Коломийський Сталінград або Великі війни локального масштабу

Місцеві вибори обіцяють стати визначальними з точки зору отримання відповіді на запитання куди, яким курсом та якими методами рухатиметься країна у найближчій перспективі.

Вони й окреслять коло тих політичних сил, які суспільство легітимізує для руху в заданій системі координат. Час постелекторального романтизму давно минув й вперше після президентських перегонів виборець зможе дати оцінку діям та ініціативам нової влади.

Надзвичайно важливими вибори стануть й для політичних партій, зокрема їх регіональних осередків. Вперше за історію незалежної України вони відбуватимуться без прямої прив'язки до виборів в центральні органи влади.

Звичайно, центр впливатиме на стратегію, тактику та безпосередній хід ведення виборчої кампанії регіональними осередками, контролюватиме виборчий процес. Не вдасться у повній мірі й дистанціюватися від партійних вождів, орієнтація та сподівання на яких часто-густо відкидає далеко на задній план лідерів місцевого значення.

Однак, саме місцеві партійні організації мають найбільшу зацікавленість у виборах і нестимуть відповідальність за їх кінцевий результат. Вотум довіри ж отримають далеко не всі...

Якщо ж до цієї особливості додати ще й те, що країна повертається до змішаної виборчої системи, однією з складових якої є обрання депутатів в одномандатних мажоритарних виборчих округах, то стає зрозумілим, що поряд із конкуренцією партійних брендів різко зростає й конкуренція серед окремих кандидатів.

Як наслідок, окрема особистість знову стає безпосереднім суб'єктом виборчих перегонів, перестає ховатися за партійною символікою, повертаючись обличчям до виборця, набуваючи персональної відповідальності перед ним.

Таким чином, вибори обіцяють подарувати громадськості багато цікавих протистоянь...

“Батьківщина” — Партія регіонів

Одним із головних протистоять місцевих виборів стане чергове суперництво між “Батьківщиною” та Партією регіонів.

Для “Батьківщини” місцеві вибори є прекрасним шансом взяти реванш за поразку Юлії Тимошенко на президентських виборах та хоча б частково повернути втрачені позиції.

Перемога для партії — дуже важлива з психологічної точки зору, оскільки могла б повернути впевненість в лави самих партійців, надихнути та, головне, — припинити різного роду розмови про можливий близький крах цієї політичної сили.

Однак, особливою активністю в передвиборчий період “Батьківщина” не вирізнялася.

Партія була змушена витрачати час на судову тяганину та вирішувати численні внутрішні проблеми, які в самій “Батьківщині” назвали очищенням власних лав. Щодо тактики ведення передвиборчої боротьби, “Батьківщина” не зрадила власних традицій — ініціювала різного роду акції протестів та гостро критикувала владу.

Партія регіонів ж має нагоду не лише зміцнити власні позиції, але й, здобувши перемогу на місцях, закріпити за собою всю повноту влади в державі.

Водночас, незважаючи на відміну політичної реформи 2004 року, відновлення колишніх повноважень гаранта Конституції та повернення до президентсько-парламентської форми правління, влада Партії регіонів не є у повній мірі легітимною в суспільній свідомості.

Рішення Конституційного Суду, ініціативи в сфері освіти, мовній політиці, питання стосовно НАТО та Чорноморського флоту викликали чимало критичних стріл на адресу влади. Окрім того, формування коаліції шляхом залучення тушок, з правової точки зору, легальним стало лише після того ж таки рішення Конституційного Суду.

В разі ж перемоги на місцевих виборах, ймовірність того, що Партія регіонів, прагнучи припинити будь-які розмови щодо власної нелегітимності та необхідності проведення перевиборів всіх органів державної влади у зв'язку із перерозподілом повноважень, піде на дострокові парламентські вибори вже наступного року досить висока.

Унікальність Галичини

Чи не найцікавіше за протистоянням “Батьківщини” та Партії регіонів спостерігати з Галичини.

Позиції партій помаранчевого табору на Західній Україні традиційно міцні, в той час як основне електоральне поле регіоналів лежить на сході і півдні. Так, на останніх президентських виборах в Івано-Франківській області Юлію Тимошенко у І турі підтримали 38,98% виборців, за Віктора Януковича проголосували лише 5,11%.

Більше того, якщо у інших західних областях біло-сердечні свої позиції здали, а до виборів у Львівську обласну раду “Батьківщину” взагалі практично не допустили, то на Прикарпатті партія, за великим рахунком, позиції зберегла й сподівається на вагому електоральну підтримку.

Повторення результату останніх президентських виборів Партією регіонів на виборах місцевих, маючи власного губернатора та голів райдержадміністрації, підтримку з Києва, буде сприйнято як відвертий провал. Партії влади потрібен більш вагомий результат...

Коломийський рубіж

Головна ж увага буде прикута до Коломиї, вибори в якій, з точки зору інтриги та драматичності, носитимуть не лише принциповий, але й глибоко символічний аспект.

Курдибан — Гдичинський. По 53 Коломийському одномандатному мажоритарному виборчому округу в обласну раду балотується від “Батьківщини” — Михайло Курдибан, від ПР — Богдан Гдичинський. Обоє — відомі в області постаті. Курдибан — доволі успішний підприємець, Гдичинський — заступник міністра юстиції України.

Перемогти Гдичинського для “Батьківщини” буде справою честі. Тривалий час уродженець села Семаківці, історик Гдичинський свою політичну діяльність пов'язував з БЮТ. В обласну раду останнього скликання він потрапив саме завдяки блоку.

Після перемоги Януковича, разом зі зміною політичної ситуації в країні свою партійну орієнтацію змінює й Гдичинський. Посадою заступника міністра він завдячує новій владі.

Тож кількість голосів відданих за Гдичинського можна буде розцінювати не лише як голоси віддані особисто за кандидата, але й як рівень підтримки тих, хто розчарувався в помаранчевих й сподівається на зміни на краще уже з Партією регіонів.

Кифорук — Митник. Протистояння Володимира Кифорука та Зіновія Митника в 54 Коломийському одномандатному мажоритарному виборчому окрузі окрім міжпартійного носить ще й міжособистісний характер.

Володимир Кифорук є головним лікарем Коломийської районної інфекційної лікарні, де починалася напрочуд вдала кар'єра а Зіновія Митника, теперішнього міністра охорони здоров'я.

У 2002 році Митника призначили головним лікарем “Феофанії”, де він працював до 2008 року. До того Митник очолював Івано-Франківську облраду та працював першим заступником облдержадміністрації. В 2008 в уряді Тимошенко став заступником міністра охорони здоров'я. Міністерське ж крісло за нової влади Зіновій Митник отримав не в останню чергу завдяки близьким стосункам із Миколою Азаровим.

Втім, навіщо міністру мандат депутата обласної ради, незрозуміло. Митник, який фігурує у скандалах навколо тендерних закупівель, або готує собі портфель про запас, або для Партії регіонів та Митника особисто більш важливою є сама перемога — перемога медика над медиком, що носитиме показовий характер.

Романюк — Вишиванюк. Однак найбільшою інтригою усього Коломийського “виборчого театру” стануть вибори до обласної ради по 52 одномандатному виборчому округу, де віч-на-віч зійдуться двоє місцевих “важковаговиків”, без яких неможливо уявити сьогодні місцеву політичну авансцену.

І Михайло Вишиванюк, і Юрій Романюк родом з Коломийщини, обоє за словом в кишеню не лізуть, обоє уособлюють в області політичну силу, до якої належать та посідають чільні місця в списках даних партій до обласної ради.

Один — двічі голова ОДА в часи правління Леоніда Кучми та Віктора Януковича, інший — двічі голова фракції БЮТ в обласній раді ІV-V скликань.

Відповідно, це не лише очне протистояння кандидатів, але й безпосереднє протистояння ПР та “Батьківщини”.

Окрім того, вибір між Романюком та Вишиванюком — це ще й вибір між поколіннями. Романюк вперше став депутатом обласної ради у 2002, а стрімкий політичний злет політика відбувся після Помаранчевої революції та отримання в 2005 партійного квитка “Батьківщини”.

Вишиванюк уособлював владу в області ще за часів президентства Кучми й після Помаранчевої революції був змушений зійти з авансцени, хоча й зберігав неабиякий вплив на місцеву політичну еліту. Після перемоги Віктора Януковича він повертається на посаду губернатора.

Романюк переходить в опозицію, жорстко критикуючи владу.

Втім, Вишиванюк хоч і очолив список Партії регіонів на місцевих виборах, він залишається позапартійним. Губернатором став за квотою Литвина. Чи залишать його на посаді після виборів, залежатиме найперше від електорального врожаю ПР.

Водночас, сумнівів в тому, що обоє таки отримають депутатські мандати немає. В даному випадку перемога набагато важливішою є не так для кандидата, як для партії безпосередньо й буде показовою з точки зору довіри громади до відповідного політичного суб'єкта.

Замість висновків

Коломия здавна відома своєю патріотичною налаштованістю, тож боротьба регіоналів з представниками “Батьківщини” перетворюється на такий собі “передвиборчий Сталінград”.

Кожен з висунутих ПР кандидатів хоч і асоціюється з владою, політика якої із багатьох питань розходиться з переконаннями галичан, однак володіє беззаперечним авторитетом серед громади. На це й розраховує Партія регіонів.

“Батьківщина” зосередилася на вже звичній національно-патріотичній риториці, критиці авторитарних тенденцій влади та численних загрозах українській державності, які несе з собою режим Януковича.

Таким чином, виборця фактично підводять до вибору між “покращення життя вже сьогодні” та “поверненням собі Батьківщини”. Тож результат засвідчить, яка ілюзія для електорату важливіша на даний момент — ілюзія фінансового благополуччя, чи національно-патріотична.

Ігор ДЕБЕНКО