Медична реформа: що з нею не так

Парламент розгляне 8 червня пакет законів про реформу охорони здоров'я. На сайті Ради оприлюднено законопроекти, внесені урядом у квітні, а Міністерство охорони здоров'я описує головні риси реформи таким чином — “10 фактів про медреформу”.

Створення сучасної системи охорони здоров'я — один із пріоритетів для України. Стосовно запропонованої реформи Центр Бендукідзе має такі зауваження.

Цілі реформи української охорони здоров'я полягають у наступному:

1. підвищити доступність і якість медичних послуг;

2. витрачати обмежені ресурси на фінансування лікування, а не на утримання лікарняних ліжок і опалення;

3. залучити інвестиції в будівництво сучасних медичних установ і впровадження сучасних технологій;

4. прибрати корупцію з системи.

Чи вирішує “реформа МОЗ” ці завдання?

1. “Реформа” вирішує тільки одну задачу: деякої оптимізації бюджетних потоків (буде скорочено медичну мережу) — і то за умови, якщо все піде гладко (не буде протестів населення, що залишається без доступу до послуг і тд). Пункт 6 прикінцевих положень законопроекту про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів:

“Фінансування державних та комунальних закладів охорони здоров’я, крім закладів охорони здоров’я, передбачених переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України, крім коштів державного солідарного медичного страхування, після 1 січня 2019 року не здійснюється”.

Це не реформа системи охорони здоров'я, а суто фіскальна реформа, ефект якої — навіть у разі обмеженого успіху — буде швидко зведений нанівець, оскільки централізована система фінансування охорони здоров'я, яку хоче побудувати МОЗ, не створює стимулів до ефективності.

2. Національна служба здоров'я буде щорічно визначати ціни на послуги, затверджувати перелік послуг, які фінансуються державою, і закуповувати ці послуги у постачальників. На наш погляд, медичний Держплан, що віддалено нагадує британську National Health Service, буде в Україні свідомо неефективний. При тих ресурсах, які Україна в змозі зараз направити на охорону здоров'я (3,5% ВВП з держбюджету в 2017 році, стільки — ж “з кишені” приватних осіб), “безкоштовна” медицина залишиться безкоштовною тільки на словах. Колосальний політичний капітал, направлений на проведення реформи, буде витрачено даремно: люди, яким все одно доведеться доплачувати за лікування дорогих захворювань зі своєї кишені, будуть відчувати себе обдуреними.

3. Оздоровлення системи неможливе без появи здорових стимулів. Замість того, щоб дати простір приватній ініціативі, “реформа МОЗ” тільки посилює роль держави в галузі. “Реформа” не передбачає появи нових гравців — приватних страхових компаній, по-справжньому автономних лікарень і поліклінік, успіх яких залежить від якості і обсягу наданих послуг. Модель з “суперзакупівельником” (НСЗ) у центрі системи означає, що найбільш осмисленим видом економічної діяльності державних провайдерів залишиться rent-seeking.

4. “Реформа МОЗ” не передбачає залучення інвестицій у галузь. Україні потрібно побудувати сотні нових, енергоефективних лікарень і поліклінік. Якщо буде впроваджено “модель МОЗ”, вони просто не будуть побудовані: у бюджеті грошей немає, а в інвесторів немає жодних стимулів вкладати гроші.

5. В “реформі МОЗ” відсутнє бачення, як повинна виглядати — хоча б приблизно — мережа медичних установ у результаті реформи.

Що потрібно насправді

1. Невідкладна реформа системи екстреної допомоги — це основа усієї системи охорони здоров'я: ніякі нові лікарні не дадуть ефекту, якщо пацієнтів туди просто нема на чому довезти. Реформа повинна бути проведена за зразком створення НОВОЇ ПОЛІЦІЇ. Протягом року нова “Швидка допомога” може показати абсолютно нові стандарти роботи: для цього необхідно провести тренінги лікарів і посилення бригад професіоналами, забезпечити диспетчеризацію усіх викликів, впровадження нових протоколів і стандартів, доукомплектацію (закупівлю нових) машин.

Успішна реформа системи швидкої допомоги, яку можна провести вже зараз, без усіляких баталій в парламенті, створить потужний заділ довіри людей до подальших кроків реформаторів.

2. Створення мережі первинної медичної допомоги, що ефективно функціонує, з акцентом на підтримку доступності послуг у сільській місцевості (“реформа МОЗ” абсолютно випускає сільську медицину з уваги).

3. Створення справжньої страхової медицини: держава видає сертифікати на придбання медичної страховки незахищеним групам населення, а ті купують за рахунок цих сертифікатів страхові поліси у страхових компаній з ліцензією на участь у системі добровільного медичного страхування. Працюючі громадяни отримують “податкове вирахування” і купують страхові поліси за свій рахунок.

4. Відкриття ринку для інвестицій: у страхових компаній та інших гравців з'являються стимули для будівництва нових лікувальних та поліклінічних установ відповідно до Генерального плану розвитку лікарняної і поліклінічної мережі.