Гра “Нафтогазом”

На перший погляд, там підписали чимало важливих для двостороннього співробітництва документів, остаточно скасували візовий режим між Росією і Туреччиною. Однак сторони так і не домовились про підписання головної для Москви угоди щодо будівництва газопроводів “Південний потік” та “Блакитний потік-2” по дну Чорного моря. Туреччина не дала дозволу будувати їх на своїй морській території. Поки що. А в Кремля були великі сподівання, що голова турецького уряду Реджеп Ердоган зробить такий подарунок російському президенту.

Як відомо, ще одним опонентом будівництва “Південного потоку” є український президент Віктор Янукович. Він вважає, що Росія мала б краще взяти участь у модернізації української газотранспортної системи. І тоді не були б потрібні жодні альтернативні газопроводи. Проте Янукович не враховує, що газопроводи будують не тільки для транспортування газу, а й для заробляння величезних грошей під час їхнього будівництва.

Схема не дуже складна: гроші надає держава, а будують — приватні компанії, які можуть належати друзям “Газпрому”. Ну і потім до транспортування газу долучаються компанії на зразок “РосУкрЕнерго”, що також непогано заробляють на перепродажі палива. Але це вже наступний етап. Поки що газопровід потрібно побудувати.

Однак Туреччина вимагає від Росії значних поступок. Експерти кажуть, що може навіть ітиметься про знижку на ціну газу за українським прикладом. І ніякі пояснення, що Київ дістав цю знижку завдяки угоді про подальше базування Чорноморського флоту в Криму, не допомагають. Про Крим у Туреччині все знають: турецький флот там також базувався. Але хіба дозвіл на будівництво “Південного потоку” — не привід для того, щоб знизити ціну?

Туреччина з країни, яка просто купує газ, стрімко перетворюється на впливового транзитера. Деякі навіть називають її новою Україною. Проте в Туреччини кращі можливості, ніж в України. Її територія потрібна росіянам для свого амбітного будівництва. І потрібна європейцям для будівництва газопроводу “Набукко”, який може стати серйозним конкурентом “Південного потоку”. Російського газу в його трубах не буде, а це влаштовує Європу, яка намагається диверсифікувати постачальників газу. І може так статися, що “Південний потік” усе ж таки побудують, а от покупців газу не знайдуть. Навіщо ж росіянам його будувати? Знову доведеться повторити тезу, що сам по собі процес будівництва — захоплива річ...

На цьому тлі всі розмови про об’єднання “Газпрому” та “Нафтогазу” видаються дещо інакшими. Вони не тільки для нас, вони й для Туреччини. Росія намагається розіграти українську карту. Туреччина шантажує Росію. Росія шантажує Туреччину: ось, мовляв, не поспішатимете з дозволом — домовимося про все з Україною і, взагалі, не просуватимемо проект. І ви можете залишитись без поступок з нашого боку... А Росія вже зробила чимало поступок Туреччині. Зокрема, взяла участь у будівництві нафтопроводу Самсун — Джейхан, погодилася будувати АЕС на півдні країни тощо... А дозволу все немає і немає.

З другого боку, Москва розуміє, що Анкара сьогодні може й не дуже налякатися. Саме тому під час зустрічі з Юрієм Бойком Олексій Міллер наголосив, що розмови про об’єднання “Газпрому” та “Нафтогазу” зовсім не мають змінити ставлення Росії до будівництва “Південного потоку”. “Плани щодо будівництва “Південного потоку” залишаються незмінними. Ми плануємо, що до 31 грудня 2015 року з’являться значні газотранспортні потужності з постачання російського газу новим експортним коридором”, — сказав він.

Помиляється той, хто вважає, що ці слова голова правління “Газпрому” сказав для Юрія Бойка чи навіть Віктора Януковича. Він сказав їх для Реджепа Ердогана.

Віталій ПОРТНИКОВ