Коефіцієнт мовного зрадництва, або “Чому мене не було біля Верховної Ради?”

Але вранці не зміг пересилити в собі відрази до цього “разводняка”.

Чітке розуміння того, що “закон буде прийнято” особисто до мене прийшло в понеділок, 04 червня — разом зі звісткою про оточення Верховної Ради добре організованими “регіональськими” блакитними пікетувальниками. Логіка проста: раз створюється такий “антураж” НЕ з числа клікушествуючих членів “православних братств” і “русскіх общін”, а саме із “синяків”, то ПР готується саме до перемоги, а не до “зливу теми”. А перемога, як показали події починаючи з небезвідомих “Харківських угод”, забезпечується у Верховній Раді “держави Україна” (як, втім, і будь-якому іншому парламенті) все-таки більшістю депутатських голосів. І якщо така більшість (та політична воля її “активувати”) є, то проголосовано буде за будь-яких обставин “те, що треба”: хоч Податковий Кодекс, хоч “пенсійна реформа”, хоч ті самі “угоди”.

Тому в першій частині своєї рефлексії над нехіттю стояти під ВРУ я зупинюся виключно на “внутрішньо-парламентському розкладі”, котрий, як на мене, є абсолютно ключовим для адекватного розуміння всього іншого.

Почну з того, що останні вибори Верховної Ради України відбулися 15 жовтня 2007 року за повністю “пропорційною” виборчою системою. Тобто, всі хто нині є депутатами парламенту “держави Україна” потрапили туди виключно за списками тієї або іншої “політичної сили”. “Незалежних” депутатів, які представляли б лише самого себе (та виборців якогось округу) серед них наразі НЕМА.

За результатами виборів основні політичні сили, пригадаймо, здобули:
Партія регіонів — 175 місць,
Блок Юлії Тимошенко — 156 місць,
Блок “Наша Україна — Народна Самооборона” — 72 місця,
Комуністична партія України (КПУ) — 27 місць,
“Блок Литвина” — 20 місць.

Політична більшість у Верховній Раді була, попервах після того, сформована у складі фракцій БЮТ та НУНС — загалом 228 депутатських голосів.

якби ж (тут автора цих рядків можуть звинуватити у “відриві від реальності”, але все-таки якби) саме такі показники зберігалися і натепер (принаймні — у “мовному питанні”, далко не напряму пов’язаному із суто “меркантильними моментами” на кшталт того, хто там буде “міністром”, чи правильніше сказати “дерибанщиком” чого), то вихідці із двох вищеназваних фракцій і нині легко могли б “не пропустити” одіозного законопроекту Ківалова-Колесніченка, не зважаючи на всі свої “переходи” та “недисциплінованість” при голосуванні тих самих вище згаданих мною “прагматичних питань”.

Крім того, “українські національно-патріотичні сили” отримали при розгляді “регіонального” законопроекту “Про основи мовної політики” ще й не те щоб неочікуваний, але досить приємний подарунок: не голосувати за нього вирішили союзники ПР із Народної партії, більше відомої під брендом “Блок Литвина” (і, таки дійсно, законопроект 9073 отримав від “литвинівців” лише 2 голоси з можливих 21). Не побажали голосувати за одіозний законопроект і кілька осіб, обраних за списком Партії Регіонів: М.Головатий, Т.Чорновіл та ще чотири людини (зокрема — голови регіональних організацій ПР в Івано-Франківській та Тернопільській областях).

Тим не менше, вцілому даний законопроект отримав у першому читанні 234 голоси. Чи не дивно? І як таке могло статись?!

Відповідь “всім відома”: за рахунок т. зв. “перебіжчиків” і “тушок”. Проте, “фокус полягає в тому”, що коли ми говоримо “тушки”, “перебіжчики” чи “зрадники” то відповідальність за їхню “зрадницьку чинність” зосереджується виключно на них самих, у той час як ті, хто, власне, забезпечив їхнє потрапляння у Верховну Раду опиняються в ролі ”нещасних жертв зради”. Для мене ж значно цікавіше “в термінах статистики” (та — “пофамільного аналізу”) наче “на макро- та мікро- рівнях” розглянути ті “тектонічні зміни” у структурі чинної ВРУ, які, зрештою, й обумовили можливість “проходження” таких речей, як законопроект Колесніченка-Ківлова — попри те, що суто теоретично депутатської більшости на його підтримку не було…

Далі подаю скорочений аналіз того, хто саме додав Партії Регіонів та їхнім фактичним сателітам — комуністам необхідну кількість голосів для того щоб законопроект Колесніченка-Ківалова був-таки прийнятий.

Це були:
187 членів фракції Партії Регіонів (з наявних 192),
25 членів фракції КПУ,
колишній головний кримський комуніст Леонід Грач та його колега по виборчому списку віце-спікер Адам Мартинюк
 — разом — 214, тобто значно менше необхідних 226.

Проте, до них додалися:

— 6 членів фракції “Реформи заради майбутнього”:
Олег Гейман (обраний за списком БЮТ),
Володимир Каплієнко (обраний за списком БЮТ),
Юрій Крук (обраний за списком БЮТ),
Микола Трайдук (обраний за списком БЮТ),
Валерій Гацько (обраний за списком БЮТ),
Євген Константинов (обраний за списком БЮТ).

12 “позафракційних”:
 — Олександр Буряк (обраний за списком БЮТ),
 — Ігор Воротнюк (обраний за списком БЮТ),
 — Анжеліка Лабунська (обрана за списком БЮТ),
 — Олег Маліч (обраний за списком БЮТ),
 — Богдан Губський (обраний за списком БЮТ),
 — Сергій Осика (обраний за списком БЮТ),
 — Валерій Писаренко (обраний за списком БЮТ),
 — Олег Черпіцький (обраний за списком БЮТ),
 — Валерій Шаманов (обраний за списком БЮТ),
 — Олександр Шепеляв (обраний за списком БЮТ).

— 2 члени фракції НУНС (Сергій Василенко та Сергій Харовський);

— 2 члени фракції “Блоку Литвина” (Сергій Гриневецький та Вадим Гривковський).

Крім них, за законопроект проголосували зокрема такі нинішні члени фракції ПР:
Валерій Борисов (обраний за списком НУНС);
Юрій Бут (обраний за списком НУНС);
Микола Баграєв (обраний за списком БЮТ),
Віталій Барвіненко (обраний за списком БЮТ),
Станіслав Березкін (обраний за списком БЮТ),
Таріел Васадзе (обраний за списком БЮТ),
Андрій Веревський (обраний за списком БЮТ),
Степан Глусь (обраний за списком БЮТ),
Валентин Зубов (обраний за списком БЮТ),
Володимир Іваненко (обраний за списком БЮТ),
Петро Кузьменко (обраний за списком БЮТ),
Віктор Павленко (обраний за списком БЮТ),
Юрій Полунєєв (обраний за списком БЮТ),
Ігор Савченко (обраний за списком БЮТ),
Євген Сігал (обраний за списком БЮТ),
Олександр Фельдман (обраний за списком БЮТ),
Антон Яценко (обраний за списком БЮТ).

А тепер деякі “цікаві висновки”:

Перше. “За” законопроект Ківалова-Колесніченка голосували:
169 із 175, обраних за списком Партії Регіонів;
32 з 156, обраних за списком БЮТ;
4 з 72, обраних за списком НУНС;
2 з 20, обраних за списком “Блоку Литвина” та
усі 27 обраних за списком комуністів, включаючи “позафракційних” Грача і Мартинюка.

Друге. Таким чином, “коефіцієнт мовного зрадництва” осіб, обраних за списком “Блоку Литвина” склав 10 %, в НУНС — 5,5 %, у БЮТ-“Батьківщина” — 20,5 %.

Третє. Без осіб, обраних за списком БЮТ, законопроект р. № 9073 Колесніченка-Ківалова “про основи державної мовної політики в Україні” не мав жодних шансів бути прийнятим.

Про те, що ніхто інші, аніж керівники фракції БЮТ-Б Кожемякін та Соболєв (як і інші 57 членів БЮТ та 19 членів фракції НУНС) голосували 07 лютого ц. р. за порядок денний Сесії ВР, що містить даний законопроект, я вже писав у своєму попередньому пості від травня.

Що члени цих фракцій сьогоднішнім ранком ще до відкриття засідання цілком чудово усвідомлювали, що законопроект буде проголосований і нічого не зробили, щоби реально перешкодити цьому написали уже за мене.

Що, отже, “парламентська опозиція” Яценюка-Турчинова-Кожемякіна є, по суті своїй, декоративною опозицією “перформансного типу” не розуміє нині хіба що зовсім дурний.

Відтак, постає питання: чи маю я нині витрачати свій час на те, аби бути статистом у їхньому “перформансі”?

— Замість цього я віддаю перевагу працювати над тим, аби такі люди за рахунок “українських патріотичних голосів” до Верховної Ради більше не потрапляли… У русі чесно та нещодавно створеному Громадському Комітеті “Народний Вибір 2012”.

Олексій КЛЯШТОРНИЙ