Костянтин Богатов: Закон про столицю Зеленський і Кличко використовують, як зброю один проти одного

Водночас Костянтину Богатову вдалося перемогти в схватці з чиновниками і забудовниками зокрема при відродженні річки Почайної і будівництві однойменного парку на Оболоні. І тепер на Оболоні буде велика зелена зона вздовж Дніпра. Крім того, разом з однодумцями громаді повернули 16 га землі на Дніпрі. Хоча, зазначає Богатов, зрада ще може повернутися. На переконання депутата, щоб Київ розвивався, потрібно небагато — чесна влада. Можливо, зрештою, кияни скажуть: досить і оберуть тих, хто відстоюватиме їхні інтереси. 

Про новий культурний центр у Києві, хто і як голосує в Київраді за земельні питання, чому Кличко не помічає багатьох проблем столиці, — в інтерв’ю для Kyiv.Press розповів Костянтин Богатов. 

Відродження річки Почайна — мегапроєкт про заснування Києва і України  

Ви депутат Київради другу каденцію поспіль. Розкажіть, яких результатів Вам вдалося досягти, зокрема в  Оболонському районі? 

Один із значних  наших здобутків — відродження річки Почайна і будівництво там парку. Це мегапроєкт для Києва і України. Йдеться  не тільки про екологію і містобудування. Це про історію існування України, зародження Києва. Ми провели перший і поки єдиний дієвий у Києві архітектурний конкурс із залучанням міжнародних експертів для визначення кращого проєкту парку. Вже розроблено проект, пройдена експертиза, підписаний договір із виконавцем робіт. Грошей виділено небагато, але будівництво йде. 

Крім того, нам вдалося перейменувати станцію метро з “Петрівка” на “Почайна”. Спочатку це був, так би мовити, хайповий хід, щоб привернути увагу до питання збереження річки. А зараз ми бачимо, що поступово люди переходять на цю історичну назву. Ми вражені тим, що назву “Петрівка” майже витіснено із вжитку киян. За кілька років всі питатимуть, де знаходиться метро “Почайна”. 

Взагалі, є чудеса. Тільки тому, що ми не знали, як це буде складно, нам вдалося з Аннабелою Моріною зробити парк “Почайна”. Якби зараз мені сказали, що наша  команда змогла б змінити детальний план територій (ДПТ), трасування (маршрути) дороги, зіштовхнутися  з великими забудовниками, вступити в конфронтацію з КМДА і виграти, то подумав би, що таке неможливо. 

Ще одне з досягнень — створення громадського культурного центру “Арт Братислава” в Оболонському районі. Цей масштабний кінотеатр  — з двома кінозалами, один з яких на 700 місць,  побудований за радянських часів. Будівля потихеньку занепадала. Думаю, що кінотеатр хотіли навмисно зробити недіючим. І раптом ми з колегами дізналися, що Департамент та комісія Київміськради з питань власності розглядає передачу “Братислави” в оренду за одну гривень на 25 років. Фактично назавжди. З’ясувалося, що кінотеатр хочуть віддати громадському об’єднанню, в якому лише двоє людей і який створений за кілька тижнів до того, як почали розглядати питання про оренду. 

Якби цей кінотеатр виставляли на конкурс, це було б справедливо. Бо вартість будівлі, думаю, 3-4 мільйони доларів. А його хотіли  віддати за одну гривню! За руку ми це ГО не піймали. Але їхня фактична адреса співпадала з адресою одного з  відомих забудовників. Ми почали активну кампанію проти такого рішення, друкували листівки, працювали з громадою. Дякую тодішньому першому заму Віталія Кличка Геннадію Плісу, якого я переконав, що ми не можемо просто так втратити кінотеатр. 

Представники ГО запевняли, що там буде IT-кластер і розвиток IT-технологій. Дуже смішна історія. Вони переконували що потім з цього виростуть стартапи типу Amazon, які віддадуть місту 3% прибутку, і всі ми станемо мільйонерами. Причому бізнес-проєкт був створений на рівні першокласника. Бо вже старші діти не повірили б у можливість його реалізації. 

Я запропонував провести громадські обговорення, результат яких став основною рішення мера про відбудову громадського культурного центру. 

А що передбачає громадський культурний центр “Арт Братислава”? 

Ми багато консультувалися, до речі, дякую директору кінотеатру “Жовтень” Людмилі Горделадзе, яка нам давала промені світла, куди рухатися. Бо лише кінотеатр — це дуже важко з точки зору виживання в сучасному світі. Я був у шоці, зрозумівши, наскільки може бути затребуваний громадський культурний центр. Приміром, у Києві близько 80 театрів не мають своєї площадки. На Оболоні близько двох тисяч дітей займаються у різних творчих гуртках, у яких  також немає площадки для виступів. Моя донька 10 років займалася в танцювальному гуртку. Щоб подивитися виступ, всі батьки приходили в шкільний спортзал, де всі не поміщалися, а дітям не було де нормально танцювати. До речі, в Оболонському районі взагалі немає де провести зібрання для місцевих жителів більше, ніж на 150 людей. 

Робота в “Братиславі” вже ведеться. Ми своїми руками фактично створили громадський культурний центр. Нам і меценати допомагали, і я свої гроші вклав. Там вже цілий рік тренуються циркові та театральні  колективи, проводяться щотижня вистави. Приміром, тренується відома Національна циркова академія та циркова трупа БІНГО, яка, в основному, гастролює в заможних європейських державах. Олег Сенцов знімав там фільм. 

В нас є виставковий зал. Знайшли неймовірні художні фото Анатолія Степанова з зони АТО та портрети учасників АТО Вікторії Ясинської.  Ми безкоштовно і натхненно демонструємо їхні роботи. Думаю, через кілька років “Арт Братислава”  стане культурним хабом у Києві.

Зараз ви в комісії з питань культури, яка щойно запрацювала, і там всього 3 людини. Чому до культури таке ставлення в депутатів, і які головні завдання плануєте вирішувати? 

Я до культури відношуся з повагою. Підтвердження цьому — “Арт Братислава”, парк “Почайна”. Хоча у цю комісію мене перевели нечесно. Я планував займатися питаннями екології. Поки я розбираюся, як працюють підвідомчі департаменти. Особливо мене турбує питання KPI (ключові показники ефективності — ред.) цих відомств. Бюджети культури в Києві немаленькі. 

Зокрема, KPI з туризму.  Дуже незадоволений звітом Управління туризму та промоції КМДА за минулий рік. Це звіт ні про що. Я побачив, що представники Управління  беруть участь у всіх зарубіжних виставках. Кому і що вони там розказують про Київ — невідомо. Але закордонні відрядження чітко за планом. При цьому півтора року роблять сайт, і він лише в україномовній версії. Та й то працює з перебоями. Я на конкурсі Малої академії наук познайомився з дітьми, які самі зробили кращий сайт, ніж Управління туризмом. А керівник Управління не знає, що є компанії, які роблять сайти. Вдалий менеджмент маємо. Мабуть  гості столиці і не знають, що в Києві є Управління  туризму.  

У попередньому скликанні Київради ви входили до  комісії з вирішення проблемних питань полігону твердих побутових відходів № 5 в  Обухівському районі Київської області. Цей полігон  — один з найпроблемніших. Також займалися питанням побудови сучасного екологічного сміттєпереробного заводу. З того часу є якийсь прогрес? 

У минулій каденції Київради ми добилися того, що Київ виділив суттєві гроші на реконструкцію,  модернізацію та зниження техногенних ризиків полігону твердих побутових відходів №5 в Підгірцях. Але закрити полігон місто не може. Треба або відкрити новий, або збудувати величезний сміттєпереробний завод. Місто генерує в рік більше мільйона тонн сміття. І тут ми впираємося в питання політичної волі. Я розумію виконавчу владу, якій  треба сказати, що ось у цьому місці буде сміттєпереробний завод. Бо немає району, де б громада погодилася. Але ж десь цей завод треба збудувати. Можна винести за межі міста, але і там люди не будуть раді. Не вирішувати це питання — потонути в смітті. 

У Європі такі заводи працюють просто в центрі міста. Чому в нас так не зробити? 

Так. У Копенгагені, Відні. У Копенгагені зробили такий собі лижний трамплін на даху заводу з утилізації сміття. У Відні дуже цікава архітектура заводу. Я був біля заводу,  і там повністю чисте повітря. За утилізацію сміття треба платити багато, хоча це не сама велика плата в порівнянні з іншими комунальними послугами. У Варшаві, наприклад, 10-12 доларів на місяць з родини. А потім місто платить 100 євро за прийом тонни сміття переробнику. І це дозволяє бізнесу збудувати завод з високими характеристиками, що ви не відчуватимете запаху. Щоб будувати такі заводи за бюджетний кошт, Києву треба знайти сотні мільйонів євро. Столиця не потягне такий проєкт. На ментальному рівні ми поки не усвідомили, що утилізація сміття це дорого і складно. 

А яка ваша думка з приводу реконструкції Бортницької станції аерації, навколо якої розгорівся нещодавно скандал між РНБО і мером Кличком? 

Японський банк у 2015 році виділив мільярд євро на реконструкцію Бортницької станції аерації. Великі гроші з дуже низьким відсотком тільки з однією умовою: зробіть все чесно і прозоро. А там досі кінь не валявся, а на БСА — страшна ситуація. Якщо станеться масштабна аварія, то це зачепить  2/3 країни вниз по Дніпру. Не кажу, що все так критично, але дуже засмучує, що за 6 років немає прориву в плані реконструкції. 

Обурює нечесність влади по відношенню до киян 

У минулій каденції Ви активно займалися поверненням незаконно відчуженого майна громаді. Зокрема, зберегли від забудови більше 16 га зеленої зони на березі Дніпра по вулиці Прирічній. Що це за місце, і що там хотіли будувати? 

Ще рішеннями мера Черновецького 16 га зеленої зони на Дніпрі — півострів на Оболоні, були віддані під забудову. Це скандальне рішення з порушенням всіх законодавчих норм. Оболонці довго боролися проти забудови півострова. Я поставив  це питання собі на контроль. Головна зрада в таких ситуаціях відбувається, коли закінчується договір оренди, а КМДА ніби не встигає дати відмову. А через 30 днів договір про оренду землі автоматично продовжується умовно ще на 15 років. 

З іншого боку, якщо проєкт рішення про відмову оренди скласти завчасно, то “добрі” люди можуть встигнути його зупинити. Тому ми пішли іншим шляхом. Проєкт рішення пройшов всі стадії розгляду за три дні. Мені дуже допомогла заступник голови фракції “Батьківщина” Тетяна Меліхова. Ми змогли це питання винести на голосування Київради. І не залишили депутатам іншого варіанту, як проголосувати “за”. 

Що там потім почалося. Скільки голів полетіло з тих, хто допустив таку зраду: повернути місту 16 га зеленої зони на Дніпрі! Хоча ця зрада може ще повернутися. Ми запропонували зробити там парк, і там знову ситуація невизначена. 

А хто із забудовників орендував цю зелену зону на Дніпрі? 

Не завжди можна одразу зрозуміти, хто стоїть за забудовою.  Земля дається в оренду мало відомим ТОВ. І лише, коли починається будівництво,  йдуть великі гроші, стає ясно, хто за цим стоїть. Ці 16 га  прив’язували до відомих людей. 

На Оболоні ще були такі випадки з незаконною орендою землі? 

Ще була цікава історія, яку ми за Аннабелою Моріною назвали “церковний гектар”. При проєктуванні парку “Почайна”  нам було дуже потрібне місце, де річка впадає в затоку Вовкувата. Там 5 га, дуже мальовниче місце. Парк “Наталка” закінчується саме перед цією затокою, а далі йде парк “Почайна”. Виходить красиве зелене водяне коло. Можна вийти від затоки Верблюд, Собачого гирла, пройти “Наталку”, Почайну та озеро Йорданське і замкнути Оболонь кількома парками. 

Колись одна відома європейська урбаністка розказала, що зараз тенденції  — не просто парк у стилі “Тайм-сквер” на Мангеттені у вигляді квадрату. А, коли ти вийшов на прогулянку і годинами йдеш по зелені — зі скверу в сквер, з парку в парк вздовж річки. Мені ця ідея дуже сподобалася. Тому ми вирішили зробити щось схоже в нас. Потрібно було лише ці 5 га долучити до парку. 

Але один гектар у центрі цієї ділянки хотіли забрати нібито під “церкву”. Ми дізналися, що релігійна громада організована одним із київських депутатів, який дуже міцно пов’язаний із відомим забудовником. Почали бити на сполох. З депутатом розмова не вийшла. Зрештою, ми зустрілися з церковним  настоятелем  цієї громади. Я запитую: що ви хочете будувати, покажіть проєкт. Навіщо вам цілий гектар? Під церкву ми вам знайдемо три сотки — цілком достатньо. Давайте шукати компроміс, бо ви цим гектаром розриваєте зв’язок всієї зеленої зони. Через ваш гектар з “Наталки” вже не перейти в “Почайну”.  

А настоятель  взагалі не знає, про що мова. Стало зрозуміло, що нас обманюють. Засновниця руху “Почайна”, журналістка Аннабелла Моріна знайшла документ, згідно якого на тому гектарі не буде ніякої церкви, а буде 25 поверхів будинку. А замовник пов’язаний із людиною, яка є головним забудовником Оболоні. І він виділяє церковній громаді кілька “приміщень для проведення обрядів”. Іншими словами, пообіцяв кілька квартир церковним представникам. Щоб під їх прикриттям у такому  гарному місці побудувати  висотку. 

Після публікації цієї інформації і шаленого розголосу представники релігійної громади відразу “відхрестились” від питання і сказали, що не знали нічого про висотку. І ми офіційно на сесії Київради цей гектар віддали парку. 

Депутати нинішньої Київради  проголосували за два нових  ДПТ на Оболоні всупереч інтересам громади, бо, на їхню думку,  таким чином хочуть узаконити чергові забудови. Як можна це зупинити?  

На підставі власного розслідування, яке ми опублікували в нашій газеті “ Острів Оболонь”,  порушено кримінальну справу, і прокуратура вже працює щодо одного з ДПТ. Був агрокомбінат “Пуща-Водиця”, який після розвалу СРСР почав занепадати. В його власності дуже велика територія біля міста — сади, теплиці на Виноградарі, просто частки всередині Подолу по 10-20 гектар, де вирощували агропродукцію. Потім це все прибрали, і тепер там стоять житлові масиви. Зокрема “Мінський”. 

Ми розібралися в цій схемі і побачили, що все майже розкрадено. Дуже легко відстежили зв’язки з великим забудовником Stolitsa Group. Схема проста: підписують з держпідприємством інвестиційний договір, згідно якого потім забудовник щось віддає на тих ділянках. І все це непрозоро, не за ринковими цінами.  До речі, будують без парковок. а парковки хочуть збудувати на місці існуючих гаражів. Люди, зрозуміло, проти. 

І ми вчепилися в останню ділянку цього агрокомбінату, де ще немає забудови. Що мене обурює: нечесність влади у відношенні до бюджету міста. Постійно нам розповідають, як щось десь економиться, бо не вистачає лікарям і вчителям. Якщо ці 40 га виставити на аукціон, то це не менше 40 мільйонів доларів. Проведіть чесний аукціон і отримайте чесні гроші в бюджет. За ці гроші побудуйте школи, збалансуйте інфраструктуру. Місто повинно розвиватися. 

Бо за фактом аукційні гроші розійшлися на хабарі чиновникам плюс надприбуток для забудовника. І це ми вже маємо на інших ділянках: забудовник взяв землю у підприємства “Пуща-Водиця”, поставив висотки, а ми тепер вислуховуємо людей, яким не вистачає місць у школах і дитсадках. Тобто вони вкрали, а ми своїми податками скинемося  на школу для жителів цих будинків. Це злочин по відношенню до громади Києва. 

А біля метро “Мінська” інша історія. Спорткомплекс “Акваріум” свого часу був приватизований не дуже прозоро. Потім з’явилися плани на його забудову, зараз люди незадоволені, що їх ущільнять ще одним житловим масивом.  Також містян дуже обурює, що між будинками на березі озера Біле втиснуть ще одну “свічку”. 

При цьому на мій запит в Оболонський відділ освіти щодо місць у школах мені відповідають, що наявний дефіцит. І в садочках також. Дивимося заключення Департаменту освіти — профіцит місць у школах і садках. У ДПТ додають 300 тисяч квадратних метрів житла і лише 35 місць у садочках. Причому, садочок приватний. Як так можна? Оболонь зараз один з тих районів, які були свого часу правильно побудовані, тому поки  жити там комфортно. Але, якщо спустити з цепу забудовників і чиновників, то вони його перетворять в Осокорки. 

Кличка розділення повноважень мера і глави КМДА не цікавило до 2019 року 

Багато хто вважає, що забудови можна впорядкувати завдяки новому Генплану Києва. Яка Ваша точка зору? Допоможе Генплан Києву? 

Повинна бути чесна влада. І тоді буде чесна забудова, врахування інтересів громади, баланс розвитку будівельної сфери і зелених зон. Але, на мою думку, у Київраді  хочуть прийняти генплан тоді, коли забудовники всі свої питання вирішать. і генплан їх просто узаконить. Якщо зараз прийняти генплан, то зелені зони залишаться зеленими зонами. А якщо ухвалити ДПТ, то на 16 га на Оболоні може з’явитися черговий забудовник. Вони точково рвуть місто на шматки. А генплан приймуть тоді, коли буде чесна влада або коли вони вже наїдяться. 

Чесна влада — центральна чи київська? 

Київська. КМДА і Київрада. 

Київрада суттєво оновилася. Що скажете про її нинішній склад Київради? Дехто говорить, що там 90% — забудовники. Є якісне оновлення? 

Я б сказав, якщо люди здатні йти на компроміси із сумлінням, то їх може купити будь-хто. Забудовник зокрема.  Забудовники — найбільш зацікавлені в тому, щоб просувати в Києві свої інтереси. Вони досить потужні, між забудовниками в Києві є свій корупційний консенсус: де, чия територія. Хто заробляє з підрядів, хто з землі, а дехто просто краде. Вони дружно тиснусь на депутатів, і ті голосують. За збереження озера Вирлиця немає голосів, а за забудову стадіону в Святошино — є. 

Ви хочете сказати, що в Київраді і далі існує політична корупція? 

Мені здається, що стало гірше. Минула каденція була сформована через півтора року після Революції гідності. Був якийсь сором при ухваленні сумнівних питань не в інтересах Києва. Деякі фракції справді тримали певну політичну лінію. 

А зараз все аморфно. Ви не знайдете різниці голосувань між ЄС і ОПЗЖ, “Єдністю” і “Голосом”. Якщо подивитися на голосування, то немає чітко вираженої позиції фракцій. ОПЗЖ з “Батьківщиною” дружно голосують за якісь питання. 

Таке враження, що у Київраді склався корупційний консенсус. Інколи може проявлятися позиція з певних питань, приміром, перейменування вулиць. ОПЗЖ проти, інші за. Всі пограли в патріотизм. Вибачте, перейменування вулиці “Радгосп Совки” на “Пронівську” ніщо в порівняні з тим, що десятки гектар роздаються корупційним способом.  Вкрали у киян щось з вулиці, а потім її перейменували. Це не індульгенція. 

Кличка звинувачують у корупції, а також, що в його оточенні багато забудовників. На ваш погляд, що відбувається в оточенні Кличка? Можливо, Кличко від них залежний? 

Наприкінці 2015 року я сказав Віталію Кличку, що в мене у відношенні до нього когнітивний дисонанс. Це його обурило. Я навів приклад одного корупційного чиновника, Кличко спалахнув і наступного дня звільнив його. Це не завадило цьому чиновнику через пів року чи рік повернутися на посаду. Кажуть, він був людиною Вадима Столара (київський забудовник — ред.). Якщо ти звільняєш людину, а потім знову призначаєш, то несеш рівну з ним відповідальність. Люди мають право сказати, що Кличко такий самий. 

Я не розумію, навіщо великому боксеру, забезпеченій людині, лізти в кишеню міського бюджету. Мені не віриться в це. Але шість років Кличка у Київраді говорять про те, що він або сліпий і глухий, на що не схоже, або це робиться з якоюсь метою. Тому що не можна цього не бачити, бо це суперечить здоровому глузду. А він розумна людина. Отже, він це бачить. Тоді робіть оцінки самі. 

Триває боротьба за перерозподіл повноважень мера Києва і голови КМДА. Чи варто їх розділяти? Чи це політична боротьба? 

Якби хтось думав про киян, то і Кличко, і Зеленський могли це раніше. Питання про закон про столицю піднімається з 2014 року. З 2015 року я беру участь у всіх дебатах, що треба прийняти новий закон. Який приймете, такий і буде. Я вважаю, що обраний мер повинен очолювати КМДА. З іншого боку, держава повинна мати важіль впливу на владу Києва для контроля критичних питань. Але це повинно відбуватися чесно. 

Віталія Кличка питання розділення повноважень чомусь не цікавило до 2019 року. Його все влаштовувало. Він був лідером більшості Солідарність-УДАР у Київраді. А в парламенті БПП разом з Народним фронтом Яценюка вони мали абсолютну більшість. І цей закон тоді легко можна було ухвалити з урахуванням його позиції. Нагадаю, що він був головою партії більшості. 

Те ж саме Зеленський. Після виборів 2019 року одразу почали готувати  ухвалення нового закону про столицю. Мені не подобається  той проєкт закону. Але чому вони відклали його прийняття на два з половиною роки, а зараз до нього знову повернулися? Можливо, тому, що тоді про щось домовилися, а тепер Кличко — конкурент на виборах президента? З обох боків це нечесна гра. Закон про столицю Зеленський і Кличко  використовують, як зброю один проти одного. Кличко крутить Київрадою, як циган сонцем, а Офіс президента —  законом про столицю. 

Але дійсно Кличко формально підконтрольний тільки громаді. 

Є Київрада, яка може впливати на мера. Блокувати якісь його ініціативи. Але ця Київрада з точки зору її пріоритетів цього не робитиме. Взагалі все починається з виборців. Якщо ми так проголосували, то, вибачте за сленг, — їжте, поки очі не вилізуть. І Кличко переміг на чесних виборах. Якби кияни хотіли іншого мера, то вибрали б не Кличка. Так само і  Київраду — були відкриті списки, депутатів ми обрали на чесних виборах, тому відповідальність громаді немаленька. 

Але у Кличка попри критику на його адресу за п’ять років так і не знайшлося конкурента. Чому? 

У 2010 році я проходив потужний тренінг з психології поведінки  людей в складних умовах, і нам навели приклад одного американського дослідження великих груп тварин. Згідно його результатів, інколи у зграї з’являється лідер, який веде всіх до знищення. Це відбувається тоді, коли популяція тварин заважає самій природі.  

Я не кажу, що нас хтось веде до знищення. Але, можливо, нас ведуть до точки біфуркації, коли ми повинні прозріти. Тоді, в далекому 2010 році, ми зрозуміли, що Януковича ми обрали, щоб у нас щось сталося. Стався Майдан, і ми стали нацією. 

Зеленський нам потрібен, щоб старі політичні еліти повністю відійшли в минуле. Дехто ще чіпляється, але грандів в політиці вже майже немає. Певно, Києву не вистачає, щоб хтось так насолив містянам, щоб ми всі сказали: досить і почали змінювати Київраду, доки там не будуть виключно порядні люди, орієнтовані на розвиток міста. Зараз майже немає механізму тиску громадськості, щоб депутати Київради боялися приймати сумнівні рішення. 

Чи варто запроваджувати імперативний мандат у Київраді? 

У нас часто закони використовують, як дубинку. Імперативний мандат повинен бути з точки зору відповідальності депутатів за свої дії. Це нормально. На п’ять років депутат не корону отримав і не індульгенцію Папи Римського. Тебе обрали, щоб ти щось робив. Якщо не вийшло або немає бажання, тоді такого депутата треба позбавляти мандата. Але, щоб це не стало дубинкою керівника фракції або партії, який тебе змушує голосувати за питання, за які сумління не дозволяє голосувати.

Ось народним депутатам обіцяли зняти недоторканність, але зняли так криво, що все залишилося, як є. Подвійні стандарти залишилися. Нібито хочуть зробити добре, а конверти по Верховній Раді ходять. Багато хто потрапляє на гачок, і коли треба, вимушено голосує. Так само в Київраді. Це коло треба розірвати. 

Ви були у фракції “Голос”, але після конфлікту стали позафракційним. Що сталося? Не шкодуєте, що балотувалися від “Голосу”? 

Звичайно, мені шкода, що так все сталося зі мною і з “Голосом”. Думаю, що це не випадково. Рішення про моє включення з фракції вважаю несправедливим. Але, на мій погляд, у партії були і інші несправедливі рішення, які призвели до того, що “Голос” фактично розколовся. 

Я не шкодую, що йшов з “Голосом”.  Є правило: рішення потрібно оцінювати, виходячи з того моменту, коли воно ухвалювалося. Я б ще раз прийняв таке рішення, виходячи з тої ситуації. Мене запросили люди, яких я дуже поважаю, мені дуже подобався той київський осередок районних лідерів “Голосу”. Шкода, що з більшістю з них розійшлися дороги в центрального офісу партії. Їхня ліберальна ідеологія мені імпонує, бо я ліберально налаштована людина, підприємець. І я теж за Україну, вважаю, що довів це на Майдані, шістьома операціями і інвалідністю після важкого поранення. 

Складна історія. Треба ще зрозуміти, для чого мені це випробовування. Можливо, так сталося, щоб ми всі чомусь навчилися і стали кращою версією самого себе.