Льовочкін — група Клюєва — 2:0. Далі буде

Перша кадрова інтрига, яка з'явилася після реанімації Конституції 1996 року, завершилася прогнозовано — посади віце-прем'єрів втратили Володимир Сівкович та Віктор Слаута. А глава адміністрації президента Сергій Льовочкін довів, що залишається головним “полісімейкером” країни після самого Віктора Януковича.

За новою Конституцією, президент Янукович мав зменшити кількість віце-прем'єрів з п'яти до трьох.

Недоторканими були позиції Бориса Колеснікова. Його робота в напрямку Євро-2012 не викликала нарікань. Крім того, це був би відверто ворожий крок щодо Ріната Ахметова, який все ще залишається акціонером владного холдингу.

Так само малоймовірною була відставка Сергія Тігіпка.

По-перше, це явно посилило би його шанси на місцевих виборах. По-друге, Льовочкін пов'язує з Тігіпком резервний варіант подальшого розвитку подій. Зокрема, Тігіпко є серед можливих кандидатів на прем'єрство, який має зупинити амбіції донецьких зайняти це крісло.

Тож реальних претендентів на звільнення було троє — віце-прем'єр з регіональних питань Віктор Тихонов, віце-прем'єр із силових питань Володимир Сівкович та віце-прем'єр з проблематики сільського господарства Віктор Слаута.

Звільнення Віктора Слаути було очікуваним — його посада фактично дублює функцію міністра аграрної політики. Крім того, Слаута ніколи не відігравав самостійної ролі, а був швидше помічником Януковича з питань села.

Відставка Віктора Тихонова також виглядала би логічною з огляду на незрозумілість його повноважень. Але це не входило в архітектуру політичної матриці, яку будує глава адміністрації президента.

Льовочкін як уособлення анти-донецьких настроїв зацікавлений у створенні якнаймасштабнішої противаги цій групі, в тому числі за допомогою “луганських”.

Тому після обрання Януковича президентом, коли стала вакантною посада глави фракції, її обійняв Олександр Єфремов. Який в багатьох “донецьких” викликає неприйняття, але користується підтримкою Льовочкіна. Тому сьогодні Віктор Тихонов зберіг посаду віце-прем'єра. І з тих же причин, коли звільнили Нестора Шуфрича з Міністерства надзвичайних ситуацій, в.о. міністра став луганський Михайло Болотських.

Тож другим під скорочення в уряді потрапив Володимир Сівкович.

Він — один з високопосадових представників групи Андрія Клюєва, з яким у Сергія Льовочкіна триває системний конфлікт.

Це вже другий слон, якого Льовочкін виводить з гри в цій довготривалій шаховій партії. Три місяці тому з уряду було вибито Нестора Шуфрича.

Як і Шуфрича, Сівковича також було відправлено в “почесне заслання”. Його призначено вже сьомим (!) заступником секретаря Ради національної безпеки — органу, який сьогодні не має жодної самостійної ваги та перетворився на технічний філіал адміністрації президента.

Переведення Сівковича на цю посаду є черговим проявом зневаги до Раїси Богатирьової, якій як до музею здають на зберігання політичні мумії ворогів Льовочкіна.

Але до роботи в Радбезі Шуфрич так і не приступив — спочатку він був у відпусці, потім і донині — на лікарняному. Що зараз не заважає йому їздити по регіонах з агітаційним туром, допомагаючи Клюєву, який призначений начальником штабу на місцевих виборах.

Цілком імовірно, що Сівкович також не працюватиме заступником секретаря Радбезу, а на аутсорсингу займеться допомогою Клюєву. На повернення Сівковича чекає його приватний офіс на вулиці Липській, який від неприємностей оберігає табличка “службове приміщення депутата Володимира Олійника”.

А те, що звільненням проблеми Сівковича можуть не завершитися, свідчить приклад Шуфрича.

Так, нещодавно перевірки прийшли до компанії “Нафтогазвидобування”, через яку Шуфрич з Рудьковським розвивають газові свердловини у Полтавській області.

Служба безпеки здійснила виїмку документів на цій фірмі. Враховуючи зв'язок Льовочкіна з Хорошковським, Шуфричу не треба було зайвих доказів того, що вендета глави адміністрації президента триває.

Сам екс-міністр надзвичайних ситуацій дав слово мовчати до завершення місцевих виборів — а після них чекайте на нову серію викриттів від колишнього vip-агітатора Віктора Януковича.

Час відплати настав

Зрозуміло, що послаблення групи Клюєва — це не лише особиста інтрига Сергія Льовочкіна.

Це — системна політика самого Януковича, який добре пам'ятає 2008-2009 роки, коли ця група підштовхнула його на переговори з Юлією Тимошенко, в результаті яких Янукович мав стати президентом, обраним в парламенті, з повноваженнями весільного генерала.

За цими діями Янукович побачив розмін, коли власні олігархи обміняли його на спокійне майбутнє при Тимошенко — довічному прем'єрі.

Єдиними, хто до останнього залишався з Януковичем, відмовлявся від змови з Тимошенко і штовхав лідера регіоналів на прямі вибори, була група Льовочкіна-Фірташа.

Зараз, після обрання Януковича президентом і повернення йому повноважень Леоніда Кучми шляхом скасування політреформи, історія вкотре довела їхню правоту в очах нового господаря країни.

Він отримав владу, про яку і не міг мріяти шістнадцять місяців тому, коли вже однією ногою стояв на шлюбному рушнику з Тимошенко.

Тепер, коли Януковичу повернуто повноваження через Конституційний суд, став непотрібним проект Клюєва, який збирав у парламенті 300 голосів під нову політреформу.

Зараз виявилося, що фактично останні півроку перший віце-прем'єр займався нікому непотрібною роботою, по тушці збираючи депутатів опозиції до коаліції, розплачуючись при цьому з ким — посадою, з ким — орденом, з ким — просто портретами американських президентів.

Остаточний реванш Януковича перед власною “контрою” настане, коли він зруйнує моноліт “донецьких” у фракції Партії регіонів. Зроблено це буде після парламентських виборів. Які цілком можуть відбутися раніше жовтня 2012 року.

Коли наступні вибори?

За нині чинною Конституцією 1996 року, вибори мають відбутися 27 березня 2011-го. Але це не входить у плани спікера Володимира Литвина з огляду на його низький рейтинг, а також “донецьких”, які втратять в новій фракції регіоналів домінуючий вплив.

Минулого тижня парламент з подачі Володимира Литвина проголосував за відправлення до Конституційного суду на експертизу змін до Конституції про перенесення парламентських виборів на жовтень 2012 року.

Щоб ця дата стала нормою Конституції, її треба провести через процедуру схвалення протягом двох сесій: на цій — 226-ма голосами, і 300-ми голосами — на наступній, яка почнеться в лютому 2011.

Але поки зміни до Конституції не внесено, то все одно діє нинішня редакція, за якою вибори Верховної Ради мають бути 27 березня 2011. Тобто, за чинним законом вже в листопаді треба починати виборчий процес — за 125 днів до дня голосування.

Таким чином, найближчим часом Центрвиборчком опиниться на шпагаті. З одного боку, треба починати підготовку до всенародного волевиявлення. З іншого, зроблено перший крок в процедурі внесення змін до Конституції стосовно перенесу виборів.

Щоб уникнути цього конфлікту, найближчим часом фракції більшості мають проголосувати про зменшення періоду передвиборчої кампанії до 50 днів.

Таким чином, якщо зміни до Конституції пройдуть, то вони набудуть сили на початку лютого, і виборчий процес не встигне розпочатися.

Якщо ж 300 голосів для схвалення змін до Конституції знайдено не буде, то почнуться дуже швидкі парламентські вибори, які здивують несподіваними альянсами і змінять політичний ландшафт в країні.

Це будуть вибори, на яких Юлія Тимошенко спробує переконати виборця, що Олег Тягнибок є ручною опозицією, якого влада веде в парламент, щоб він став опудалом реваншу і допоміг Януковичу перемогти на президентських виборах 2015 року.

Ця гра в “лояльну опозицію” буде знайомою для Тимошенко. Приблизно так само, тільки 11 років тому, Леонід Кучма підтримував Юлію Тимошенко в розколі партії “Громада” та послабленні бази Павла Лазаренка.

А “донецьким” на наступних парламентських виборах доведеться вимолювати у Віктора Януковича право називатися його партією та виставляти своїх людей на прохідних мажоритарних округах.

У принципі, винуваті в цьому будуть самі “донецькі”. Бо ніхто інший, а тільки вони породили це “дитя Франкенштейна”, яке тепер повстало проти свого творця.

Сергій ЛЕЩЕНКО