Клуб старих друзяк чи Справжнє Європейське Лоббі?

Ні, я не заздрю тим, хто отримує безкоштовний відпочинок у Ялті і зазвичай послуговується приміщеннями, де в 1945 році великі політичні діячі вирішували майбутнє Європи.

Пінчук, безумовно, найрозумніший серед олігархів України і почав свою “самореабілітацію” наприкінці епохи Кучми, запросивши в Україну таких американських VIP-персон як Генрі Кіссінджера та Президента Джорджа Буша-старшого. Він також започаткував фінансування українських проектів у Вашингтоні, одному з яких сприяння Інституту Міжнародної Економіки забезпечило вихід у світ книги Андерс Аслунд про те, Як Україна стала ринковою економікою і демократією (How Ukraine Became a Market Economy and Democracy).

Я придбав копію другого друкованого видання — перше було знищене після того, як Дмитро Фірташ скористався британським законом про відповідальність за розповсюдження наклепів, вимагаючи спростувати твердження у книзі про його тісні корумповані зв'язки з “РосУкрЕнерго”. І справжньою іронією стало те, що Фірташ мав судові чвари з найкращим західним другом українських олігархів, але, можливо, часи змінюються, оскільки зараз Аслунд є прихильником Юлії Тимошенко.

У той же час, репутацію Пінчука добряче попсували два рішення. По-перше, його фінансування за рахунок Трудової Партії горезвісного документального фільму “Піар” для виборів 2002 року, в якому він прагне показати, що Микола Мельниченко і справа Кучмагейт були американською змовою. По-друге, корумпований продаж “Криворіжсталі” в липні 2004 року, про який, задля своєї честі, він говорить, що його участь була помилкою.

Ялтинські саміти “Європейська Стратегія” нагадують клуб старих хлопців-олігархів, які збираються разом, щоб згадувати про “старі добрі часи” при Кучмі. І вважається подією, коли Леонід Кучма та його клан можуть піти і, по суті, “реабілітуватися”, особливо, якщо цю подію організовує його зять.

Чому ж сприяють ці зустрічі на вищому рівні: Членству України в ЄС? Можливо. І якщо це є наслідком чогось, то це честі Пінчука. Інші українські олігархи з Партії Регіонів (Рінат Ахметов) або партії “Наша Україна” (Ігор Коломойський) не чинять нічого подібного.

Концепція “Ялтинська Європейська Стратегія” є типовою елітарною концепцією. І тоді як серед європейської еліти є важливим лобіювання, то так само серед широкої громадськості та громадян пропагуються проєвропейські погляди. Стратегія Пінчука має два недоліки.

По-перше, це нещиро не бути чесними, стверджуючи, що “Ялтинська Європейська Стратегія” спрямована на те, щоб Україна відрізнялася від інших посткомуністичних країн, які приєдналися до НАТО ще до вступу в ЄС. Пінчук виступає проти членства в НАТО і розглядає Україну тільки як пост-комуністичну державу, яка буде лише прагнути вступити в ЄС, інакше кажучи, Україна могла би бути Швецією, Фінляндією, Ірландією або Австрією.

По-друге, однією з головних причин, чому така увага спрямована на ЄС, а не на НАТО, є те, що Росія вважається налаштованою тільки вороже щодо планів розширення НАТО на Україну. Таким чином, Москва неодноразово висловлювала НАТО свої заперечення про надання членства Україні та Грузії. Колишній посол Віктор Черномирдін бере участь в самітах Ялтинської Європейської Стратегії, оскільки стратегія Пінчука не передбачає членства в НАТО. Чи продовжуватиме він брати участь, якщо ЄС змінить свою позицію по відношенню до України?

Де ця стратегія зазнає поразки, ми дізнаємося з можливої реакції Росії на події, коли ЄС запропонує Україні членство. В даний час Росія не заперечує проти членства України в ЄС, оскільки в даний час воно є тільки теоретичним (на відміну від членства в НАТО, яке було запропоноване після вступу до влади Ющенко).

Росія буде негативно налаштована до членства України в ЄС, якщо це стане дійсністю, тобто, якщо Брюссель підтримає перспективу членства України. Як адаптується стратегія Пінчука до негативної позиції Росії щодо вступу України в ЄС і перспективи російсько-українського кордону стати новим Шенгенським кордоном?

Політики та бізнесмени з так званого “центристського” табору, які підтримували Кучму до 2004 року, мають психічне блокування, коли мова йде про відносини з Росією. Вони переконані, що вони знають, як поводитися з Росією краще, ніж націонал-демократи: це було гаслом передвиборчої кампанії 1994 року для Кучми проти Леоніда Кравчука і 2010 року — для Віктора Януковича проти його “помаранчевих” опонентів.

Ця романтична ілюзія про добрі наміри Росії призводить до того, що 80 відсотків українців думають позитивно про Росію, навіть незважаючи на те, що засоби масової інформації та ідеологічна кампанія в Росії, спрямована проти України, примусили дві третини росіян бачити Україну в негативному світлі. Як писалося в “Українській правді” після аналізу опитування громадської думки: “Ми любимо їх. Вони не люблять нас”.

Пінчуку можна віддати честь за те, що він став першим олігархом, який спробував провести власну ініціативу у сфері європейської інтеграції України з допомогою Ялтинської Європейської Стратегії. Але протягом останніх п'яти років він перебуває в застої і загубив свої цілі, ставши в той же час “клубом старих друзяк” “колишніх” членів української та європейської еліти.

Тарас КУЗЬО