Контроль над газовою монополією Фірташа — легко сказати, але…

Минулої п'ятниці відразу на 16 фірташівських облгазах пройшли обшуки. Причому дві з цих компаній (“Харківміськгаз” і “Криворіжгаз”) у результаті спробують влити в спеціально створене для цієї мети ТОВ “Газмережі” від НАК “Нафтогаз України”… Власне, це вже друге перехоплення управління. У січні НАК у тих же областях завела свій менеджмент на “Харківгаз” і “Дніпрогаз”.

Було анонсовано, що “до кінця року” всі фірташівські облгази перейдуть під контроль НАКу. Однак до цих величезних планів виникає низка запитань. Перше: а чого, власне, так пізно? Обшуки зараз тривають у компаніях, які ще минулої весни (юридично) віддано під контроль держструктурам.

У травні 2022-го рішенням суду до Агентства розшуку та менеджменту активів (АРМА) передали корпоративні права 26 операторів газорозподільних систем. Мотивом стало клопотання Державного бюро розслідувань через несплату за користування газовими мережами. Більша частина труб в облгазах належить державі.

Україна озвучувала ЄС, “що у державній власності є лише 65% майна газорозподільних систем; 18% — в комунальній; 8% — власність операторів ГРМ і 9% — інші власники”. Зрозуміло, що в різних компаніях по-різному. Комунальне в основному в містах.

Платити державі, природно, треба, але фокус був у тому, що за п'ять років до цього добрі люди з Міненерго дозволили основній масі облгазів (37 із 43) цього не робити. Нині частину підписантів від Міненерго шукають. Хоча для обґрунтування “не платити” є й інші юридичні зачіпки.

Заарештовували облгази за нараховані в 2017—2020 роках несплати, причому оцінили їх у 1,49 млрд грн. Але після арештів активів краще платити за труби не стали. За даними вже цього року, з 43 компаній за мережі НАКу платять три-чотири. Тож нині, через кілька років, сума збільшилася.

Однак на тлі загальної маси боргів облгазів за поставлений ресурс (вони впевнено крокують до сотні мільярдів гривень) неплатежі за труби точно були приводом, а не головною проблемою. Але процес запустили, а далі виникла довга пауза.

У самому АРМА облгази затрималися недовго, їх перекинули в управління на НАКівський “Чорноморнафтогаз”, де вони благополучно й зависли.

НАКу було не до цього, тривала перетряска управління й руки до “подарунка” доладно дійшли тільки до жовтня, коли там був уже третій за рік керівник. Нове навантаження захвату не викликало, — уже був не надто райдужний досвід. “Нафтогаз” роками намагався навести лад у підконтрольному йому “Кіровоградгазі”. Справа йшла з очевидним скрипом. У результаті (у найкращому разі) облгаз входив за показниками розрахунків до групи середнячків. Потім прямо перед війною НАКу доручили й фронтовий “Донецькоблгаз”.

І в “Нафтогазі” відверто зволікали приймати в управління нові. Ще влітку 2021-го РНБОУ прийняла рішення щодо повернення в держвласність “Черкасиоблгазу”, але лише через рік це так-сяк оформили. І тут — бац, понад два десятки компаній з десятком мільйонів абонентів. Зрозуміло, що просто взяти це в руки гарантувало провал. Не було ні кадрів, ні вміння.

За неофіційними даними, були контакти з Фірташем про умови подальшого виходу із ситуації… але не домовилися. (Арахамія в листопаді їздив на зустріч із ним не тільки щодо титану.)

Фактично це означало, що контроль над потоками так і залишився в руках фірташівської “Регіональної газової компанії” (РГК). А НАК зображала поїдання слона шматками. Кілька місяців пішло на створення дочірньої структури — ТОВ “Газорозподільні мережі України” (“Газмережі”). Наприкінці року вона отримала першу ліцензію на управління, і це був... НАКівський же “Кіровоградгаз”. Тільки після цього, у січні 2023-го, розпочалися спроби заходу в “Харківгаз” і “Дніпрогаз”.

Однак стиль заходу, м'яко кажучи, не порадував. Офіційна позиція була дуже невиразною: “Чорноморнафтогазом”, який входить у Групу “Нафтогаз”, з дотриманням вимог законодавства було ухвалено рішення щодо вищезазначених облгазів, що були підконтрольні РГК. Вони стосуються корпоративних питань, у тому числі зміни менеджменту”.

Розшифрування “корпоративних питань” було таким. “Чорноморнафтогаз” призначив свою наглядову раду, яка звільняла менеджмент облгазів і ставила свій. Звучало здорово, але, щоб змінити наглядову раду, потрібно було провести збори акціонерів. А їх саме й не було. У підсумку Фірташу подарували чудову можливість оскаржити дії в судах (якщо не в наших, то в міжнародних).

При цьому був цілком робочий (у тому числі юридично) сценарій заходу за законом про воєнний стан, що й було зроблено з тією самою “Укрнафтою” або Кременчуцьким НПЗ. Натомість юридично мутна схема. На виході — керівник, який створив “Газмережу”, дав оптимістичне інтерв'ю про перспективи й… через місяць пішов у відставку.

Явною несподіванкою для НАКу стала й проблема з обслуговуванням клієнтів. “Регіональна газова компанія”, яка управляла від Фірташа облгазами, зовсім не має бажання віддавати свої електронні сервіси. Цього тижня до питання за фактом підключили Службу безпеки України. Чи допоможе це запустити сервіси? Побачимо, але наразі переважає скепсис.

До того ж залишається проблема гострої нестачі керівних кадрів (природно, не тих, хто просто сидить у кріслі). До речі, звідси й дуже обережні плани щодо завершення процесу “до кінця 2023 року”.

РГК за багато років увібрала в себе найкращих спеців, аналогічних на ринку не густо. І до всього на Харківщині мережі серйозно постраждали від бойових дій, — до половини всіх пошкоджень газових мереж по країні.

Окрема тема — створення на ринку чергової супермонополії, але тут жахатися поки що зарано. По-перше, війна. По-друге, її ще не створили. НАК навіть обіцяє пізніше зайве продати. Хоча хто купить компанію з таким шлейфом, питання цікаве. Але це проблеми майбутнього.

Зате вже зрозуміло, що буде з боргами, — їх пробачать. НАК уже озвучила, що новостворена компанія (і ті облгази, які до неї ввійдуть) старих боргів за спожитий газ не повертатиме. Це питання до колишніх власників. А для них… Для них люб'язно створено форс-мажор. Бінго.

Серед потерпілих і “Оператор газотранспортної системи України” (ОГТСУ), — за ідеєю, йому заборгували близько 17 млрд грн. Фактично він втратив у кілька разів більше. У 2020—2021 роках магістральники закупили багато дешевого газу для ГТС. Облгази його успішно спалили, а з розрахунками, навіть за низькими тарифами, не склалося. Зараз на ті гроші не купиш і третини того обсягу газу.

Хоча борги “Оператору ГТС” ніхто, власне, й не рвався повертати. Навіть сміливо планували нові. Наприклад, “Дніпрогаз” заклав у своєму бюджеті за транспорт газу 2023 року аж 0 (нуль) гривень. Цікаво, а хоча б зараз цифру змінять?

Називаючи речі своїми іменами, розраховувати на погашення старих боргів надто оптимістично. Питання, швидше, у тому, підсилиться чи сповільниться темп їхнього нарощування.

Нині озвучувалася ідея провести черговий взаємозалік боргів. Але тут потрібне рішення парламенту. Крім того, нікуди не подінеться ПДВ обсягом під кілька десятків мільярдів гривень. Та й МВФ від чергової “проводки” точно буде не в захваті.

Загалом же наразі створити вдалося лише рай для юристів і судового оскарження. І не факт, що це сталося випадково.

А тема серйозна: цю зиму вже пройшли на старих запасах і завдяки тому, що зима знову (п'ятий рік поспіль) виявилася теплою. Плюс були запаси в ПСГ, не сильно великі, але вистачило. Однак, за чутками, 2023-го буде ще одна зима. І знову потрібні запаси газу, а їх стало менше.

А от бардака в системі, схоже, побільшало. Хотілося б навпаки. Схем у нас вистачає. От тільки часу на них дедалі менше, а ризики дедалі вищі.

Ігор МАСКАЛЕВИЧ, кореспондент ZN.UA.