Квота з часів СРСР. Що не так з обов'язковим працевлаштуванням людей з інвалідністю

В Україні близько 3 млн людей з інвалідністю, порахували в Мінсоцполітики. Однак лише невеликий відсоток з них офіційно працевлаштовані. За даними Пенсійного фонду, у липні 2023 року таких було 428 тис осіб або 14%.

Протягом січня-червня 2024 року з 18 тис людей з інвалідністю, які мали статус безробітного і звернулися до Державної служби зайнятості, працевлаштувалися лише 4,1 тис осіб. З одного боку, в уряді кажуть, що роботодавці готові наймати ветеранів та осіб особливими потребами і пропонують їм компенсацію за їх найм.

З іншого боку, держава обтяжує роботодавців бюрократією та законодавчими нормами, які іноді неможливо виконати, тож бізнесу доводиться самостійно шукати шляхи законного працевлаштування людини з інвалідністю.

З якими законодавчими труднощами зіштовхуються роботодавці під час працевлаштування осіб з інвалідністю? Що найбільше заважає цьому процесу та як можна виправити ситуацію?

При підготовці матеріалу ЕП поспілкувалася з представниками великих державних та приватних компаній, серед яких “Укроборонпром”, “Укрзалізниця”, “Метінвест”, МХП, а також з керівним партнером юридичної компанії Winner Ігорем Яськом.

 

Особливості працевлаштування людей з інвалідністю

Роботу осіб з особливими потребами в Україні регламентують два закони: “Про охорону праці” та “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”. Другий встановлює обов’язкову квоту таких людей на підприємстві: їх має бути принаймні 4% від штату. На колективи до восьми осіб ця норма не поширюється, а в колективах до 25 працівників має бути принаймні одна людина з інвалідністю.

Ця норма застосовується і до компаній, де існують робочі місця з шкідливим чи важкими умовами праці. Перед працевлаштуванням майбутній робітник повинен пройти медичну комісію. “Імовірність того, що людина з інвалідністю після бойових дій пройде цю медкомісію, майже нульова”, — кажуть в “Укроборонпромі”.

Якщо квоту не виконати, то роботодавеця штрафують. За кожного непрацевлаштованого працівника доведеться сплатити середньорічну зарплату на підприємстві або половину цієї суми, якщо в компанії працюють до 15 людей.

“Тут ми бачимо першу проблему: норматив є, але не всі підприємства змогли знайти кандидатів на вакансії, адже не всі бажають працювати. Конфедерація роботодавців навела дані, за якими можна побачити, що такої кількості людей з інвалідністю, щоб задовольнити норматив, на ринку праці немає”, — каже Ясько.

Ба більше, густота населення відрізняється залежно від області чи населеного пункту, тож виконати норматив і знайти працівника з інвалідністю, який має необхідну кваліфікацію, часто неможливо.

У квітні 2024 року Мінсоцполітики затвердило порядок визначення осіб з інвалідністю, яких можна працевлаштовувати. Тепер роботодавці отримують від Центрів зайнятості інформацію про людей з особливими потребами, які хочуть працювати, та про їхню кваліфікацію. Згодом центри організовують співбесіди з кандидатами.

Деякі роботодавці знайшли спосіб фіктивно працевлаштовувати людей з інвалідністю. Схема проста: особу оформлюють з виплатою їй мінімальної зарплати (8 тис грн). При цьому працівнику ходити на роботу не обов’язково.

 

На початку 2024 року Національна поліція повідомила про викриття 15 таких підприємств, які через працевлаштування осіб з особливими потребами ухилялися від сплати податків. У прагненні підтримати роботодавців держава передбачила компенсацію за працевлаштування людей з інвалідністю першої та другої груп і облаштування робочого місця для них (до 106,5 тис грн та до 71 тис грн відповідно).

При цьому державні органи вимагають занадто суворої звітності про використання коштів. Часто така компенсація не покриває всі витрати роботодавців. Крім облаштування самого робочого місця, необхідно обладнати прохідну, під'їзд, пандус і санвузол, який відповідав би нормам ДБН щодо інклюзивності.

“Поняття облаштування робочого місця недосконале. Якби в нас загальний простір був інклюзивним, доступним та безбар'єрним, тоді треба було б тільки облаштувати конкретне робоче місце”, — говорить керівниця Центру реінтеграції ветеранів “Укроборонпрому” Марина Соколова.

Висновок МСЕК як вирок

Наразі встановлення групи інвалідності відбувається за ступенем втрати працездатності. Причину виникнення проблем із здоров'ям, групу та інші критерії визначають органи медико-соціальної експертизи (МСЕК).

“Висновок МСЕК — це фундамент, на якому потрібно все будувати. Від того, що там написано, залежить життя людини”, — наголосив керівник департаменту організаційного менеджменту групи “Метінвест” Артем Логачов.

Опитані ЕП роботодавці наголошують, що через бюрократію МСЕК суттєво впливає на працевлаштування людей з інвалідністю. Підприємства виділили кілька основних проблем.

“Робота з дому”. Головна проблема в тому, що в Україні немає визначених Міністерством охорони здоров'я єдиних формулювань, як у МСЕК прописується діагноз щодо обмеження працевлаштування.

“Дуже часто МСЕК з метою нібито полегшити життя людям з інвалідністю пише, що “доступні легкі умови праці з дому”. Для нас це абсолютне “ні”. Ми можемо облаштувати робоче місце, якщо там не буде цієї приписки “з дому”, — кажуть в “Укроборонпромі”.

Відповідно, кадрові служби не готові брати на себе відповідальність і працевлаштовувати людину, тому пропонують кандидату попросити МСЕК уточнити умови праці.

Як пояснили в “Метінвесті”, працевлаштування людини з інвалідністю всупереч висновку МСЕК вважатиметься грубим порушенням Кодексу законів про працю, за яке керівник може понести кримінальну відповідальність.

Група інвалідності для ветеранів. Якщо військовослужбовець отримує інвалідність унаслідок війни, йому встановлюють групу, на ступінь вищу (наприклад, замість третьої пишуть другу).

На перший погляд, норма виглядає як пільга для ветеранів, адже вони зможуть отримувати більші виплати. Однак якщо людина хоче працевлаштуватися, то підвищення групи скорочує кількість доступних вакансій.

Норми, які не враховують прогрес

Проблема працевлаштування людей з інвалідністю гостро відчувається на виробництвах з важкими умовами праці. Особливо це стосується ветеранів — спеціалістів, які мають цінний досвід, отриманий на війні, але не можуть використовувати його в цивільному житті.

Соколова розповіла історію, коли одне підприємство хотіло працевлаштувати ветеранів з порушенням слуху і могло облаштувати робочі місця. Однак законодавство каже, що “людина з порушенням слуху на виробництві працювати не може”.

Оскільки трудове законодавство розробляли понад 30 років тому, воно не враховує умов реабілітації та лікування. Не враховується і те, що виробництво стало більш технологічним.

“Ці норми вимагають активного перегляду, вони часто не актуальні. Так, людина з ампутацією нижньої кінцівки, нижче коліна, зараз повністю працездатна. Є величезна кількість посад, де вона могла б працювати, але через законодавство не може”, — наголосила керівниця Центру реінтеграції ветеранів “Укроборонпрому”.

Приватні компанії мають більше можливостей для працевлаштування людей з інвалідністю. Вони можуть змінити назву посади чи переписати її функціонал та обов’язки так, щоб вони не суперечили висновкам МСЕК. Натомість державні компанії зарегульовані, адже працюють лише за класифікатором професій.

У компанії МХП розповіли про випадок, коли їх демобілізованому працівнику встановили першу групу інвалідності, підгрупу А (потребує стороннього догляду). “Компанія надає облаштоване робоче місце, забезпечує лікування, реабілітацію для відновлення життєдіяльності та працездатності, а за законодавством працедавець має звільнити працівника у звʼязку з повною втратою працездатності”, — повідомили в МХП.

Шляхи вирішення проблем

На думку бізнесу, передусім слід змінити підходи МСЕК, зокрема стосовно формування висновків. Компанії наполягають на перегляді переліку медичних протипоказань щодо роботи із шкідливими та небезпечними умовами праці з урахуванням сучасних методів протезування та реабілітації.

Реформа МСЕК планується, проте, як кажуть у МОЗ, це складний та багатоетапний процес.

“Держава хоче вимірювати не те, що втрачене, а потенціал для відновлення. Тому в МОЗ планують створити мультидисциплінарні реабілітаційні команди і перевести систему МСЕК в електронний формат.

Людина спочатку потрапить до закладу охорони здоров’я на реабілітацію з індивідуальним планом відновлення. Потім додається соціальний план. Люди з інвалідністю зможуть пройти навчання, якщо втрата функціональності не дозволятиме їм повернутися на старе місце роботи”, — зазначив Ясько.

Поки цього не сталося, компанії намагаються розв'язати проблеми локально. За словами Лященка, перед звертанням ветерана до МСЕК менеджер Центру адвокації “Укрзалізниці” надає консультацію, щоб людина розуміла, на що слід звернути увагу при отриманні документів. У разі необхідності компанія допомагає працівникам оскаржувати рішення МСЕК. У них налічуються десятки таких випадків “і це лише початок”.

“Ситуативна допомога не забезпечить повною мірою потребу, коли рахунок піде на тисячі чи десятки тисяч, нарешті має запрацювати система. Система, яка буде передбачати відмову від застарілої моделі МСЕК, створення спеціальних комісій для оцінки можливостей людини та реагування на запити бізнесу. Це допоможе працювати за відкритими та прозорими правилами”, — наголосив голова правління УЗ.

Таку думку поділяють і в “Метінвесті”. За словами Логачова, крім переосмислення підходів до висновків комісії, можна дати можливість людині повторно пройти МСЕК, щоб висновок надали саме виходячи із заданих роботодавцем параметрів. Тобто щоб роботодавець точно зміг працевлаштувати таку людину. 

Анастасія ДЯЧКІНА