Глава офиса Нацинвестсовета: Системные проблемы бизнеса можно решать буквально в течение двух месяцев

- Якими є перші результати засідання Національної інвестиційної ради? Бо я навіть чув думку, що справжньою метою приїзду переважної більшості її учасників був фінал Ліги чемпіонів, що відбувся наступного дня. Інакше заманити їх в Україну було б важко.

— Відкрию вам таємницю: насправді підготовку до засідання Національної інвестиційної ради було розпочато ще у грудні минулого року. Бо члени Ради — як представники української влади, так і керівники глобальних корпорацій, зазвичай, планують свій графік заздалегідь на півроку, а то й на рік наперед. З цього огляду важливо завчасно попередити, надіслати запрошення та порядок денний самого засідання. Тому то й ми почали готуватися ще в листопаді-грудні минулого року.

В засіданні Ради взяли участь керівники всіх компаній-членів Ради, а це компанії із загальною капіталізацією майже $1 трлн. Серед членів Ради є як ті, що давно присутні в Україні й багато інвестують тут, так і ті, що буквально впродовж останніх двох років приходять на український ринок: починають з невеликих проектів і далі рухаються, бо бачать можливість робити тут більше. А керівники деяких компаній взагалі вперше приїхали в Україну, наприклад, топ-менеджмент японських компаній Marubeni та Sumitomo, які бачать тут великий потенціал для розвитку (11 липня Sumitomo підписали угоду про придбання 51% акцій українського постачальника для агропідприємств “Спектр-Агро” -- ІФ). Нашим завданням було, з одного боку, презентувати зміни в бізнес-кліматі, які відбулися в Україні за останні три-чотири роки, бо за межами України, в середовищі міжнародного бізнесу, про це не так добре знають. Тож потрібно їх інформувати, розказувати, що змінюється, які тут є можливості. З іншого боку, було цікаво почути з їхнього багатого досвіду, що нам ще треба зробити, на чому сфокусуватися, аби в Україну заходило більше інвесторів.

Окрім того, учасники Ради мали можливість зустрітися зі своїми партнерами в країні — нинішніми та потенційними, обговорити питання, що їх цікавлять, з бізнес-асоціаціями, з урядовцями, аби краще зрозуміти регуляторне середовище. Є деякі компанії, які за два тижні вже повернулися до нас зі спільними ідеями нових проектів.

- То можемо розраховувати на гучні заяви про нові інвестиційні проекти в Україні протягом якихось найближчих 6-8 місяців?

— Звичайно. Наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) оголосив про свої наміри ще до кінця цього року увійти в капітал Ощадбанку. Також IFC активно працює над частковим входом в капітал Укргазбанку. І це дуже важливий сигнал для нашого фінансового сектору, який дасть поштовх для розвитку наших державних банків, що наразі займають понад 50% ринку.

Але частина з цих потенційних проектів потребує від нас домашньої роботи. Наприклад, ми бачимо французьку компанію Engie, яка дуже зацікавлена у реалізації будівництва сонячної електростанції потужністю 1,2 ГВт та вартістю EUR1 млрд в зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Цей проект вже рухається: його техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) було підготовлене за сприяння уряду Франції. Одне з важливих питань, яке члени Ради порушували на засіданні — це необхідність запровадження аукціонів для виробників “зеленої” енергії як прозорого інструменту державної підтримки подібних проектів на довгостроковий період, що дозволяє залучати проектне фінансування. І місяць тому був зареєстрований перший законопроект.

- Але наразі таких законопроектів вже сім.

— Разом з основним вісім! Наша команда зробила для зручності порівняльний аналіз всіх восьми законопроектів. Що дає нам оптимізм? Якщо ще півроку — вісім місяців тому про аукціони в Україні в принципі ніхто й говорити не хотів, а ідея запровадження аукціонів отримувала значний спротив, то сьогодні дискусія в цих законопроектах вже зводиться до того, коли їх запроваджувати, з якого мінімального порогу, наскільки великим має бути гарантійний платіж. Тобто дискусія вже заходить в конструктивне русло.

На сьогодні “зелена” енергетика — це один з найбільш інвестиційно привабливих секторів в Україні. Ми бачимо багато компаній, які вже інвестують та розвивають проекти: норвезькі, шведські, французькі, турецькі. Є проекти, які фінансує ЄБРР, IFC, OPIC, консорціуми міжнародних банків. Але якщо система підтримки “зеленої” енергетики збережеться в поточній формі, то Україна може за кілька років дійти до ситуації, що відбулася в Іспанії, Румунії або Болгарії, коли держава різко знижувала тарифи або навіть ретроспективно їх переглядала. З точки зору інвесторів це підриває довіру до країни. Тому необхідно виважено, але не відкладаючи в довгий ящик, запровадити аукціони. Так ми зможемо відійти від адміністративного регулювання тарифів.

Свіжий приклад. Буквально кілька тижнів тому через рішення Китаю відмовитися від стимулювання сонячної енергетики ціна на сонячні панелі впала більше ніж на 30%. Чи може у нас Верховна Рада шляхом зміни “зелених” тарифів швидко реагувати на такі зміни? Звісно, ні. І чи правильно це взагалі — регулювати законом? Тож аукціон — це той правильний механізм, який регулює конкурентну ціну в прозорий спосіб. З іншого боку, він дозволяє закріплювати механізм державної підтримки на довгостроковий період. І чим більший цей період, тим більше гарантії для інвестора і тим менший тариф ми отримаємо. З 20-річним гарантованим контрактом можемо розраховувати на істотне зниження тарифів. Ми бачимо з останніх аукціонів у світі, що вартість одного МВт може бути навіть нижчою порівняно зі звичайною енергетикою, а деякі енергетичні компанії в Європі почали будувати відновлювальні установки взагалі без державної підтримки.

Аукціони дадуть змогу планувати довгостроковий розвиток галузі, адже поточний механізм підтримки зелених тарифів закінчиться в кінці 2029 року. Колись це здавалося надовго, але наразі для тих проектів, які почнуть розвиватися після 2022 року, це вже дуже близька перспектива.

- Якщо взяти Engie як модельний випадок: є великий іноземний інвестор, який оголосив до $1 млрд інвестицій…

— Глобально, це можливість будівництва до 1 ГВт потужностей, але перший етап — це будівництво 100-150 Мвт.

- Добре, тобто це $100-150 млн. Яка роль Національної інвестиційної ради? Ви супроводжуєте цей проект?

— Ми, з одного боку, працюємо над тим, щоб законодавче поле стало прийнятним та сприятливим для інвестицій — для будь-якого інвестора, а не тільки якогось конкретного. Щоб ми мали конкуренцію за проекти, і міжнародні компанії могли залучати фінансування під такі проекти. Створення сприятливого законодавчого клімату в певному секторі або для проектів — це надважливо.

З іншого боку, у випадку великих, так званих flagship інвесторів, ми допомагаємо їм безпосередньо. Жартома я часто кажу, що ми працюємо перекладачами з мови бізнесу на мову бюрократії і навпаки.

- Скільки у вас людей?

— Нас п‘ятеро. Завдання — посилити діалог влади і бізнесу для того, щоб структурувати та пріоритизувати ті першочергові кроки, які необхідно робити в галузі інфраструктури, відновлювальної енергетики та інших секторів економіки, які приваблюють інвесторів. І тим самим готувати та адвокатувати прийняття необхідних змін.

- Які це пріоритети?

— Ми говоримо про п’ять секторів, по яких ми підготували детальні огляди з рекомендаціями ключових змін, які необхідно здійснити для збільшення інвестицій. Це інфраструктура, аграрний сектор, відновлювана енергетика, видобуток газу і IT/телеком.

Якщо мова про сектор відновлюваної енергетики, то окрім переходу на нову, більш ефективну модель стимулювання розвитку, інвесторів дуже цікавить питання підключення до електричних мереж. Сьогодні це одна з найбільш болючих точок для дуже багатьох інвесторів, які будують будь-що: новий завод, готель, вітрову чи сонячну електростанцію.

Щодо інфраструктури, то тут ключовим є законопроект про концесії, над яким ми працюємо. Я нещодавно повернулася з Греції, де представники Міністерства економіки та нашого аналогу ФДМУ поділилися своїм позитивним досвідом. Буквально за три останні роки вони реалізували кілька великих концесійних проектів. Наприклад, концесійний конкурс на 14 регіональних аеропортів виграв консорціум на чолі з німецькою компанією Fraport AG. Перший платіж за цим договором становив EUR1,2 млрд! І компанія додатково взяла зобов‘язання інвестувати EUR400 млн до 2021 року. Найцікавіше, що це відбулося наприкінці 2015 року, а буквально нещодавно компанія оголосила, що вдвічі зменшує аеропортові збори на зимовий сезон впродовж двох років, щоб додатково залучити пасажиропотік до Греції. Ось така історія успіху.

Ще один успішний проект — концесія порту. А зараз греки закінчують концесію однієї з ділянок автобану близько 90 км.

Можна взяти до прикладу й Казахстан. Країна нещодавно завершила переговори з турецько-корейським консорціумом концесіонерів з будівництва нової кільцевої дороги навколо Алмати. Це 20-річний проект на EUR720 млн, передбачено будівництво шестисмугової дороги та 21 мостового переходу. Частину його фінансують міжнародні фінансові організації (МФО), частину — комерційні банки.

- Припустимо, Рада прийме закон про концесію. Вам відомі компанії, які готові будуть зайти в Україну на таких умовах?

— Щодо портів, то давно відомо про інтерес Hutchison Ports та DP World. Французька Bouygues, великий оператор дорожньої інфраструктури та багатьох концесійних проектів, також давно виявляє зацікавленість, кілька турецьких компаній, в тому числі тих, які беруть участь в будівництві найбільшого в світі аеропорту в Стамбулі. Ми разом з Мінінфраструктури працювали над підписанням меморандуму з Bouygues. Він має стати відправною точкою до більш конкретної роботи по підготовці ТЕО проекту.

Наразі IFC завершує підготовку ТЕО двох пілотних проектів по концесії менших портів — Херсонського та “Ольвії”. Якщо закон буде прийнятий у вересні, то вже до кінця року можемо очікувати на перші концесійні конкурси.

Загалом, великих міжнародних компаній, які готові позмагатися в українських концесійних конкурсах у разі прийняття закону, більше десяти-п’ятнадцяти. Як показує практика, частина з них об‘єднується в консорціуми. Так було в Сербії, де в конкурсі щодо концесії Белградського аеропорту брали участь і консорціуми, і міжнародні фінансові установи. Те саме було в Греції. Тому що для реалізації фінансової складової договору компанії мають надати гарантії фінансової спроможності. Це важливий критерій для концесійної конкурсу, так само як наявність досвіду та експертизи.

Щодо об‘єктів концесії, то це дороги, порти, аеропорти, сектор ЖКГ. Водоканали та ТКЕ — це ті компанії, які перебувають в комунальній власності та мають, м’яко кажучи, сумнівну ефективність. Але, наприклад, концесія того ж “Київтеплоенерго” потенційно буде цікава великим системним компаніям. До речі, вони вже працювали разом з МФО над ідеєю концесії тоді ще “Київенерго”. Наразі триває процес передачі активів комунальному підприємству, але після прийняття закону та за умови зацікавленості в цьому, в першу чергу, власника — громади, потенційні інвестори, думаю, будуть. Це найбільший об‘єкт, це столиця, велика фінансова спроможність, велика потреба в оптимізації, в інвестиціях.

- Якщо говорити про агросектор, без приватизації землі Україні є що запропонувати великим іноземним інвесторам?

— Так. Більшість інвестицій протягом останніх років, в першу чергу, йшли на аграрну логістику: елеватори, портова інфраструктура — в неї інвестовано більше $1 млрд. Вже довший час однією з найбільших проблем для експортерів є логістика, пов’язана з дефіцитом локомотивів та вагонів.

Зараз чимало компаній задумується над придбанням власного вагонного парку: це хороша інвестиція з достатньо швидкою окупністю. Але ми також бачимо достатню кількість невеликих угод обсягом від $5 до 30 млн в сектор експортно орієнтованої аграрної переробки. Це виробництво меду, ягід, сухофруктів, органічної продукції, борошномельне виробництво. Це нішеві невеликі проекти, але вони потихеньку нарощують обсяги експорту.

- Тут, мабуть, більше українських інвесторів?

— Частково це українські, а частково — іноземні з фінансуванням МФО. Сьогодні цим сектором цікавляться європейські, арабські інвестори, і фонди прямих інвестицій. Вони дивляться на нього як на один з пріоритетів в Україні.

- Безпосередньо до проблем, з яким стикаються іноземні інвестори. Ось, наприклад, на останній зустрічі в Американській торгівельній палаті від дуже відомого міжнародного зернотрейдера була скарга на Екологічну інспекцію. За його словами, ситуація в корупцією в цій сфері незмінна останні 25 років, що б там влада не проголошувала. Чи бере на себе зобов‘язання українська влада врешті-решт вирішити ці проблеми перед поважними інвесторами з капіталізацією $1 трлн?

— Із проблемних питань, про які йшлося на засіданні Національної інвестиційної ради в аграрній сфері, я можу виділити проблему відшкодування так званого “старого” ПДВ. Це ПДВ, яке виникло до запровадження автоматичної системи в лютому 2016 року. Воно потребує вирішення, тому що роками заморожені обігові кошти. Компанії зверталися з пропозицією врегулювати це питання на законодавчому рівні. (Водночас треба відзначити, що всі визнають відсутність проблем з відшкодуванням поточного ПДВ, і це разюча зміна, бо раніше ця тема складала 99% запитань.)

Також важливою проблемою, яка потребує вирішення і яка зараз особливо гостро постала, за інформацією бізнес-асоціацій, — це так званий “сірий” ринок зерна. Ми з бізнесом зараз працюємо над розробкою законодавчих механізмів, які б робили таку діяльність в Україні неможливою. Питання екологічної інспекції не піднімалося, поки воно не звучить як системна проблема від експортерів.

Окремо також було виділено необхідність посилення на законодавчому рівні прав кредиторів та реформування корпоративного управління державними банками (5 липня Верховна Рада прийняла законопроект №8331-д про вдосконалення корпоративного управління держбанками та законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування” №6027-д та інституційного закріплення установи бізнес-омбудсмена).

- І що пропонується щодо “сірого” ринку зерна?

— Працюємо разом з бізнес-асоціаціями над законопроектом, який би дозволив фінансовими методами зробити схеми обірваного експорту зерна неможливими. Думаю, до кінця літа разом з Мінфіном, асоціаціями та парламентським комітетом ми напрацюємо спільний проект.

Крім того, наголошували на необхідності продовження співпраці з МВФ, тому що це прямо чи опосередковано впливає на діяльність компаній в Україні й залучення фінансування. Та й загалом питання макростабільності країни є базовим для всіх бізнесів.

Інша важлива річ, про яку йшлося, це спрощення торгівлі. Компанії піднімали питання боротьби з нелегальними операціями експорту, імпорту та контрабандою. Але вони також наполягали на ширшому застосуванні принципу єдиного вікна й запровадження інституту уповноважених економічних операторів. (5 липня Верховна Рада прийняла законопроект №7010 про єдине вікно на митниці)

Компанії, які представляли технологічні сектори й телеком, позитивно відзначили запровадження 3G та 4G, при цьому такі компанії інвестували значний обсяг коштів не лише в ліцензії на аукціонах, а й в обладнання, і очікують зростання онлайн сервісів, в тому числі зі сторони державних установ. Це переведення частини адміністративних послуг та процедур онлайн, впровадження елементів регулювання “розумних міст”, які вони вже реалізовували в інших країнах. В контексті діджиталізації говоримо й про медичні послуги в селах, де інструмент телемедицини може бути зручним і дешевим механізмом для отримання якісного сервісу на базі ФАПів. Сьогодні компанії розробляють і надають свої пропозиції про те, як можна побудувати таку мережу. Такий досвід уже є в Туреччині, Китаї, в країнах Латинської Америки, і його треба враховувати. Ми не вигадуємо український велосипед, багато технічних рішень вже існують.

До речі, цікавими були пропозиції розглянути можливість розвитку таких проектів, як спеціальні експортні зони.

— Реінкарнація Вільних економічних зон?

— Тут скоріше йдеться про логістичні майданчики, а не про пільгове оподаткування. А то у нас щойно виникає тема ВЕЗ, то це у нас “нуль ПДВ”, “нуль мита”, “нуль податку на прибуток”.

— Законопроект про промислові парки вже в першому читанні прийнято. І там все це є, і є велике лобі щодо його прийняття в цілому. Але інвестори говорили трошки про інше?

— Досвідом спеціальних експортних зон ділилась компанія DP World, яка була одним із ідеологів великої економічної зони в порту Дубаї і приносить до 30% всього ВВП Дубаї як емірату. Я була там. Це не лише порт, це величезна інфраструктура логістики, переробки. Наприклад, в порту Дубаї є величезне підприємство, яке вирощує рибу в закритому форматі, ще одне — збирає меблі, є підприємство з виробництва машин та устаткування. Величезний кластер біля порту працює й на експорт. Це закрита територія, супервеликий майданчик з різного роду виробничими потужностями, де працює декілька сотень тисяч людей. До таких проектів слід правильно підходити, в тому числі з обережною оцінкою всього, що стосується державної допомоги. В першу чергу, розглядати їх з точки зору зручності логістики та інфраструктури, а не надання податкових пільг. Якщо навіть розпочати із запровадження єдиного вікна на митниці або єдиного оператора, який допомагає з наданням дозвільних процедур від будівництва до різних підключень, то й в такому форматі це може бути дуже цікавий проект. Навіть без податкових пільг.

— Я повернуся до питання інвестора про Екологічну інспекцію. Чи є зараз можливість у вас, у президента, у пана Гройсмана вирішити подібні проблеми інвесторів, які, за їхнім досвідом, не вирішуються тут роками? Чи чекати, доки створиться Антикорупційний суд і всі ці справи дійдуть до нього?

— Про корупцію треба говорити. Це двосторонній рух: з одного боку, дозвільних процедур має бути менше — бо це і є джерела корупції, але, з іншого боку, якщо хтось відверто вимагає хабарі, то не можна такі факти замовчувати.

— Тобто ви закликаєте інвесторів звертатися до правоохоронних органів?

— Звичайно. За короткий час — рік, два, три — всі проблеми вирішити важко, особливо коли вони точкові. Але якщо ми бачимо, що проблеми наростають і стають системними, то це можна вирішити. От минулого року була посилена активність правоохоронних органів. Коли це вже стало системним явищем, то відбулася зустріч президента, прем’єр-міністра, керівників усіх силових органів і бізнесу. В форматі Chatham House більше трьох годин бізнес розповідав, як він зі своєї сторони бачить цю проблему. З цього народився закон “Маски-шоу стоп”. Зараз ми моніторимо ситуацію і чуємо від бізнес-асоціацій, що проблем стало менше.

— У великого бізнесу?

— Так. Малий бізнес каже, що проблеми все ще є, але вони не такі масові. Важливо моніторити, щоб і надалі ризик якогось осіннього загострення був мінімальним.

— Передвиборчого загострення?

— Не впевнена, що це може бути пов’язано. Але це приклад того, що системні проблеми, які є у бізнесу, можна вирішувати буквально протягом двох місяців. І бізнес-асоціації відзначають, що такий діалог працює, адже президент, уряд та парламент реагують на проблеми.

— Ви описали позитивну картину, в той же час статистика показує, що справи не так вже й добре йдуть. За даними Нацбанку, скорочення іноземних інвестицій за 4 місяці цього року склало 37% порівняно з 4 місяцями минулого року. Хоча торік теж не було великого зростання…

— В минулому році НБУ звітував про $2,3 млрд прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Цього року ми очікуємо $3 млрд. Але, по-перше, це залежатиме від того, чи буде цього року проведена приватизація. Бо приватизація — це сигнал для інвесторів, і це джерело тих самих іноземних інвестицій, які рахують Держстат та Нацбанк. По-друге, на цей показник впливає співпраця з МВФ. Восени це теж буде таким маяком.

В 2017 році формально загальна цифра ПІІ впала, але обсяг інвестицій в реальний сектор виріс, бо до цього ключову роль в ПІІ грала докапіталізація банків. Нагадаю, що коли НБУ підняв вимоги до капіталу, іноземні банки та частина українських докапіталізовувалися — це й було джерелом того, що статистика показувала як прямі іноземні інвестиції. Тож 2017-й став роком, коли якість ПІІ реально покращилась. Цифра їх далека від бажаної і очікуваної. Але якщо цього року у нас пройдуть хоча б два конкурси на приватизацію, якщо цього року ми запустимо концесію і почнемо готувати концесійні конкурси, то на наступний рік цифра буде більшою.

— ФДМУ вже оприлюднив перелік тих компаній, які готуються до приватизації…

— Реально найбільше готова зараз “Центренерго”. Радники завершують підготовку повної data-room, оцінку. Але нелогічно оголошувати конкурс на приватизацію “Центренерго” влітку, коли у більшості міжнародних компаній чи банків період відпусток. Вересень або жовтень — оптимальний час.

— Але, за вашими даними, бажаючі взяти участь у цьому конкурсі є? Бо вугільна генерація зараз в Європі точно не в фаворі.

— Звичайно, більшість європейських енергетичних компаній задекларували стратегію чистої енергії, декарбонізації. Вони прямо не інвестують у вугільну генерацію. Але є Китай, Середній Схід, Туреччина, Індія. А у нас — великий актив, одна з найбільших генерацій.

— У вас доволі позитивні очікування щодо цього конкурсу?

—Все залежить від ціни, якості підготовки, умов приватизації і активної промоції. Для того і наймаються радники. В їхні завдання якраз і входить road-show, маркетинг цих об’єктів. Щоб потенційні інвестори взагалі знали, що в Україні відбувається приватизація, що змінюються правила ринку електричної енергії і в Україні на ньому продаються великі активи.

— Фонд уже назвав перші шість об’єктів, для яких буде відібрано радників — ОГХК, “Президент-Готель”, ОПЗ, “Електроважмаш”, “Індар” та вугільна компанія “Краснолиманська”. Наскільки вдало, на ваш погляд, всі ці шість об’єктів були вибрані, щоб показати success-story?

— Якщо чесно, то у нас в принципі всі державні компанії, відібрані до приватизації, — це не є легка success story. Сказати, що вони всі зараз готові, не можна: раднику дається ще чотири-шість місяців на глибоку роботу від технічного аналізу, юридичних питань до розробки умов продажу. Це дуже велика підготовча робота.

До приватизації цих активів не варто мати завищених очікувань. Швидше йдеться про зменшення обсягу державної власності в принципі. Про те, чи взагалі доцільно державі такими підприємствами володіти. Бо досвід доводить, що чим довше держава ними володіє, тим дешевшими вони стають.

Але інтерес до окремих об‘єктів з боку інвесторів є. Наприклад, до обленерго — на них є претенденти.

— Але їх не виставили серед перших на відбір радника.

— Тому що немає зрозумілого тарифного регулювання. Треба нормальне довгострокове RAB-регулювання.

— Цей рік передвиборчий. І ми бачимо останні рейтинги, де нинішній президент чи то четвертий, чи то п’ятий, а іншої сили з правлячої коаліції взагалі не видно. Як, на ваш погляд, це може позначитися на настроях інвесторів? Чи не займуть вони позу очікування?

— Політичний фон менше впливає на угоди чи проекти, які не стосуються держпідприємств, приватизації чи державної підтримки. Якщо інвестори бачать хорошу угоду, вони її будуть робити. Буквально нещодавно грецька компанія Sarantis Group купила виробника товарів для дому “Ергопак”. Виграла конкуренцію в українського інвестора. Минулого тижня я зустрічалася з керівництвом Sarantis: вони дуже позитивно оцінюють Україну, готові додатково інвестувати в найближчі два роки, бачать Україну експортним майданчиком для поставок в сусідні країни.

Минулого тижня була презентація у Львові великого девелоперського проекту — ІТ-парку, якірним інвестором в якому виступає канадський Brookfield & Partners. Це один із величезних фондів, який кілька місяців тому купив Westinghouse, виробника ядерного палива. Це їхня перша пряма інвестиція в розмірі близько $80 млн. Це тільки перший проект. Якщо він буде успішним, Brookfield готовий розглядати інші проекти в інфраструктурі, відновлюваній енергетиці.

В серпні в Києві відкриється перший магазин H&M, у Вінниці планують збудувати завод по виробництву спортивного обладнання одного зі світових лідерів, Alstom відкрив в Україні своє представництво, IKEA набирає людей в свій український офіс, DP World вже працює в Україні, Sumitomo щойно розширила свій аграрний напрям в Україні, Cargill завершує будівництво портового терміналу, арабські компанії активно цікавляться агросектором, список можна продовжувати.

Бізнес голосує грошима. Ми бачимо пожвавлення на ринку M&A в Україні: в сфері девелопменту, в агропереробці, FMCG. Воно потихеньку йде, але потрібен час. Не буває, щоб економіка впала на 10%, а завтра — економічний бум. Звичайно, нам хочеться інвестицій одразу на $3 млрд чи $5 млрд, але це — щоденна праця: завод у Вінницькій області на $20 млн, ІТ-парк на $80 млн… І навіть тоді, коли компанія починає будувати завод, ці цифри потраплять в макростатистику ПІІ тільки через рік.

— Коли засновували Національну інвестиційну Раду, її тодішній секретар Борис Ложкін у якості мети заявляв про необхідність започаткувати кілька масштабних проектів…

— З точки зору того, де держава може бути драйвером, я особисто бачу такі проекти в концесіях. Бо приватизація обмежена тільки тими активами, які зараз дозволені до продажу. І якщо ми всі ці активи докупи зберемо — наберемо $1 млрд, можливо, $1,5 млрд залежно від того, як вони будуть продаватися — з реструктуризованою заборгованістю чи без неї.

Дійсно великі інвестиції допоможе залучити концесійне законодавство. Коли воно запрацює, то далі запуск конкретних проектів — це питання одного-двох року. Вони дозволять впоратися з проблемами, які без приватного капіталу вирішити важко. Концесія покриє великий кластер будівництва доріг, сміттєпереробки, сфери переробки побутових відходів, сектору ЖКГ.

Ми зможемо дати цей інструмент всім органам місцевого самоврядування. Наприклад, у Києві довго обговорюють проект кільцевої дороги. Зрозуміло, що без приватного капіталу її зробити складно.

— Ми ще не торкнулися нафтогазового сектору

— Якщо подивитися на сектор видобутку газу, то він один із пріоритетних з точки зору залучення інвестицій. До України з'являється все більше інтересу. За останній рік тут зроблено багато. З 1 січня працюють стимулюючі рентні ставки для нових свердловин. Дерегульовано частину процедур щодо відведення землі. Нарешті вийшли зміни до постанови про проведення конкурсів на отримання спецдозволів. Тобто з точки зору регуляторного поля умови покращились. Залишилося провести конкурси. Але провести їх у тому форматі, який розуміють гравці галузі: правильно сформувати лот, підготувати інформацію про кожен з лотів — від геологічної інформації (за умови її наявності) до координат земельних ділянок.

Важливо також правильно це промотувати. Ніхто в світі не читає оголошення наших державних органів. Треба брати ці пропозиції і їхати, скажімо, до країн-сусідів — Румунії, Польщі, Хорватії, також до США, Канади. Презентувати проекти там, формувати data room. Фактично так, як робиться приватизація. По суті, для правильної організації конкурсів та ліцензійних раундів  потрібно залучити радників, щоб правильно їх сформувати та зробити маркетинг. Можна зробити це і своїми силами — через Офіс UkraineInvest, нас, бізнес-асоціації. Але потрібно зробити крок до оголошення цих конкурсів. Хоча б заявити про намір їх провести і показати, які ділянки будуть виставлятися, підготувати пакети документів. Де необхідно — підготувати дозвільні документи чи врегулювати питання з оцінкою впливу на довкілля, яке сьогодні викликає занепокоєння багатьох інвесторів, які не розуміють, як ці процедури будуть відбуватися.

— Так, було багато питань після прийняття закону щодо оцінки впливу на довкілля.

— Питання в його імплементації, бо не була готова підзаконна нормативна база: інвестори зверталися до органів місцевого самоврядування, а там ніхто не знав, що робити. Знадобилося кілька місяців, щоб це почало врегульовуватися. Тільки зараз чуємо сигнали, що процес ніби стає кращим.

Але досі немає куди інвестувати, бо за два роки не було жодного конкурсу на нафтогазові ділянки. Ні на умовах ліцензій на видобуток або розвідку, ні на умовах СРП.

— Така ситуація не тільки з нафтогазовими родовищами.

—Після реформи ринку, після того, як частина ринку газу стала ліквідною, в Україну зайшло багато міжнародних трейдерів. Це все допомагає переконати тих, хто інвестує в сегмент видобутку. Оскільки ринок працює — є багато покупців, економіка відновлюється — це все додає необхідної впевненості інвесторам, бо сектор видобутку газу потребує великих інвестицій. Одне чи два родовища — це десятки, а то й сотні мільйонів доларів інвестицій. Тобто не такими великими зусиллями, але можна в перспективі року-півтора залучити кілька професійних компаній на цей ринок. Ми зараз працюємо з бізнес-асоціаціями, з Державною службою геології та надр, представниками уряду, щоб запустити ці аукціони.

— Коли очікувати другого засідання Національної інвестиційної ради? Ще до виборів?

— Після літніх канікул ми зустрінемось у форматі так званої малої ради, куди запросимо представників українських асоціацій і будемо обговорювати прогрес по тих питаннях, які виносились на перше засідання. А далі плануватимемо наступне. Найважливіше — зробити свою домашню роботу. Тому ми зараз сконцентруємося на тому, щоб втілити в життя рекомендації, які звучали від інвесторів 25 травня, під час засідання Ради.