Хлібні видовища

Практика, правдами чи неправдами пов’язана з ім’ям генерал-губернатора Новоросійського краю, князя Ґріґорія Потьомкіна, процвітає в сучасній Україні. Чиновники розбудовують “потьомкінські села” в буквальному сенсі та в інформаційній площині, аби справити приємне враження на начальників, електорат і навіть міжнародні фінансові організації. Теорія управління визначає цей вид бюрократичної активності доволі влучно — фіктивно-демонстративна діяльність. Її результати — пофарбовані сільські паркани, прокладені, відремонтовані дороги (вздовж маршрутів кортежів високопосадовців, іноземних делегацій), відреставровані фасади занедбаних будівель (які оточують місця проведення урочистих заходів) тощо — в Україні роками залишаються гротескними артефактами управлінської безпорадності й, прямо кажучи, лицемірства. Фіктивно-демонстративну діяльність бюрократів можна вважати традицією…

Якось, року 1787-го, цариця Катерина ІІ подорожувала до Криму. Урочистості, влаштовані на шляху князем Потьомкіним, вразили нечуваними розкошами її супутників — австрійського імператора Йосифа ІІ та іноземних дипломатів. Були вони здивовані й рівнем життя місцевого люду. Не дивно, що відразу з’явилися припущення, нібито села вздовж монаршого шляху були декоративними, а щасливих мешканців звозили заздалегідь з усього краю. Дослідники досі з’ясовують справедливість версій такого штибу, але термін “потьомкінські села” ввійшов у вжиток як символ показухи, замилювання очей, коли омріяне видають за дійсність.

Чимало таких “сіл” побудували диктаторські режими. 1943 року керівництво СС приймало данську делегацію в Терезієнштадті, “ідеальному концтаборі”. Так само приємно, але трохи згодом був вражений віце-президент США Генрі Воллес, який відвідав табори ГУЛАГ НКВС на Колимі. Радянські діячі взагалі досягли неабияких успіхів на цій ниві, зокрема розбудовуючи “потьомкінські села” в свідомості власних громадян. Доволі часто це межувало з цинізмом: применшуючи втрати СРСР під час Другої світової в сотні разів, пропагандисти збілшували кількість убитих німців настільки, що… мали б тричі знищити вермахт лише в перші роки бойових дій. Потім п’ятирічки й неодмінно вражаючі підсумки соцзмагань — грандіозна рекламна кампанія.

Усе це міцно вкоренилося в пострадянській свідомості. Сусідня Росія завзято розбудовує “потьомкінські села”, розмах такий самий, але підхід більш прагматичний: під цю справу “розпилюють” колосальні бюджетні ресурси. Розрекламоване спорудження нафтогону “Східний Сибір — Тихий океан” у підсумку обернулося пошкодженням труб і пролиттям нафти, загальний обсяг збитків оцінюють у… 120 млрд рублів. Іще приклади? Російська “кремнієва долина” в селі Сколково, будівництво інфраструктури для Олімпіади в Сочі, газогону “Північний потік”... Усі ці глобальні проекти розвиваються за одним і тим самим сценарієм: великодержавно-бравурний піар, натхненні звіти, гучні корупційні скандали…

Схожа ситуація і в Україні. “Податкові канікули”, “Покращення життя вже сьогодні”, реформи, китайська гречка — типові приклади загравання з електоратом в інформаційному просторі, а, наприклад, швидкісний трамвай у Києві — в реальному. Недобудованих станцій (а їх мало не половина) в пафосні телерепортажі про відкриття “швидкісного” не включили...

Під більш глобальні проекти український уряд намагається залучити кошти міжнародних фінансових організацій. Їм теж демонструють “потьомкінщину”. Треба ж якось пояснювати, чому 2010 року зовнішній борг держави зріс (!) на $5,1 млрд. 2011-го потрібні нові вливання, відповідно “села” виростають немов гриби після дощу. В структурі держвлади навіть з’явився профільний орган, який опікується проблематикою, — Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами. Інституція, очолювана Владиславом Каськівим, порівняно молода, проте перспективна з огляду на можливість освоєння колосальних бюджетних ресурсів. Власне кажучи, з’явилася вона ще 2010 року (в результаті ухвалення урядової постанови №570) і відразу привернула увагу експертів, адже норми минулорічного бюджету дозволяли Кабміну в ручному режимі (без погодження з парламентом) коригувати обсяг державного боргу й фінансувати проекти розвитку за рахунок коштів, позичених у міжнародних фінансових інституцій понад план. 2011-го цих норм до головного кошторису не включили, однак ідея реалізації глобальних проектів живе. Олімпіада-2022 в Карпатах, “Нова енергія”, “Нова якість життя”, “Нова інфраструктура”... Перелік ідей можна продовжувати. Аби зрозуміти серйозність і спрямованість ініціатив, варто замислитись над тим, що каже сам Владислав Каськів: “Місто та регіон виграють від Національного проекту “Олімпійська надія” незалежно від того, чи буде в нас проведено Олімпійські ігри. Головна мета навіть… не провести Олімпіаду, а повернути в Україну людей, трудових мігрантів, та влити в економіку Галичини до $5 млрд, що й має бути зроблено в процесі підготовки XXIV Олімпійських ігор”. Заява пролунала під час квітневого президентського візиту до Львова… Великий комбінатор відпочиває. У Нью-Васюках.

Дмитро ВОВНЯНКО