Хіміки “на експорт”: в яких країнах радіють зупинці Одеського припортового

Особливо відчутне це явище в маленькому місті Южному на Одещині, яке народилося з будівництвом заводу. Заводчани кажуть про різке падіння доходів і відсутність впевненості у фінансовому достатку в майбутньому, хоча нещодавно припортовий завод був лідером за рівнем заробітних плат не лише в своїй галузі, а й серед інших підприємств. ОПЗ є державним підприємством, після кількох невдалих спроб продати його приватним компаніям завод зупинився, адже не може сплачувати запропоновану “Нафтогазом України” ціну за сировину. Поки уряд шукає шляхи вирішення питання, українські спеціалісти підіймають економіку Росії, Польщі та однієї з країн Африки.

Місто Южне є однолітком Одеського припортового заводу (ОПЗ) та зростало разом із розвитком гіганта хімічної промисловості України. Статистика щодо середньої зарплатні тут завжди перевищувала всеукраїнську. В Южному живе близько 32 тисяч людей, і доля більшості сімей нерозривно пов'язана із роботою заводу. На ОПЗ працюють майже 4 тисячі людей.

Після провальних спроб продати завод, виробництво аміаку та карбаміду зупинили через високу ціну на газ від “Нафтогаз Україна”. ОПЗ зупинили 1 січня, а Фонд держмайна планує підшукати за кілька місяців того, хто візьме підприємство в оренду.

Таку тривалу зупинку припортовий завод переживає вперше в своїй історії. До того ж, ідеться про повну зупинку, коли не працює жоден виробничий агрегат. Для розуміння: Одеський припортовий завод є потенційно небезпечним підприємством, і кожна його зупинка та пуск є складним технологічним процесом, над яким працюють сотні людей, аби уникнути аварійних ситуацій, що загрожували б довкіллю.

​Триденка та відпустка за 50%

Южненці, життя яких пов'язане з роботою заводу, теж вперше переживають таку кризу. Раніше Припортовий завжди був гарантією стабільності та забезпеченості. Тепер же в місті як ніколи всюди майорять оголошення про роботу закордоном.

Перші зміни в роботі — це перехід на триденний робочий тиждень або пропозиція взяти відпустку за 50% від окладу. Як наслідок — суттєве скорочення доходів.

Сергій Григоренко — молодий спеціаліст, він вивчився в Одеському політеху і протягом трьох років працює за фахом в цеху виробництва карбаміду. Ще на початку 2016 року він мав добрий заробіток. Сергій розповідає, що отримував близько 10 тисяч гривень. На заводі також старалися преміювати, зробити надбавки до свят, виплачували “тринадцяту зарплату”.

Сергій Григоренко 

Через нові умови роботи дохід чоловіка значно скоротився, й у період новорічних світ він отримав близько 3,5 тисяч гривень. Сергій орендує квартиру в Южному і з урахуванням підвищених комунальних тарифів він має віддавати щомісяця близько 4 тисяч гривень. До того ж, він є розлученим батьком, і з його зарплати вираховують аліменти.

“Податок зняли, грошей не дали, ще й через триденку виходить, що 60% отримуємо від того, що мали б отримати. В тих, хто працює технологами на виробництві, ще вищі оклади, а в тих, хто не технолог? Наприклад працівники харчового блоку чи прибиральниці. Нам ще якось набігає, якихось 2,5-3 тисячі. Хоча б так, не знаю що далі буде... То в них там навіть не уявляю, вони отримують суцільні копійки, працюючи на флагмані хімічної промисловості України”, — зазначає Сергій.

Сергій каже, що доводиться шукати підробіток: хтось таксує, хтось робить ремонти, а сам він планує зайнятися ріелторською діяльністю в Одесі.

Африканське підприємство “полює” на українських фахівців

Із професією “хімік” дуже важко знайти собі роботу за фахом в країні. А спеціалістів на Одеському припортовому заводі виховують поколіннями. Тож не дивно, що зупинка підприємства вабить до Южного мисливців за професіоналами, здебільшого з інших країн.

На контакт із спеціалістами Припортового виходять представники аналогічного хімічного підприємства з Алжиру. Телефонують особисто, зустрічаються через представників. Якщо зарплата на ОПЗ в середньому складає 300 доларів, то алжирці пропонують близько 2 тисяч доларів на місяць.

В Алжирі такий самий завод за технологією, виробляє аміак та карбамід. Вимоги до спеціалістів: 8-10 років досвіду, профільна освіта, англійська на рівні розуміння мінімального, розповідає Ілля Юрченко, працівник ОПЗ і представник профкому підприємства.

“Для них це дешева робоча сила, по 2 тисячі доларів, як би це смішно для нас не було”, — каже Ілля.

Ілля Юрченко

Він зізнається, що був на крок від підписання такого контракту, але передумав в останню мить.

“Я пройшов. В кінці місяця в мене мав бути переліт, але, на щастя чи на жаль, цього не сталося. Поки що я не зважився. Багато причин, чому, — зокрема, й через сім’ю та маленьку дитину. До того ж, я все ще патріот своєї країни. Шкода багатьох зусиль, потрачених на певні зміни, яких я докладав, хочеться продовжувати і хочеться добре жити тут насправді. Поки є ці краплі оптимізму, буду залишатися тут”, — розповідає Ілля Юрченко.

Втім, чимало южненців вже працюють в Африці і розвивають її хімічну промисловість.

В Южному не встигають вивішувати оголошення про роботу в Польщі

Інший популярний напрямок — Польща. Оголошення в заводському гуртожитку не встигають оновлювати, як всі контакти швидко розбирають мешканці.

​Олександр (ім'я змінено) розповідає Радіо Свобода, що звільнився з заводу влітку, тоді він був майже 600-м у списку звільнених за рік. Відразу ж поїхав шукати роботу закордон і зупинився на Польщі.

“Умови на заводі завжди були добрі, але зарплата стала маленька після того, як зріс долар. Якщо вона була в мене 400 доларів, то стала 150. Хотів спершу документи моряка зробити і піти в рейс, але простіше в Польщу поїхати”, — розповідає чоловік.

Тепер працює у виробництві вікон. В Польщі доводиться більше працювати, ніж вдома, каже Олександр. Та він вважає, що на ці гроші можна і попрацювати: заробляє десь 500-600 доларів. Більшість відправляє родині, собі залишає приблизно 150 доларів на місяць на життя. Житло надали, живе в квартирі разом із українцями з інших міст, планує перевезти до Польщі родину.

Олександр вчить польську, каже, що зі знанням української це не складно.

Запевняю, що на цій площі буде мінімум 10 тисяч людей — мер Южного

Міський голова Южного Володимир Новацький розповідає, що вже сотні людей з міста поїхали на заробітки закордон. І це — не лише Польща та Алжир, в Росії також зацікавлені у фахівцях хімічної галузі.

Колись місто Южне було більш залежне від Припортового, зараз частка надходжень до бюджету від ОПЗ складає трохи менше 30%. На це вплинув, зокрема, розвиток промисловості навколо.

Якщо порівнювати статистику по середній зарплатні на промислових підприємствах, то ОПЗ давно вже залишив лідерські позиції: найбільші показники — на маслозаводі “Дельта Вільмар” (16 тисяч гривень на місяць), в порту “Южний” — 11 тисяч гривень, на ОПЗ — 9 тисяч гривень. Це — дані за 2016 рік (з урахуванням податків), повідомив южненський міський голова.

Втім, усі перебої в роботі підприємства невідворотно відбиваються майже на кожній родині в місті. Це пов'язано і з великим соціальним навантаженням, яке взяв на себе завод, пояснює Володимир Новацький.

“Якщо, не дай Боже, ми дійдемо до такої лінії, що потрібно буде закривати завод безповоротно, то ви бачите площу, яка вміщує 10 тисяч людей. Я запевняю, що на цій площі буде мінімум 10 тисяч людей. І в нас буде звернення з відкритим листом до керівництва нашої держави про те, що вони повинні відновити роботу заводу. Цей завод сьогодні державний. Держава відповідає за роботу цього заводу і відповідає за кожну людину і за кожну сім’ю, яка працює на цьому заводі. І спитати можна тільки з держави. З цим жартувати не можна”, — наголошує міський голова.

Місто не перетвориться на “мертве”, запевняє Володимир Новацький, якщо справи ОПЗ не підуть на краще. Але замінити завод, як і зупинити надовго, виглядає неможливим для регіону як із економічних, так і з безпекових причин. Тож в Южному із нетерпінням чекають на рішення уряду.

Про приватизацію ж южненці та працівники заводу чують вже понад 20 років. Якщо раніше ставилися негативно до ідеї продажу, то тепер більшість схиляється до думки, що не важливо, чиїм він стане, головне — щоб працював.

Ольга КОМАРОВА