Групи, зустрічі з урядом і матюки. Як “слуги” повертають Раді працездатність

 “Ми можемо зараз будь-які зміни і кадрові перестановки планувати, але все це будуть слова — Рада зламалась. Її треба обережно зібрати наново”, — такими словами завершує розмову з УП один із топів владної фракції “Слуга народу”.

“Я розумію, що наші на Банковій знову хочуть все вирішити і потім в останній момент закинути в Раду нові призначення, щоб ми швидко проголосували. Але цього разу так, боюсь, не вийде”, — додає співрозмовник.

Наприкінці березня “Українська правда” в загальних рисах описувала передумови парламентської кризи. Коротко їх можна звести до формули: “влада вже не може, опозиція ще не спроможна”. 

За збігом (?) обставин, саме після публікації УП керівництво “Слуги народу” та парламенту спробувало здійснити чергову спробу помирити всіх з усіма й напрацювати новий внутрішній “суспільний договір”. 

Для чого керівник фракції “Слуга народу” Давид Арахамія збирає депутатські групи та чим закінчилась спроба спікера Ради Руслана Стефанчука помирити уряд і парламент, дізналась “Українська правда”.

Навіки разом. Чого бояться депутати

Проблеми з єдністю і готовністю працювати в Раді почалися вже досить давно. Ще перед Новим роком керівництво “Слуги народу” взялося за спроби налагодити внутрішню комунікацію у фракції.

Тоді Давид Арахамія зі своїм першим заступником Андрієм Мотовиловцем, котрі збирають голоси під голосування, запланували розмови з усіма внутрішніми групами “СН”.

“Але воно як завжди вийшло: то війна, то Новий рік, то ще щось. Кілька розмов було, а далі цю роботу поставили на паузу, і всі пішли займатись своїми справами”, — пригадує один із депутатів президентської фракції.

Пауза тривала майже три місяці. 

Ще наприкінці 2023 року “СН” реально могла розраховувати на роботу фракційного ядра, яке складалось із 170—180 депутатів. Це депутати, які плюс — мінус стабільно приходять на засідання та готові голосувати командою.

Станом на березень 2024-го, навіть це ядро пішло тріщинами і наразі стислося до 150 голосів. Тож керівництво “слуг” у пожежному режимі почало шукати варіанти, як утримати фракцію від колапсу.

“Ядро — в основному списочники. Бо з “мажорами” ситуація дуже погана. Не тому, що вони щось хочуть особливе. Просто Офіс, Кабмін та навіть якісь губери наших же мажоритарників ні в що не ставлять. Приїжджає якийсь міністр на округ, роздає там допомогу чи інспектує щось. Губера і мера звуть, а наших депутатів просто викреслюють зі списку запрошених. Це як називається?” — обурюється один із чільних “слуг”.

Бували історії, коли депутати діставали якусь допомогу чи авто для військових, привозили їх у військові частини, передавали, а потім у звіті на сайті військових адміністрацій на фото посміхався голова ОВА, а обличчя депутата просто закривали смайликом.

“Або була історія з нашим колегою з фракції Тістиком, коли на округ, якому він допомагає, приїхала одна важлива персона з Києва. Він, значить, купив букет і йде на цей її захід. Там губер стоїть, Садовий стоїть, а депутату УДОшники кажуть: “Знаєте, нам наказали депутатів нікуди не пускати, можете букет лишити і йти”. Оце то командна гра”, — додає з обуренням інший депутат “СН” на умовах анонімності.

І таких історій безліч. Тому не дивно, що слідувати лінії партії готові або просто ідейні, або списочники, чиє політичне майбутнє без лояльності сумнівне. Або депутати, які мають посади в Раді й хотіли б їх зберегти. 

Проте навіть глави комітетів часом відкрито висловлюють свої позиції, як це сталося під час голосування за закон про Бюро економічної безпеки. Зі “слуг”, які не дали голоси за версію закону Офісу президента, було ледь не десяток саме глав комітетів. 

Всім “саботажникам” БЕБівського закону демонстративно закрили виїзд за кордон. Але після таких голосувань стало очевидно, що самими лишень силовими методами єдність “Слуги народу” не втримати.

“Ай, та які силові методи? Я завжди сміюсь із “старих” політиків, які розказують нам, як треба силовиками тримати фракцію в руках. Я їм кажу: а як ви будете притискати депутата, в якого ніколи нічого не було і зараз нема? Щоб у нього щось забрати, йому спершу треба щось дати, почекати, щоб він до цього звик, а тоді уже забирати. Ці всі старі методи у нас не працюють”, — з іронією і легким жалем зізнається один із керівників фракції президента.

Тому наприкінці березня верхівка “слуг” вирішила почути кожного свого депутата. Арахамія, віцеспікер Олександр Корнієнко та Мотовиловець почергово збирали підгрупи владної фракції, включно з депутатами, які рідко з'являються в Раді.

“Нам треба укласти якийсь новий “договір”, як нам далі жити і працювати. Всякі призначення, виїзди за кордон і так далі — це одне. Але головний підсумок цих зустрічей — це шок. Коли кажеш депутатам, що ще мінімум там півтора — два роки треба в такому форматі прожити, всіх кидає в піт”, — ділиться спостереженнями один із депутатів і пояснює: 

“У чесних людей, які йшли працювати на країну, тупо закінчились заощадження і їм нема на що жити. А в тих, хто йшов мутити, теж мотивації ніякої, бо зараз в Раді грошей немає. А тут ще ПЕПство, а тут ще ЗМІ тебе з усіх сторін мочать, і свої ж міністри чи губери витирають об тебе ноги. Мотивація не дуже”.

Однак одразу кілька співрозмовників УП, залучених в організацію цих “внутрішніх діалогів” у “СН”, переконують, що після того як всі виговорились, стало ще очевидніше, що іншого шляху, крім пошуку внутрішніх угод, просто немає. 

Як жартома переказує один із депутатів слова Мотовиловця на одній із зустрічей, “слуги” мають зібратись, “бо дожились до того, що мусимо всяких “старих” м*даків просити про допомогу”.

“Часом ці зустрічі переростають у те, що один одному тіки напихають матюків, але після них якось легше стає. І Давид такий розказчик, прям так накладає, що ти йому віриш. Хоча потім приходиш додому і думаєш: а що змінилось?” — резюмує інший депутат зі “Слуги народу”.

Не зовсім єдина родина. Уряд і Рада

Одна з найгостріших претензій, яку висувають депутати й комітети Ради, що Кабмін ні в що їх не ставить. Є міністри та віцепрем'єри, яких за два роки повномасштабної війни депутати інакше як по телевізору і не бачили.

Щоб якось згладити це протистояння, спікер Ради Руслан Стефанчук і прем'єр Денис Шмигаль взялися спільно організувати зустріч між керівництвом парламенту, главами комітетів і главою уряду та його віцепрем'єрами. 

Така зустріч у будівлі парламенту відбулася в двадцятих числах березня. Правда, замість показового акту єдності й порозуміння вона ледь не перетворилася на з'ясовування стосунків у форматі один на один.

Вступні промови спікера та прем'єра не віщували жодних небезпек. “Працюємо разом”, “одна команда”, “єдина родина” та решта патетичних епітетів мирно перетікали з однієї промови в іншу. 

Аж поки ідилію не порушив усе той же Мотовиловець. Його на зустрічі взагалі не мало бути. Але буквально за кілька хвилин до зібрання в Арахамії трапилась чергова “невідкладна ситуація”, і він делегував від фракції свого заступника.

“Мото (Мотовиловець — УП) у нас взагалі не дуже чуйний і емпатичний. Але тут він як зарядив уряду, то всі ахнули. Він їм згадав тупо все, що у депутатів накипіло. Стефанчук зі Шмигалем явно не сподівались такого повороту. Кубраков щось намагався заперечувати, а Мотовиловець такий: “Саша, не починай, бо я тут зараз при всіх скажу, що я про тебе думаю, і це нікому не сподобається”, — переказує атмосферу “єдинородинної” зустрічі один із її учасників.

Проте віцепрем'єр з питань відбудови теж за словом в кишеню не поліз. 

Він почав з того, що всі присутні на зустрічі прийшли в політику за допомогою Зеленського і всі попередні домовленості про принципи роботи укладалися з президентом. І тому було б логічно запитати у нього, чи хоче він щось змінювати.

“Щось всі там говорили — говорили, як ми маємо зажити по-новому, а Кубраков такий Стефанчуку і каже: “За всієї поваги, Руслане Олексійовичу, а де тут за столом Офіс президента? Чи ми маємо тут вдвох домовлятись? Що це дасть?”. Всіх депутатів зразу як у воду опустили”, — розповідає один із глав комітетів.

Зрештою після легких взаємних образ і докорів представники влади домовились “жити дружно” і принаймні ходити одне до одного на засідання та відповідати на запити.

***

Перші результати внутрішньопартійного порозуміння “слуги” мають публічно продемонструвати вже орієнтовно 10 квітня. 

Десь у ті дні Раду мають зібрати для голосування за урядовий законопроєкт про мобілізацію, який парламент кілька місяців штурмував тисячею правок — переправок.

Керівництву “Слуги народу” поставлена задача показати, що фракція президента жива, здатна згуртуватись і збирати голоси під вкрай важливі для країни рішення. 

Щоправда, як би проникливо чільні “слуги” не промовляли до своїх однопартійців, навряд чи будь-яке рішення 10 квітня чи в будь-який інший день вони зможуть ухвалити самостійно.

Так чи інакше, ефективні голосування в Раді можливі тільки за умови співпраці з опозицією реальною чи фракціями, які опозиціонерів із себе тільки вдають. 

Але стан справ в українській парламентській опозиції, хто там реально може вважатись політичним опонентом влади, а хто давно мав би легалізуватись як частина коаліції — це вже тема для іншої, окремої статті.