Китай стане першим чи програє США?

 У 2021 році президент Китаю Сі Цзіньпін популяризував гасло, що символізувало б зміни провідної економічної держави світу: “Схід підноситься, Захід занепадає”. Однак зараз господарка країни стикається з багатьма проблемами, від спадної бульбашки нерухомості та некерованих боргів місцевих органів влади до зниженої довіри та дефляції. ВВП Китаю, який у 2021 році становив 75% від показника США, у третьому кварталі 2023-го впав до 64%, приблизно до рівня 2017-го.

Відносний ВВП США нещодавно зріс завдяки вищій інфляції та слабшій валюті Китаю. Проте говорити про тріумф США так само передчасно, як говорити те саме про Китай у 2021 році. Невдовзі споживання в США, ймовірно, сповільниться, а зростання Китаю, яке, здається, стабілізувалося, усе одно перевищуватиме показники США впродовж наступного десятиліття. Що ще важливо: хоч три чверті економіки стикаються з проблемами, промисловість залишатиме Китай економічною та військовою загрозою для Заходу, навіть якщо загальне зростання буде слабким.

Зростання Китаю, яке в середньому становило 10% на рік з 1980-го по 2012-й, сповільнилося:  населення старіє, міграція із села в місто нині нижча, як можливості наздогнати багатші країни. І сповільнення виявилося різкішим, ніж очікували. Світовий банк вважає, що річне зростання Китаю в найближчі два роки становитиме в середньому 4,5%, що приблизно на один відсотковий пункт нижче, ніж прогнозували десять років тому. Міжнародний валютний фонд передбачає зростання в середньому лише на 3,9% упродовж наступних п'яти років.

Під час світової фінансової кризи 2007—2009 років Китай запустив масштабну програму, що мала стимулювати розвиток інфраструктури, житла, а пізніше й технологій. Місцеві органи влади й забудовники профінансували ці інвестиції, запозичуючи в банків і населення. За словами економістів Кеннета Рогоффа та Юаньчена Янга, з 2010-го по 2021-й обсяги житлової забудови в Китаї зросли майже удвічі. При цьому мільйони квартир порожні. Ґуйчжоу, відносно бідна провінція, має 23 зі 100 найвищих мостів у світі. За оцінками Рогоффа та Янга, маршрути високошвидкісної залізниці ростуть понад удвічі швидше, ніж кількість пасажирів.

Значній частині кредитів, якими забудовники та влада регіонів профінансували ці проєкти, загрожує дефолт. За оцінками МВФ, нежиттєздатні 30% боргу місцевого уряду. Надходження від продажу землі та податків на бізнес спали й обтяжили місцеві органи влади величезним дефіцитом. Аби підтримати їхні фінанси, Пекін позичить суму, еквівалентну 0,8% ВВП. Що покриє незначну частину їхніх потреб. Тож Китай може опинитися в багаторічній фінансовій трясовині, як-от Японія в 1990-х.

У США було навпаки: коли у 2007—2008 роках бульбашка на ринку житла луснула, федеральний уряд мобілізувався, щоб рекапіталізувати банківську систему.

Як і крах на ринку нерухомості, зменшення населення Китаю є повільною проблемою, яка раптово прискорилася за останні два роки. У 2017 році коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, яких жінка могла народити протягом свого життя, становив приблизно 1,6, що нижче від 2,1, необхідного, щоб підтримувати стабільну чисельність. Скасувавши політику однієї дитини, Пекін прогнозував, що народжуваність зросте приблизно до 1,8 між 2020 і 2030 роками. Натомість вона спадає — до 1,1 минулого року, одного з найнижчих показників у світі. І торік населення Китаю зменшилося вперше з 1960-х.

Китаю потрібне нове джерело попиту, щоб замінити інвестиції та нерухомість. Найочевиднішим кандидатом є споживачі, на яких припадають лише 37% ВВП порівняно з 68% у США. Але китайська влада ідеологічно проти стимулювання споживання, наприклад, за рахунок щедріших медичних і пенсійних виплат, що зменшило б потребу заощаджувати.

Також влада Китаю посилила тиск на приватний бізнес в онлайн-комерції, онлайн-освіті й іграх, щоб зміцнити контроль. За словами Беррі Ноутона, експерта з промислової політики Китаю з Університету Каліфорнії в Сан-Дієго, Сі надіслав меседж, що “всі види незалежних, висококваліфікованих робочих місць у сфері обслуговування не мають майбутнього. “Мені не подобається приватний бізнес, і мені байдуже, якщо я знищу його вартість”, — сигналізував він”.

Ще дужче Сі підриває економічні перспективи Китаю прагненням до самодостатності та геополітичною ворожнечею, які спонукали США та Західну Європу “зменшити ризики” й обмежити торгівлю й інвестицій у Китай у стратегічних секторах.

Дослідження МВФ під керівництвом економіста Шекхара Айяра показало, що з 2010 року іноземні інвестиції дедалі більше перетікають між країнами одного геополітичного блоку. Тож 2022 року Китай отримав на 60% прямих іноземних інвестицій у стратегічні сектори менше, ніж 2015 року, тоді як США — на 43% більше.

Підприємництво згасає в усіх секторах. Китайський венчурний капітал колись конкурував з американським, але цього року, за даними PitchBook, укладання угод скоротилося до 32% від рівня США (з 85% у 2018 році). Багато китайських підприємців виїхали або намагаються емігрувати, зокрема в Сінгапур.

Імовірно, це не турбує Сі, який хоче, щоб не приватний сектор, а держава вирішувала, які галузі повинні отримувати капітал. Наприклад, центральні й місцеві органи влади створили понад 2000 “урядових фондів”, щоб інвестувати трильйони доларів у пріоритетні галузі. Проте амбіції Сі під загрозою, оскільки просте кредитування зменшується, а місцеві фінанси погіршуються.

Такі самі обмеження тиснуть на дипломатію Китаю. Позики на інфраструктуру в рамках “Один пояс, один шлях” зробили Китай найбільшим кредитором багатьох країн, що розвиваються. Багато з них, у тому числі Шрі-Ланка й Замбія, оголосили дефолт.

Та попри всі демографічні, фіскальні й фінансові навантаження, виробничий сектор Китаю, безумовно, найбільший у світі. Цього року Китай відтіснив Японію і став найбільшим світовим експортером автомобілів.

США поки що стримували здатність Китаю виробляти найсучасніші напівпровідники. Проте до 2026 року той контролюватиме 42% світових потужностей для виготовлення менш просунутих чипів, життєво важливих у побутовій техніці й автомобілях.

І навіть якщо Сі погано керуватиме економікою, виробнича потужність Китаю збережеться завдяки закладеним конкурентним перевагам: великій, інтегрованій та адаптивній базі виробників, надійній і скромно оплачуваній робочій силі й управлінському ноу-хау.

Це дає Китаю важливий інструмент глобального впливу. За словами Ебігейл Далман і Мері Лавлі з Інституту міжнародної економіки Петерсона, попри те, що адміністрація Байдена прагне зблизити азіатські економіки через свою Індійсько-Тихоокеанську економічну ініціативу, ці вони все тісніше співпрацюють з Китаєм. Зокрема, США воліють тісніших стосунків з Індією як з противагою Китаю, утім частка того в індійському імпорті зросла з 27% у 2010 році до 39% у 2021-му.

Виробнича спроможність Китаю також є величезною військовою перевагою. Його гігантські модернізовані верфі вже будують 46% суден у світі, що дозволяє випускати кілька нових військових кораблів і підводних човнів на рік.

Тоді як суднобудівна промисловість США має менш ніж 1% світових потужностей, що змушує ВМС покладатися лише на кілька підприємств, яким не вистачає робочої сили, щоб задовольнити попит. Постачання постійно запізнюються й перевищують бюджет.

Перехід у бойових діях до безпілотних засобів також сприяє Китаю, найбільшому у світі виробникові БпЛА. Ден Ван, запрошений дослідник у Китайському центрі Пола Цая Єльської юридичної школи, який багато писав про технологічну індустрію Китаю, сказав, що США лідирують переважно в наукомістких технологіях, таких як штучний інтелект і біотехнології, а не у фізичних продуктах: “Уявіть майбутній сценарій, у якому ці країни перебувають у стані серйозного конфлікту та припинення торгівлі. На кого ви хочете зробити ставку: на країну з усіма великими мовними моделями й біотехнологічним і бізнес-програмним забезпеченням чи на країну з великою й адаптивною виробничою базою? Я поставив би на другу”.

США із запізненням відреагували на цю загрозу. Адміністрація Байдена стимулює і дотує цільові галузі, як-от електромобілі й напівпровідники. Завдяки цьому стрибнуло будівництво фабрик, але поки що незрозуміло, чи матеріалізується попит, щоб зробити ці фабрики прибутковими.

Вашингтон також заохочує західні компанії будувати ланцюги постачань у дружніх країнах, аби досягти глобальної економії на масштабі, не покладаючись на Китай. Зрештою, сукупний ВВП Заходу (США, Європейський Союз, Великобританія, Канада, Австралія, Японія, Південна Корея та Тайвань) десь утричі перевищує розмір Сходу (Китай, Росія та інші партнери, як-от Білорусь, Іран і Пакистан).

Але розмови про підтримку друзів приховують те, що Захід не спроможний діяти одностайно щодо Китаю чи економіки загалом. США та Європі було важко скасувати американські мита на сталь й алюміній або домовитися про спільний підхід до перевірки інвестицій у Китай. І в головах союзників висить перспектива того, що наступної осені знову можуть обрати президентом Дональда Трампа. Він свого часу вивів США з Транстихоокеанського партнерства, ударивши по союзниках митами на сталь і алюміній, і погрожував вчинити так само з автомобілями. Також поставив під сумнів підтримку України, запропонував 10% мито на весь імпорт і натякнув на вихід з НАТО.

Тому Китай використовуватиме розбіжності між союзниками. І ніщо не здійснить прогноз Сі щодо занепаду Заходу так ефективно, як рішення США, що Заходу як принципу організації військової та економічної політики більше не існує.