Мажоритарка як зло для українського народу

За таких умов потрібно протистояти можливим неетичним та/або злочинним діям влади шляхом вибору ефективних кандидатів-мажоритарщиків, які гідно стоятимуть на сторожі інтересів народу України.

Головна проблема полягає в тому, що, переслідуючи своє власне бажання залишитись при владі через скасування чистої пропорційної системи, партія Януковича намагається викривити волю народу. Адже, як показують останні результати соціологічних досліджень, за умови незмінності існуючих тенденцій та збереження попереднього виборчого закону, більшість у майбутньому парламенті повинна належати опозиції.

Таким чином, впровадження мажоритарки на наступних виборах частково забирає в народу саме право волевиявлення та не дозволяє проводити конкурентний відбір політичних партій. До влади приходитимуть політичні сили, які не є найефективнішими на певний момент.

За великим рахунком, від цього страждатиме вся країна.

Існує ще ціла низка інших проблем та контраргументів для прийняття мажоритарки, які також варті уваги.

По-перше, це відсутність у мажоритарщиків мислення державного масштабу й концентрація уваги та ресурсів на окремих територіях.

Голова фракції ПР Олександр Єфремов та його сподвижники постійно стверджують про необхідність прив'язки депутатів ВР до певних територій. Це спотворює оптимальну систему виробництва, розподілу та споживання товарів та послуг. Адже певні територіальні одиниці, де був обраний депутат із сильним впливом на владу, будуть надмірно процвітати за рахунок злиденного існування інших територій.

Гарними прикладами є оази, що створені в місцях народження Леоніда Кучми, Віктора Ющенка, Володимира Литвина та багатьох інших.

Більш того, часто провладні кандидати-мажоритарщики або їхні представники самі кажуть, що якщо їх не виберуть, то в регіону можуть виникнути проблеми з фінансуванням. Такі приклади можна було почути на минулих місцевих виборах.

Аргумент про наявність у нардепа-мажоритарщика “свого” округу не витримує критики, оскільки проблеми окремих регіонів повинні вирішувати місцеві депутати, а не представники Верховної Ради. Останні мають опікуватись створенням загальнодержавного правового поля, а не вирішенням “кишенькових” питань.

На психологічному рівні представництво депутатом певної території живить схильність до кумівства та обираності. Крок від обраної території до обраного населеного пункту, вулиці, сусідів, врешті-решт до власної сім'ї та любих друзів — невеликий.

Як підсумок, депутат не думає про всю країну, а формує список привілейованих, що починається з його/її округу й часто може закінчитись власною сім'єю.

У такому випадку страждатимуть інтереси цілої держави.

По-друге, апеляція до наявності мажоритарки в таких розвинутих країнах як США, Великобританія, Франція тощо — не має логічної завершеності через відмінність правил гри в Україні та в цивілізованому світі.

Те, що там добре, не обов'язково є прийнятним для нас через беззаконня, відсутність справедливих судів, фальсифікацію виборів, низький рівень політичної культури населення та всіх інших пов'язаних проблем, яких немає у вже згаданих країнах.

По-третє, через небажання та відсутність цивілізованої культури в населення вносити кошти на виборчі рахунки кандидатів, які їм симпатизують, учасники перегонів зобов'язані самі фінансувати свою виборчу кампанію.

Починають висуватися “грошові мішки”, які виграють вибори, як правило, не через проведення ефективних кампаній та підготовку сильних виборчих програм, а шляхом підкупу виборців, особливо люмпенів, асфальтування доріг, ремонту шкіл тощо. Замість створення умов для чесної та гідної праці, українців підсаджують на голку патерналізму та змушують молитись на місцевого царка за шматок хліба.

Депутат-бізнесмен — вельми залежний від влади й практично ніколи не поступається своїм матеріальним інтересом заради громади. Крім того, витрачені кошти на кампанію, як правило, будуть вкрадені чи неетично забрані у виборців, які голосували за свого “грошового мішка”, отримавши від нього тридцять срібняків.

Сам підприємець, незважаючи навіть на створення власного ефективного бізнесу, може бути поганим політиком. Сигналізуватиме про це ситуація, коли він проводить свою кампанію не на основі популяризації стратегії розвитку держави, а залучаючи, крім уже згаданих, ще й такі примітивні політичні методи як меценатство, опіку з боку представників церкви тощо, що ніяк не пов'язане з політичною діяльністю.

Багато майбутніх парламентарів масово газифікували села, асфальтували дороги, ремонтували все, до чого рука доторкалася. А недалекоглядний народ натомість отримав неефективних представників, які, до того ж, часто перетворювалися в тушки для керівників держави й встигли вже по декілька разів змінити партійні квитки та наполегливо розвивали свій бізнес за рахунок інтересів народу.

По-четверте, мажоритарна система сильно розмиває голоси за партії, чиї кандидати не зайняли першого місця.

Від цього страждатимуть, у першу чергу, невеликі політичні організації, які можуть внести нову якість у закостеніле жабуриння української політики.

Звичайно, більшість із цих недоліків характерні й для чистої пропорційної системи, але в українських умовах остання стійкіша до негативного впливу з боку теперішньої влади, незважаючи навіть на існуючі позитивні сторони змішаної системи..

Звертаючись до представників ПР, хочеться нагадати, що якщо все-таки потрібно було міняти систему виборів, то необхідно запроваджувати її після наступного волевиявлення, адже коней на переправі не міняють.

Прикро також, що до цього процесу долучились представники опозиційних сил, лідери яких — Тимошенко та Луценко — перебувають за ґратами.

Який вихід із цієї ситуації? Що робити, в умовах змішаної системи виборів? Потрібно об'єднувати свої зусилля та вказати на справедливе місце заслуженим шулерам України. Я пропоную поширювати серед виборців наступне звернення.

Звернення до виборців України

Шановний виборцю!

Якщо хочеш гідно жити на своїй землі, бажаєш добробуту собі та іншим людям; якщо хочеш жити чесно, мати можливість захистити себе та забезпечити своє майбутнє, то почни правильно голосувати!

НЕ ГОЛОСУЙ за кандидата який/яка:

1. Уже був депутатом і не проявив себе як активний та щирий поборник інтересів народу.

2. Не виконував свої обіцянки перед виборцями.

3. Має свій великий бізнес і відмовляється його продати до початку виборчої кампанії.

4. Роздає гроші, асфальтує дороги, проводить ремонт, газифікує міста, села тощо замість того, щоби рекламувати свої ідеї для розвитку всієї України.

5. Користується підтримкою представників районних та обласних адміністрацій, які займаються агітацією в робочий час.

6. Присутній на непов'язаних із ним заходах, що фінансуються з місцевого бюджету, наприклад, “відкриває” бібліотеки та “призначає” допомогу малозабезпеченим.

7. Не ініціює зі своєї сторони та не розповідає на зустрічах із виборцями про своє майно та доходи, щоби приховати свою минулу злочинну або неетичну діяльність.

8. Пов'язаний із партією, яка себе негативно зарекомендувала, та відмовляється від припинення членства в ній.

9. Використовує підтримку церкви, яку було отримано через гласні чи негласні пожертвування.

10. Інше — додай свій критерій, щоби обрати кращих з 46-ти мільйонів.

Якщо ж, на твою думку, немає представника, який задовольняє вказаним критеріям, то потрібно зайняти активну позицію: знайти такого — і висунути кандидатом в депутати Верховної Ради.

Допоможи прийняти правильне рішення твоїм друзям, сусідам та іншим виборцям!

Роман СЕМКО, аспірант-економіст Києво-Могилянської академії, член партії “Громадянська позиція”