Клінічний випадок зрадофілії. Чи є сенс перейматись результатами саміту G20

Спершу через ексклюзив Юліана Рьопке у Bild про лист генсека ООН Антоніу Гутерріша очільнику МЗС РФ Сергію Лаврову з пропозиціями щодо експорту зернових і добрив — часткова послаблення санкційного режиму в обмін на відновлення роботи Чорноморської зернової ініціативи, тобто на відновлення експорту української агропродукції. Зазначимо, що ці пропозиції Москва відкинула.

Далі ми одразу з пригніченням рефлексували на саміт “Групи двадцяти” (G20), який було проведено у Нью-Делі 9-10 вересня за відсутності російського диктатора Владіміра Путіна і лідера КНР Сі Цзіньпіна.

Завуальоване засудження

Так, дійсно саміт в Індії, головним гаслом якого команда Нарендри Моді обрала “Одна Земля, Одна Сім’я, Одне Майбутнє”, і під час якого організатори прагнули сконцентруватися насамперед на глобальному економічному порядку денному, вийшов вельми суперечливим. Ілюстрацією цієї суперечливості є підсумкове комюніке G20, довкола якого, а якщо точніше — довкола війни Росії проти України, точилися запеклі дискусії.

На виході ми отримали таке формулювання, як “війна в Україні” замість “війна Росії проти України”; відсутність прямої критики Росії і закликів до Москви вивести свої війська з території України і виплатити репарації.

Водночас мали і маємо пам’ятати про те, що хоча й емоційна складова почасти має вплив на політичні процеси, все ж Realpolitik лишається Realpolitik. Отже вона просякнути прагматизмом і неабиякою витримкою у досягненні власних цілей.

Так і в контексті саміту “Двадцятки” варто зберігати голову холодною і тверезо аналізувати політичні реалії. Хай би нам не було очевидно, що війна РФ є загарбницькою, неспровокованою і має ознаки геноциду українського народу. І отже як би ми не прагнули розуміння і підтримки всього світу.

Звісно, ці члени “Двадцятки” не підтримують агресію Росії. Та й подекуди засуджують Москву, як от прем’єр-міністр Індії під час минулорічного саміту ШОС, коли він сказав Путіну: “Я знаю, що сьогоднішня епоха — це не епоха воєн, і я говорив з вами по телефону про це”. І ці ж слова Нарендри Моді включено до вищезгаданого комюніке G20 пунктом №14.

В цьому контексті, варто згадати про те, що на саміті у Нью-Делі, відбулася непроста розмова Лаврова з Моді про близько $150 млрд у рупіях на рахунках індійських банків, які Індія має сплатити за російську нафту, але цього не відбувається через санкції проти Росії. Лаврову в цих умовах довелося погодитися на те, що ці кошти будуть інвестовано в індійську економіку у сподіванні на можливий зиск у майбутньому шляхом реінвестицій, наприклад. Тобто Росія продала Індії нафту з великим дисконтом, не може отримати кошти, та ще й ці мільярди працюватимуть на індійську економіку.

Щодо Китаю, то Пекін раніше теж неодноразово засуджував Кремль через ядерний шантаж, наполягаючи на неприпустимості погроз використання ядерної зброї, і тим більше, власне, її використання. До речі, щодо погроз застосувати ядерну зброю. Неприпустимим застосування чи погрози також названо у комюніке.

Втім, вкрай невдалим для України саміт у Нью-Делі все ж назвати не можна. Принаймні нашим партнерам вдалося завдяки компромісним — обтічним — формулюванням переконати інших учасників “Групи двадцяти” опосередковано засудити Росію, най без згадування безпосередньо РФ, за порушення міжнародного права, цілей і принципів статуту ООН щодо територіальної цілісності, суверенітету чи політичної незалежності будь-якої держави.

Окремо згадано про продовольчу безпеку у світі, яку підірвано зусиллями Москви. Учасники G20 завважили “людські страждання та негативні наслідки війни в Україні” для глобальної продовольчої та енергетичної безпеки, та й світової економіки загалом. І саме тому закликали, зокрема, до відновлення Чорноморської зернової ініціативи, аби у країни, що розвиваються, було відновлено експорт української агропродукції. Втім, як і російської.

Тільки початок

Власне, без цих обтічних формулювань комюніке ухвалено, мабуть, і не було б. Тож, у принципі, хай і в семантичному контексті, але Росія й по собі теж себе опосередковано засудила через війну проти України і підрив продовольчої безпеки. Хоча, звісно ж, російські пропагандисти це проігнорують.

Саміт G20 — це не кінцева станція на шляху України до активнішого залучення Глобального Півдня на наш бік. Це відповідає як нашим інтересам, так і інтересам наших партнерів — США і Європі, які саміт у Нью-Делі також використали для поліпшення діалогу з країнами Африки, Латинської Америки і Південної Азії, прагнучі відокремити Глобальний Південь від впливу Китаю та Росії. Зокрема, й зміною позиції країн регіону щодо російської агресії.

Як зазначив президент США Джо Байден, коментуючи українську частину в комюніке G20, під час дискусії про війну РФ проти України у “залі панувала згода щодо необхідності справедливого, справедливого і тривалого миру, який відповідає принципам Статуту ООН і поважає суверенітет і територіальну цілісність”.

Війна РФ проти України, за його словами, — “це не проблема, яка вбиває клин у відносини з Глобальним Півднем”, а “питання клину з Росією, яка була присутня (на зустрічі G20. — Ред.), і з Китаєм, який… мав представництво”.

Аналогічно оптимізм щодо комюніке зберігав і Ентоні Блінкен, який в інтерв’ю CNN з Нью-Делі теж завважив “відстоювання важливості територіальної цілісності, суверенітету” і те, що “що G20 виступила як єдине ціле”.

Зрозуміло, що взаємодія Києва, Вашингтону й ЄС із Глобальним Півднем продовжиться й надалі, в тому числі на наступному саміті, що відбудеться у Ріо-де-Жанейро.

І до речі про Бразилію: дуже показовим є кейс з президентом цієї країни Лулою да Сілвою, враженого “синдромом Рамафоси”, який спершу стверджував, що у Бразилії, яка ратифікувала Римський статут, Путіна, у разі його прибуття на саміт G20, заарештовано не буде. Але вже наступного дня, після саміту G20, раптом змінив позицію й сказав, що взагалі відповідне рішення — це парафія судів, а не виконавчої влади.

Примарні перемовини

Завважимо, такі трансформації у риториці да Сілви відбулися за якусь добу. Тож перспективи щодо подальшої зміни позиції країн G20 теж є, хоч цей процес і не буде легким для дипломатичного корпусу України та союзників. І вочевидь на нас чекає ще не одна хвиля зради.

Як от через слова Блінкена у ще одному інтерв’ю з полів саміту “Двадцятки”, які викликали суперечки в українському інформпросторі, не в останню чергу через клікбейтні заголовки. Зокрема у деяких наших медіа акцент було зроблено на заяві Блінкена про те, що Київ готовий до перемовин.

Однак його коментар про перемовини в інтерв’ю ABC варто оцінювати у повному обсязі.

Відповідаючи на питання ведучого Джона Карла про те, яким Блінкен після візиту до Києва бачить завершення війни, держсекретар зазначив сміливість українців і те, що Путін, який прагнув знищити Україну, “вже програв”. А щодо гіпотетичних перемовин, Блінкен нагадав, що “для танго потрібні двоє”. Водночас, продовжує він, наразі немає жодних ознак зацікавленості Путіна у дипломатії. Якщо вона з’явиться, то “українці будуть першими, хто приєднається до перемовин, а ми одразу за ними”. Поширених в наших та російських ЗМІ тверджень про те, що Росія має виступити з відповідною ініціативою, не йдеться. Може здатися, що “поява інтересу” у Путіна та “ініціатива” — це тотожні речі, тобто достатньо Путіну запропонувати перемовини, і українці одразу ж на все погодяться. Проте, коли ми аналізуємо такі складні політичні процеси і відповідну риторику, відмінність у термінології може бути кардинальною. Саме тому і є важливим контекст.

А контекст такий, що, як зазначив Блінкен в тому ж інтерв’ю, війна має закінчитися “на справедливих умовах і на довготривалих умовах, які гарантуватимуть суверенітет і територіальну цілісність України”. Позиція України всім — і Росії, і нашим союзниками — добре відома: звільнення окупованих території, виведення російських військ за нашої території, виплата репарацій, гарантії безпеки від партнерів і членство в НАТО.

Отже, як і раніше, наріжним каменем нашої безпеки у майбутньому є успіхи на полі бою. Саме тому наступ Сил оборони України — це найважливіше з того, що має хвилювати українців і спонукати допомагати усім армії. І навіть тих, хто “втомився від війни”.

Варто теж зазначити, що останнім часом офіційні посадовці США, і також Ентоні Блінкен під час візиту до Києва, демонструють оптимізм щодо успіхів української армії.

Хоча певним чином оцінки є різними. Наприклад, голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі в інтерв’ю BBC висловив припущення, що активні наступальні дії СОУ зможуть продовжувати ще 30-45 днів — доки дозволяють погодні умови. Водночас керівник ГУР Кирило Буданов заявив, що наступ відбуватиметься й взимку.

У Києві прекрасно розуміють значення наступу також і для подальших політичних зрушень України у взаємовідносинах із союзниками й іншими державами.

Розуміють це й в Штатах. Тому стільки уваги приділяється додатковому фінансуванню військової допомоги Україні на суму $24 млрд. Паралельно, за інформацією Financial Times, Байден вже “близький до ухвалення рішення” про надання Україні ракет ATACMS дальнього радіусу дії. А це якось не корелюється з припущеннями про те, що нас хочуть якось примусити до перемовин з Росією.