таким впливовим суперником, як власний голова уряду.

Далекий грім

Перші серйозні розмови про те, що між двома головними керівниками Росії може бути конфлікт за президентське крісло, почалися восени 2010 року. Тоді провладні ЗМІ почали показувати компромат на мера Москви Юрія Лужкова. Було зрозумілим, що все робилося за погодженням Кремля і президента, якому набрид впливовий керівник столиці.

Спочатку Лужков намагався знайти підтримку в голови уряду. Проте Володимир Путін відповів мовчанням. Мера зняли, а його місце зайняв Сергій Собянін, який ближче до Медведєва, ніж до Путіна. Крім того, в червні 2011 року президент взагалі заявив, що треба ліквідувати автономію Москви та створити там федеральний округ. Якщо це зроблять, то тривалі роки, коли столиця була напівавтономною, залишаться позаду.

Ситуація з того часу почала змінюватися. Поки владний тандем залишається сталим і непорушним. Проте, за неофіційною інформацією, кожна з двох груп починає концентруватися навколо головних кандидатів. Губернатори та чиновники в областях починають потроху визначатися, кого саме вони будуть підтримувати. Причому в Росії не буде первинних виборів, як в США, тут усе має вирішитися на партійній конференції восени 2011 року.

Частина експертів вважають, що президент поступиться голові уряду і не буде висувати свою кандидатуру. За це він отримає посаду в керівництві країни. Проте з іншого боку Дмитро Медвєдєв може спробувати поборотися за головний пост.

Шанси реформатора і опозиції

“Зрозуміло, що Медведєв не піде в офіційну опозицію до влади. За роки правління Путіна держава показала, що такі методи політичної боротьби є безперспективними”, — вважає Мартін Лінч. На його думку, опозиція взагалі не має шансів на перемогу. На додачу до цього нещодавно міністерство юстиції Росії відмовилося зареєструвати партію колишнього прем’єр-міністра Михаїла Касьянова, адже в статуті партії знайшли дрібні порушення. Це ще раз свідчить, що опозиції не дадуть навіть боротися за крісло президента.

Мабуть, їхніх основних кандидатів навіть не зареєструють, адже тоді їм потрібно буде давати час для виступів у ЗМІ і неможливо заборонити агітацію. Цього влада не може допустити. Адже, за даними соціологічних досліджень західних аналітичних центрів, в Росії поступово зростає частка незадоволених владою, і давати їм можливість говорити на всю країну нерозсудливо.

А сам Медведєв має шанси на перемогу, якщо зараз використає усі ресурси для отримання підтримки з боку правлячої партії. За свої перші чотири роки він не довів свою незамінність для країни і не побудував вертикаль влади, як Володимир Путін, проте він може ризикнути і боротися з головний приз. Хоча в разі поразки назавжди буде виключений з влади Росії.

Павло СИВОКІНЬ