Луценко і кошмар для влади

Склалося таке враження, що новина у понеділок, 27 лютого, про позбавлення одного з “польових командирів” Юрія Луценка волі на чотири роки стала такою собі прохідною в інформаційному просторі країни і щонайгірше — в усвідомленні людей.

Бо де масові протести? Де мільйони людей, які незгодні з ув’язненням опозиціонерів? Де мітинги під Адміністрацією президента та урядом? Де чіткі вимоги про відставку цієї влади, яка віддає прямі накази суддям в Україні?

Цього, на жаль, нема. Нинішній владі вдалося зробити одну з найстрашніших речей — породити байдужість людей до несправедливості. Людям стає все одно, на скільки років посадили Тимошенко, скільки часу проведе у тюрмі Луценко, скільки відпаяють іншим опозиціонерам.

Будьмо щирими: суспільство настільки збайдужіло, що не бачить потреби для нового майдану. Бо не проблема знайти нових ватажків для всеукраїнської акції непокори, не проблема домовитися про місце і час для її початку. Проблема в тому, що у людей немає жодного бажання виходити на вулиці.

Але давайте згадаємо, у яких випадках ця влада йде на компроміс з українцями? Тільки після акцій протесту! Чого вона боїться найбільше? Тільки акцій протесту!

Давайте згадаємо, як ця влада налякалася протесту афганців і чорнобильців. І тільки після штурму Верховної Ради пообіцяла не урізати їм пільги.

Або як їй довелося переписувати Податковий кодекс під шаленим тиском підприємців.

Або як налякалися у Міністерстві соцполітики, коли інваліди-шахтарі взяли штурмом їхнє приміщення.

Влада боїться навіть віртуальних акцій протесту. Вона показала свою слабкість у скандалі із закриттям відомого файлообмінника Ex.ua і виявилася занадто несміливою, щоб протистояти натиску громадськості.

Кожна з перелічених акцій протесту виявилась ефективною тому, що влада порушувала права конкретних категорій населення — афганців, чорнобильців, шахтарів, малих та середніх підприємців, активних користувачів Інтернету…

Такі справи, як суд над Луценком, на перший погляд, не зачіпають інтересів конкретних груп населення і тому в нинішній ситуації не можуть спровокувати масового невдоволення. Але насправді такі справи стосуються кожного. Бо вже завтра кожен може зіштовхнутися з несправедливістю судової системи, із корупцією у судах. Вже завтра на чиєсь замовлення суддя може несправедливо посадити ваших родичів, дітей, батьків, вас самих… Так працює система.

А влада тим часом буде переконувати вас у тому, що нові майдани не потрібні, і робитиме все можливе, щоб думка про них була для вас неприйнятною і навіть огидною.

Для цього вона і посадила Луценка. Бо знає, що він один з тих небагатьох, хто готовий і реально міг би їй протистояти і виводити людей на вулиці. Такі політики, на думку нинішньої влади, мусять сидіти, їх треба закрити та ізолювати від суспільства. А точніше — ізолювати суспільство від них.

Ця влада чудово розуміє: майдан — це найдієвіша зброя проти неї. Тепер це повинні зрозуміти і всі українці.

Віктор МАТЧУК, народний депутат