Харків-2?

3 липня провладна більшість, проігнорувавши всі без винятку з понад 2 тис. пропозицій щодо внесення поправок і порушивши регламент парламенту, проголосувала за мовний закон, що передбачає різке звуження сфери вживання української мови як державної. Результативні 248 голосів “за”, що висвітлилися на табло, забезпечили картки абсолютної більшості (за винятком одного) депутатів від Народної партії Володимира Литвина, а також тих регіоналів із Західної України, які минулого разу відмовилися підтримувати законопроект у першому читанні.

Наступного дня після голосування спікер Верховної Ради, який переконував усіх у тому, що розгляд законопроекту можливий лише восени, зважаючи на велику кількість поправок, звинуватив партнерів по правлячій коаліції в зраді й написав заяву про відставку з посади голови ВР. Водночас уже протягом першої доби після ухвалення документа з’явилася серія заяв від депутатів, чиї картки проголосували, про фальсифікацію, оскільки більшість із них у той час навіть перебували поза межами сесійної зали.

На момент здачі номера до друку залишалося відкритим питання про те, що це було — розплата литвинівців за самоусунення від роботи в парламенті та передачу власних карток стороннім особам чи їхня спроба реабілітуватися в очах виборців з огляду на бажання будь-що знову потрапити до Верховної Ради, а відтак перемогти у “виділених” під них мажоритарних округах (якраз здебільшого в україномовних). Адже проходження за партійними списками їм уже точно не світить. Утім, “відкликання голосів” саме по собі нічого не змінює. Перспективнішою може бути відмова Литвина підписати закон у зв’язку з порушенням регламенту під час його ухвалення. Опозиція, щоб полегшити йому цей крок, уже навіть підготувала відповідний проект постанови, який може бути підставою для переголосування мовного законопроекту. Однак те, чи наважиться Володимир Михайлович зробити такий крок з огляду на компромат, яким володіє на нього влада, стане зрозуміло найближчим часом.

Водночас обставини “ухвалення” закону Колесніченка — Ківалова, попри перше задоволення від того, що вдалося “розвести кошенят”, ще й засвідчили прогресуючу слабкість влади. Справді, було підтверджено її здатність продавлювати ухвалені на Банковій рішення, нехтуючи правовими нормами. Вдалося вкотре принизити “безпорадну опозицію” в очах виборців, а також продемонструвати дієвість механізмів тиску на частину депутатського корпусу, яка перебуває “на гачку” внаслідок попередньої бізнесової або чиновницької діяльності їх особисто чи їхніх родичів.

Проте ухвалення закону спровокувало парламентську кризу, яка ризикує вилитися в загальнополітичну. Країною вже прокотилася хвиля протестів, почастішали сутички між протестувальниками та силовиками, під час яких почала використовуватися хімічна зброя, зростає кількість місцевих керівних органів, які засудили ухвалення мовного законопроекту, часто в дуже різкому тоні. Сам Янукович висловив ідею дострокового переобрання Ради, а опозиція наполягає на загальному перезавантаженні влади за зразком 1994 року, пропонуючи поєднати парламентські вибори з президентськими.

Крім того, потенційний електоральний ефект від ухвалення цього екстремістського документа для партії влади більш ніж сумнівний. Відбувається, з одного боку, мобілізація тієї частини українського суспільства, яка побачила в діях партії влади загрозу державності та ідентичності. Чимало противників особливого статусу для російської є і поміж виборців ПР. Водночас поширюється роздратування тієї частини російськомовного населення, яке ставиться до ухвалення згаданого законопроекту скептично, не помічаючи в повсякденному житті жодних проблем із використанням російської, однак відчуваючи дедалі більше незручностей унаслідок політики нинішньої влади.

Зокрема, за даними опитування, проведеного в другій половині червня Центром Разумкова, 65,1% громадян вважають прийняття закону про мовну політику передвиборчим кроком Партії регіонів і лише 25% виступають за надання російській офіційного статусу в деяких регіонах. Очевидно, що не всі з останніх проголосують за ПР, тож електоральна ставка заздалегідь програшна.

У цьому контексті постає питання: навіщо влада так зухвало демонструвала свою зневагу до більшості українського суспільства? Чому вирішила відмовитися від дотримання процедури, адже це могло б забезпечити розігрів антиукраїнського електорату безпосередньо у розпал виборчих перегонів під час осінньої сесії Верховної Ради. Версій кілька.

Зважаючи на заяву Віктора Януковича про ймовірність дострокових виборів до парламенту в разі, якщо протистояння триватиме, на Банковій можуть бути зацікавлені у штучному скороченні терміну кампанії. Це створить конкурентні переваги для владних кандидатів у мажоритарних округах, які вони уже давно “обробляють”, на противагу спільним кандидатам від опозиції, котрі ще навіть не визначені.

Під інформаційним прикриттям мовного протистояння керівництво протискає резонансні за інших умов рішення, які могли б викликати неабиякий спротив у суспільстві. Наприклад, під час попереднього розгляду документа було проголосовано законопроект про обмеження пільг, а цього разу закон про виключення з-під дії Закону “Про здійснення державних закупівель” тендерів контрольованих державою підприємств, який відкриває нові можливості для освоєння бюджетних коштів бізнесменами від влади шляхом проведення більшої частини державних закупівель в одного учасника на неконкурентних засадах.

Іншим поясненням поспіху регіоналів може бути інформація про те, що напередодні голосування за закон про русифікацію в Україні побував глава адміністрації Путіна Сєрґєй Іванов, а на 12-те запланований візит Путіна до Ялти, під час якого в українському уряді вже анонсували перегляд газових домовленостей. Минулого разу “псевдопоступки” Україні було зроблено в обмін на частину території — продовження дії угоди про базування Чорноморського флоту РФ в Криму до 2042 року. Тож цілком імовірно, що тепер як розплату за знижку на газ можуть розглядати закон про русифікацію України, який для Путіна актуальний з огляду на проголошення ідеї побудови “Русского міра” та реінтеграції пострадянського простору як державного пріоритету, що в кризових умовах в економіці уже самої Росії має виконати відведену йому важливу роль в утриманні влади нинішньою пострадянською елітою.

Олесь ОЛЕКСІЄНКО