Зміна влади була проведена в кращих традиціях старих часів, про які довгий час мріяв середньостатичний українець: швидко, чітко і ефективно. Стратегія “все і одразу”, яка ще декілька днів викликала романтичні скарги з боку опозиції стосовно порушення Конституції, тепер вже стала завершеною комбінацією.
Врешті решт, треба визнати: завдяки, а часом за допомогою саме опозиції Віктору Януковичу вдалося перегорнути першу сторінку свого президентства досить швидко. Тепер критика на адресу глави держави з приводу порушень Конституції будуть ознакою декадансу. Тепер у Януковича є панцир, на який і буде сипатися вся критика і ненависть опозиції. І цей панцир очолив Микола Азаров — людина, яку важко зупинити голими заявами.
ЗА КУЛІСАМИ
У четвер зранку в кінотеатрі “Зоряний” в умовах підвищеної секретності відбулася зустріч президента Януковича з рідною фракцією. Про цей захід не було жодних повідомлень, окрім розсилки запрошень безпосередньо депутатам.
Регіонали збиралися у піднесеному настрої. Дехто вперше бачив свого лідера після інавгурації. Майбутні урядовці в очікуванні призначень нервували. Проходячи повз Олександра Кузьмука, депутати робили невеликий уклін і зверталися до нього “пане міністр”. Вони ще не знали, що Кузьмук пролетить з посадою.
Янукович зайняв єдине крісло на сцені та почав зживатися зі своєю улюбленою роллю — господаря життя.
— Чому прийшли не всі? — звернувся він до зали. — Дайте мені список відсутніх, я хочу подивитися, хто у нас тут крутий!
Янукович запросив до мікрофона Миколу Азарова, який тут же розставив крапки над “і” в своїх стосунках з президентом:
— Я буду не прем’єр-міністром. Я буду першим міністром в уряді Віктора Федоровича, — оголосив Азаров.
— Микола Янович, коли ми вчора з вами розсталися? — запитав Янукович.
— О 23 годині, — відповів майбутній прем’єр.
— А потім я ще пару годин попрацював. Але все встиг зробити, — похвалився Янукович.
Він попросив не ображатися тих депутатів, які не отримають призначення в уряд.
— Незадоволених завжди буде більше, ніж задоволених, — з висоти життєвого досвіду сказав Янукович.
Далі президент оголосив про свою оригінальну ініціативу, покликану зберегти міцність фракції. За словами Януковича, він доручив керівнику своєї адміністрації Сергію Льовочкіну підготувати “кадровий резерв” на кожне міністерство — щоб в разі невдалих дій керівника галузі його можна було б оперативно усунути та призначити нового міністра. Таким чином буде потішено самолюбство ображених — вони матимуть відчуття, що в будь-який момент можуть зайняти посади в уряді.
Після цього Микола Азаров зачитав список прізвищ, на яких буде зроблено подання про призначення міністрами. В деяких моментах атмосфера в залі нагадувала церемонію нагородження “Оскарами”, коли претенденти до останнього моменту не знали, хто ж отримає приз.
Оскільки кадрові переговори тривали в режимі нон-стоп, то деякі кандидатури мінялися прямо на ходу. Так, попри обіцянки, крісло міністра транспорту упливло від регіонала Василя Джарти.
Януковичу довелося пожертвувати цим міністерством на користь Володимира Литвина, який, у свою чергу, передав його своєму олігархічному спонсору Василю Хмельницькому.
Досі Хмельницький через іншого депутата-литвинівця Вадима Гривковського контролював державні закупівлі на “Укрзалізниці”. А тепер олігарх матиме в підпорядкуванні всю галузь через новопризначеного міністра транспорту Костянтина Єфименка.
Буквально в “Зоряному” дізнався про своє призначення на Міністерство аграрної політики нардеп-регіонал Микола Присяжнюк. Вважалося, що ця посада за традицією відійде до Юрія Мельника з “Нашої Ряби”, якого цього разу в уряд заведуть за своєю квотою комуністи, як це вже було в 2006 році.
Заминка виникла, коли Азаров зачитував кандидата на посаду міністра закордонних справ. Виявилося, що в списку, який майбутній прем’єр тримав у руках, графа МЗС була порожньою. Азаров передав слово Януковичу, який після невеликої паузи оголосив прізвище: “Грищенко!”. Зал “Зоряного” вибухнув оплесками.
Останнім кадровим рішенням, ухваленим в цьому приміщенні, стало обрання Олександра Єфремова керівником фракції Партії регіонів. Це — комплімент вічно ображеним “луганським”, які також отримали посаду віце-прем'єра для Віктора Тихонова. Після цього депутати та президент нарізно перебралися до Верховної Ради.
Поки в Зоряному ділили політичні трофеї, опозиційні фракції активно готувались до ролі спостерігачів на святі Партії регіонів.
НУНС зібрався на нараду двома окремими групами — “За Україну!” і всі інші під проводом керівника фракції Миколи Мартиненка. На зустріч останніх прийшло не більше двадцяти депутатів.
— А що вже з’ясовувати? — байдуже питався Роман Зварич, — Нам вчора Азаров все сказав: чекаємо до вечора і все. Вечір пройшов. Нічого не трапилось, і тепер їх нічого не зупинить.
— Я взагалі о десятій виключив телефон, ліг спокійно спати і виспався, — розповідав Микола Мартиненко, — Не знаю, може хтось і дзвонив. Яке це тепер має значення?
А от БЮТівцям спокій тільки снився. Вони зібрались під керівництвом Олександра Турчинова у підвальному кінозалі парламенту. Якби цю радіоп'єсу послухав сторонній спостерігач, то подумав би, що потрапив до театру абсурду. Якщо раніше соратники Юлії Тимошенко билися за посади при владі, то тепер — за місце під сонцем... в опозиції.
— Ми повинні негайно підписати офіційний протокол про перехід в опозицію, — наголошував Олександр Турчинов.
Його поспішність пояснювалась тим, що згідно з діючим регламентом Верховної Ради у парламенті може бути лише одна опозиційна фракція. За жорсткою іронією долі, свого часу, перебуваючи в опозиції, на цій нормі наполягала якраз Партія регіонів, опікуючись своєю долею в разі президентства Юлії Тимошенко.
Наразі Партія регіонів потрапила в свою ж пастку. І тепер усі ключові позиції, що мають належати опозиції, можуть опинитись в БЮТ.
— Якщо “Наша Україна” теж хоче бути опозицією, то нехай назбирають 37 підписів! Та увійдуть до об’єднаної опозиції, — обурювався Олег Білорус. — А якщо не назбирають, то ми їх не зможемо прийняти в опозицію окремими депутатами.
Втім, інший БЮТівець Володимир Філенко нагадав, що після проявлення семи перебіжчиків в Тимошенко більше немає 150 підконтрольних депутатів. А саме стільки за регламентом необхідно для різних парламентських процедур, наприклад — скликання позачергової сесії. Тому хочеш-не хочеш, а з “Нашою Україною” доведеться домовлятися.
Проводжаючи колег до залу засідань, Олександр Турчинов майже благав депутатів зберегти вірність рідній фракції і не надавати підтримки коаліції.
— На жаль…. Так, я підкреслюю, на жаль, так вже сталося, що серед нас є семеро зрадників. У мене одне прохання — народ вже звик до цієї цифри сім, давайте щоб вона такою і залишалась! Бо буде дуже-дуже боляче, якщо хтось там десь знов зрадить….
За декілька хвилин йому дійсно було дуже боляче: БЮТ віддав більшості вже вісім голосів. До сімох “вільних стрільців” приєднався Андрій Веревський. За джерелами “Української правди”, напередодні цей депутат відверто попередив керівництво БЮТ, що в нього немає іншого виходу — під загрозою опинився бізнес нардепа — один з найбільших виробників масла в Україні компанія “Кернел”.
БЮТівський перебіжчик Віталій Барвиненко в розмові з “Українською правдою” запевнив, що Турчинову варто готуватися до найгіршого — коаліція і надалі буде поповнюватися за рахунок депутатів опозиції.
— Я розумію логіку Азарова. Окрім Партії регіонів, у коаліції 27 комуністів та 20 членів блоку Литвина. Азарову треба, щоб ні в кого не було золотої акції. А для цього йому потрібно завести в коаліцію 28 осіб з НУНС і блоку Тимошенко — і тоді ніхто не зможе шантажувати “правильних пацанів”.
БІЛЯ СЦЕНИ
Якби сторонній спостерігач зайшов у Верховну Раду, він би і не помітив, що буквально за декілька хвилин в цих стінах має бути остаточно сформована нова влада в країні. Ніякого ажіотажу, ніякої ейфорії або суму на обличчях депутатів не було. Так, наче в Раді кожного ранку формувалась коаліція і обирався новий прем’єр-міністр.
Єдине що видавало незвичайність моменту — це рідкісні постаті, що з’являлись в кулуарах парламенту. Кожен з них здавався окремими символом подій останніх днів.
— А не прикро розуміти, що зараз на місці Азарова могли опинитись ви? — запитала “Українська правда” у Арсенія Яценюка, не частого гостя під куполом.
— Я відчув, що вони мене розведуть як тільки я піду на їх умови…, — застиг Яценюк, дивлячись кудись у вікно, та рушив до зали засідань. — Я вам скажу як було. Я всю цю ситуацію бачив наперед. І я до останнього не допускав, що Янукович піде на порушення Конституції.
— Але ви не завадили цьому!
— Не правда. Я написав йому відкритого листа. Знаєте як це було? — колишній кандидат у президенти зупинився за крок до дверей у зал засідань, — Це було в ночі. Я прокинувся і зрозумів, що маю це зробити. Набрав помічника і надиктував йому все, що було в голові. Цей лист — це фактично коаліційна угода. Але Янукович його не сприйняв. Але я задоволений, мені вдалося довести нашим у фракції, що гра буде в довгу. Розумієте, ми можемо піти в стоковий магазин, а можемо накопичити гроші і піти в нормальне місце!...
Тільки Яценюк щез за дверима у залі засідань, як в кулуари вплив публічний символ влади — Ганна Герман. Вона йшла коридором як в старі добрі часи, ніби ніякого її призначення в адміністрацію президента не було.
— От тільки проголосую за новий уряд, одразу покладу мандат, — світилась Герман, — Я вам обіцяю.
— Слухайте, а ви не знаєте, хто такий Михайло Кулиняк, якого висувають на посаду міністра культури? — перепитували журналісти.
Ганна Герман засвітилась ще більше.
— Мішу?! Як це я його не знаю! Дуже фахова людина. Коли ми були в передвиборчих поїздках, він після робочого дня сідав біля мене і казав: “Ганно, все буде добре”. І знаєте, що — він співав мені стрілецькі пісні!
НА СЦЕНІ
За лічені хвилини до початку засідання до парламенту під’їхав кортеж Віктора Януковича. В кулуари стрімко влетів Сергій Льовочкін і зі словами “привіт, котику” якомусь однопартійцю, щез у приміщенні за трибуною Верховної Ради.
Головні кар’єрні трагедії стали зрозумілими, коли майбутні міністри розсілися в ложі уряду. Серед більш ніж тридцяти облич, з яких багато кого не впізнавали навіть деякі самі регіонали, не виявилось кілька дуже очікуваних і здавалось прогнозованих.
Першим в очі кинулась відсутність серед майбутніх членів уряду Олександра Кузьмука. Його особиста справа була роздана на руки депутатам, втім, крісло міністра оборони зайняла маловідома людина — Михайло Єжель.
Іншим сюрпризом в силовому блоці стало те, що Микола Джига не очолив МВС. Він намагався робити вигляд, що це його мало турбує.
— Я не прагнув бути міністром, бо в підсумку хочу залишитися жити в Україні, а не в еміграції, — сказав Джига тихим голосом, але інтонації говорили, що він наче все життя йшов до цієї посади.
Замість нього мніістром внутрішніх справ став чисто “донецький” Анатолій Могильов — ставленик регіонала Василя Джарти.
Ще одним предметом подиву стала відсутність Петра Порошенка. Його об’єктивка також була роздана депутатам, і багато хто очікував, що його принаймні переведуть з посади міністра закордонних справ до крісла віце-прем’єра з євроінтеграції.
Майже як трагедію зал сприйняв призначення на посаду міністра освіти Дмитра Табачніка. Оголошення його прізвища викликало свист і вигуки протесту з боку опозиції.
— Такого рідкісного навіть не українофоба, а україножера ще треба пошукати! — вибухнув емоціями в кулуарах Юрій Ключковський.
Втім, не всі члени фракції НУНС поділяли таку точку зору.
— В нього є специфічні погляди, але я не думаю, що він прямо ненавидить Україну, — запевняв Роман Зварич.
Були і ті, що не менш щиро шкодував, що тепер Дмитра Табачніка не буде в парламенті:
— Дима, ну что ж ты так, а? Ну с кем я теперь буду курить в парламенте? — напівсерйозно вітав Табачника НУНСівець Павло Жебрівський.
Невеличкою сенсацією стало призначення на посаду віце-прем’єра по силовому блоку Володимира Сівковича. Його зв’язки з спецслужбами, категоричне невизнання отруєння Віктора Ющенка і досить туманне минуле викликали в кулуарах таємниче “побачимо, але щось буде”.
Уже на виході з парламенту “Українська правда” стала свідком розмови двох молодих депутатів — “регіонала” Юрія Мірошніченка і “самообронця” Володимира Ар’єва, які обговорювали нового міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова.
— Слухай, ну хіба при нашому міністрі були якісь репресії?! — питався Ар’єв про Луценка. — А при цьому будуть!!! Я тебе запевняю.
— Ти знаєш, я так не думаю. Бо мені він здався дуже інтелігентною людиною, — заспокоював Мирошниченко.
— Що?! Та він розриватель! Ось побачиш, — не зупинявся Ар’єв.
Настрої самооборонця можна зрозуміти: новий міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов довгий час судився з шефом Ар’єва — Юрієм Луценком, аби поновитися на посаді керівника кримської міліції. Про їхнє протистояння в автономії досі ходять легенди.
Точно так же як спокійно пройшло призначення уряду, так же спокійно депутати розходилися з парламенту. Спокійними були всі: і нові члени уряду, і члени нової провладної коаліції і, навіть опозиція.
— Єдине що… Здається, що останніх п’яти років і не було, — із втомленою посмішкою кинула Ірина Геращенко, закриваючи за собою двері до парламенту.
Мустафа НАЙЄМ, Сергій ЛЕЩЕНКО
Что скажете, Аноним?
[21:35 14 ноября]
[20:07 14 ноября]
[16:48 14 ноября]
19:00 14 ноября
18:40 14 ноября
18:30 14 ноября
18:20 14 ноября
18:10 14 ноября
17:50 14 ноября
17:40 14 ноября
17:30 14 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.