Геройські вчинки пана Ківалова

Цілий рік його адміністрацію атакували листами про те, щоб Ківалова нагородити званням Героя. Але з нагоди Дня Незалежності президент нагородив депутата лише орденом Ярослава Мудрого IV ступені.

Екс-голова ЦВК давно відомий спробами якось сакралізувати свою особистість. Чого лише вартий пам'ятник у дворі Міжнародного гуманітарного університету з обличчям Ківалова! Одесити впізнають його образ на одній з ікон у збудованій ним церкві.

На особистому сайті Ківалова список регалій займає 2 сторінки.

Тут можна довідатися, що він і доктор юридичних наук, і професор, і академік Академії педагогічних наук України, і заслужений юрист України (1998), і кавалер ордена “За заслуги” усіх ступенів (1997, 1999, 2002).

Крім того він має цілу низку церковних і іноземних орденів, серед яких і такі екзотичні як “Орден Незалежності” Йорданії, Орден Лівану Кедра ІІІ, Преподобного Іллі Муромця тощо.

У 2004 Ківалов отримав від президента Леоніда Кучми орден князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Навіть за президентства Віктора Ющенка Ківалов отримував кілька державних нагород — медаль Міністерства оборони “15 років Збройним Силам України” (2006), нагрудний знак “За захист прав людини” від уповноваженого Верховної Ради з прав людини (2007) і почесну грамоту Центральної виборчої комісії України “за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України та з нагоди 10-ї річниці утворення Центральної виборчої комісії” (2007).

Крім цього є ще майже анекдотичний випадок-байка про те, що Ківалов отримав від президента Ющенка фото з написом “На добру пам'ять”. Кажуть, цей предмет уваги тодішнього президента для опального на той момент екс-голови ЦВК організувала Віра Ульянченко.

А от офіційних нагород від Ющенка у Ківалова все ж не було.

І ось тепер через довгі 7 років президент Янукович дав йому наступну ступінь Ярослава.

Але, як виявилось, це аж ніяк не відповідало амбіціям депутата Ківалова.

Судячи з тих документів, які отримала “Українська правда” у відповідь на запит в адміністрації президента, цю установу рік атакували листами з проханням відзначити Ківалова званням Героя.

Перший лист надійшов від голови Одеської ОДА Едуарда Матвійчука в перші дні 2011 року.

Його автор вказував на “визначні заслуги” перед Українською державою у розвитку національної юридичної освіти і науки, вагомі наукові досягнення в галузі права, що сприяли визнанню і утвердженню авторитету вітчизняної юридичної науки у світі, особистий внесок у становлення і розбудову Національного університету “Одеська юридична академія” — визначного центру освіти, науки і культури…”.

Наступний лист направило Міносвіти 7 червня. Посилаючись на рішення колегії Міністерства від 17 березня, міністр Дмитро Табачник також просив присвоїти Сергію Ківалову звання Героя.

В цьому не було б великої крамоли, якби перший же абзац мотивувальної частини листа Табачника дослівно не збігався з листом Матвійчука.

22 липня в адміністрацію президента надійшов ще один розлогий документ на підтримку Ківалова. На цей раз його автором виступила Академія наук.

І знову ж перший абзац тексту, на цей раз підписаного Борисом Патоном, майже нічим не відрізняється від того, що написано в листах Матвійчука й Табачника.

Крім того, на третій сторінці звернення академік Патон хвалить фахівців академії Ківалова тими ж словами, що і губернатор Матвійчук.

“Приділяється велика увага вихованню справжніх фахівців-правознаців, які володіють комплексом системних знань, заснованих на демократичних і гуманістичних досягненнях світової і національної освіти, науки і культури, а також які мають чітку громадянську позицію, виявляють прихильність до ідеї демократичної державності України, патріотизм”, — йдеться в листі Матвійчука. І те ж саме написано на півроку пізніше в листі Патона.

Було б ще зрозуміло, якби збіглися листи міністра і академіка. Теоретично Табачник міг би передати певну характеристику ВНЗ до Академії. Але як стався такий випадок синхронії між керівником Академії і губернатором?

Ще один лист з проханням нагородити Ківалова званням Героя надійшов від Вищої Ради юстиції, членом якої він є.

Лист підписав голова ВРЮ Володимир Колесниченко. Він же кум Сергія Васильовича.

Лист Колесниченка є найбільш оригінальним листом підтримки для Ківалова. Хоча і ньому є спільний штрих з листом Академії наук, де Ківалов визначається як “видатний організатор юридичної освіти і науки в Україні”.

Так чи інакше, стиль і наповнення листів викликає підозру, що писали їх, скоріше за все, в одному офісі.

Ще більше масла у вогонь додає те, що героїчна лихоманка з приводу Ківалова була спровокована саме його прес-службою.

Так, газета “Сегодня” ще 29 квітня повідомила з посиланням на джерела в прес-службі депутата, що Ківалову до дня народження дадуть звання Героя України.

Але 1 травня Ківалова ніхто не нагородив. Тоді на деяких сайтах з'явилось припущення, що АП не сподобалось, що прес-служба Ківалова всіх випередила.

Однак сам Ківалов дав “Українській правді” свою версію події. “Я знаю, що були клопотання міністерства освіти, Академії наук. Але спікер Литвин підписав подання на Ярослава Мудрого IV. Трудова книжка в мене у Верховній Раді, і подання може робити лише від парламенту. Інші могли просто подавати клопотання. Така юридична процедура”, — пояснив депутат.

На запитання, чому перша інформація про нагородження “Героєм України” з'явилась з посиланням на його прес-службу, Ківалов сказав, що про це “писали сайти, які не дуже добре до мене ставляться”.

Сказати, що Литвин спеціально зіпсував Ківалову нагороду, особливих підстав немає. Ніхто ніколи не чув про конфлікти спікера і депутата. Їх єдина перепалка сталася вже після нагородження, і стосувалася того, що Литвин критично оцінив мовний законопроект Ківалова.

У адміністрації президента кажуть, що робили все, щоб Ківалов став Героєм. Але, як написав ще один співрозмовник УП в смс, “всі рішення у нас ухвалює президент”.

Звісно, логіка нагородження в Україні ніколи не буде зрозумілою пересічному українцю. Єдине, що в цьому процесі можна виділити — нагороджують до особистих ювілеїв і великих свят.

Тому, ймовірно, що у 2014 Сергію Ківалову вдасться отримати звання Героя України. Адже саме в цей рік він святкуватиме 60-ліття.

Інакше президенту Януковичу просто нічим буде нагородити давнього соратника на ювілей.

Хоча є велике питання, чи можна взагалі давати звання Героя таким неоднозначним особистостям як Ківалов?

Адже в свідомості частини українців (навіть якщо це не доведено судом) він так і залишився людиною, яка закрила очі на фальсифікацію виборів президента у 2004 році, і оголосила Януковича президентом, навіть не розглянувши скарг опонентів.

Крім того, Сергій Васильович із затятою впертістю вносить до парламенту законопроекти про надання російській мові державного статусу, що аж ніяк не сприяє єдності України.

Таким чином для частини України нагородження Ківалова буде не менш неприйнятним, як і нагородження Бандери і Шухевича для іншої. І звісно ж президенту Януковичу дуже довго довелося б пояснювати такі “героїчні” дії.

Тетяна НІКОЛАЄНКО