Газова війна, день перший

Російські ЗМІ повідомили про перекриття газу фактично в режимі реального часу, і журналісти-новинарі були “підняті по тривозі” й десантувалися в офіс “Укртрансгазу”. Всі хотіли свіжої інформації, однак, на відміну від Росії, “Нафтогаз” не мав “домашніх заготовок”.

Більше того, повідомляти фактично не було чого: кризовий штаб у перші години конфлікту вирішував суто технічні завдання — як не допустити відімкнення газу споживачам України в зв'язку зі зменшенням тиску газу на вході в систему.

Політичні оцінки з'явилися по обіді — коли до “Укртрансгазу” прибули прем'єр Єхануров та президент Ющенко. Тоді ж прес-центр “Нафтогазу” спільно з прес-службою Мінпаливенерго почав оприлюднювати перші релізи для ЗМІ.

А кульмінацією інформаційного дня стала спільна прес-конференція Ющенка та Єханурова просто на сходах “Укртрансгазу” — але цей захід організовувала прес-служба президента, і “Нафтогаз” до нього не причетний.

Загалом ситуація з газом станом на ранок виглядала таким чином: о 08 годині 14 хвилин Росія повністю перекрила подачу по одній газовимірювальній станції (Валуйки) на 49 мільйонів кубометрів на добу, а по двох інших (Суджа та Сохранівка) скоротила — відповідно, на 36 та 38 мільйонів кубометрів на добу.

Важлива деталь — перекриття відбулося саме на тих вхідних напрямках, де це могло б створити найбільші проблеми для газових мереж в Україні.

Автоматично почало скорочуватися постачання газу до Європи. Повного перекриття, як в січні 2009 року, не сталося, але транзит протягом першого дня упав з 370 до 260 мільйонів кубометрів на добу.

Росія відразу ж заявила: Україна краде газ, призначений для Європи.

Однак Україні теж було що пред'явити на свою користь.

По-перше, Росія скоротила не тільки обсяги газу для споживачів України, але й перестала подавати так званий технологічний газ — він необхідний для роботи компресорних станцій. Відповідно, “Нафтогаз” здійснював транзит до Європи за рахунок свого власного газу.

По-друге, “Газпром” повністю перекрив надходження до України туркменського газу, який був не тільки законтрактований, але й попередньо оплачений. Подібні дії однозначно вказували на факт енергетичного шантажу.

Ющенко, формула Яценюка та телефон Вороніна

Президент та прем'єр-міністр прибули до “Укртрансгазу” по обіді — заради цього Ющенко терміново залишив свою карпатську резиденцію в Гуті та прилетів до Києва.

Згодом Юлія Володимирівна запустить мислевірус про те, що Ющенко “різьбив тарілочки в Карпатах” замість того, щоб займатися газом. І — парадокс — повірять саме в ці слова, попри те, що кадри з Ющенком в “Укртрансгазі” в той вечір показали всі українські телеканали.

Нарада під головуванням президента тривала до пізнього вечора. Я особисто не був присутній на ній безперервно: періодично доводилося бігти до “позиченого” в сусідньому кабінеті комп'ютера і готувати чергове повідомлення для ЗМІ. Однак довелося бути свідком кількох прикметних моментів.

Принципове рішення, про яке оголосив Ющенко, — ціна в $230 є для України неприйнятною ні в “негайному”, ні в “відтермінованому” вигляді. На цьому всі без винятку мають стояти під час будь-яких переговорів з російською стороною.

Однак відразу ж постало питання — а якою має бути ціна, на яку ми можемо погодитися?

Оскільки Росія наполягала на ринковому варіанті розрахунків, а найрозповсюдженішим механізмом такого ціноутворення є так звана формула ціни, то саме цей варіант і розглядався.

Доповідь по формулі ціни робив Арсеній Яценюк — на той час міністр економіки. Робив він це впевнено і цілком фахово — писав на дошці маркером коефіцієнти формули та пояснював, що вони означають.

Вже згодом, коли Яценюк почав президентську кампанію, я із здивуванням прочитав у якомусь з його інтерв'ю, що він вважає прийняті Ющенком рішення по газу невірними і має з цього приводу якусь іншу думку. На нараді 1 січня ніякої “особливої думки” в Яценюка не було.

Загальний принцип формули ціни полягав у тому, що визначається базова ціна та поправочні коефіцієнти, які залежать від цін на альтернативні енергоносії — такі, як вугілля чи паливний мазут. Розглядалися також варіанти із використанням коефіцієнту на основі ціни на уран — для України з її великою часткою ядерної енергії в загальному енергобалансі це було б логічно і вигідно.

Зрештою Ющенко запитав — з формулою зрозуміло, але я хочу бачити, яка конкретна ціна випливає з неї в наших умовах? Тут декілька із присутніх фахівців хором загуділи: Вікторе Андрійовичу, це не грає ролі, яку треба ціну, таку й підженемо.

Відповідь Ющенка мене особисто вразила — він перервав “оптимізаторів” і досить різко сказав (передаю не дослівно, але близько за змістом): “Хлопці, мене не цікавлять ці ігри. Я хочу знати справжню об'єктивну ціну”.

Я не можу сказати, яка саме об'єктивна ціна була зрештою названа Ющенку — це, вочевидь, відбувалося не на загальній нараді, а у вузькому колі. Однак з того, що стало відомо потім, можна припустити, що для переговорників був вказаний ціновий коридор 80-100 доларів: у цьому діапазоні можна було торгуватися з “Газпромом”.

Насамкінець слід згадати про ще одного учасника наради в “Укртрансгазі” — заступника голови “Нафтогазу” Ігоря Вороніна.

Воронін був “правою рукою” попереднього голови “Нафтогазу” (та майбутнього міністра палива та енергетики в уряді Януковича) Юрія Бойка, саме його підпис стоїть і на доповненні №4, і на інших, менш відомих, але значно цікавіших документах.

Наприклад, на додатковій угоді, яку Воронін підписав 25 лютого 2005 року, напередодні зміни влади в “Нафтогазі”, і за якою сумнозвісна компанія Eural Trans Gas передавала не менш сумнозвісній “РосУкрЕнерго” всі зобов'язання із постачання польській газовій компанії PGNiG природного газу. Але це — окрема історія.

Нове керівництво “Нафтогазу” Вороніна звільнило, однак потім він був дивним чином відновлений на роботі. Згодом зусиллями Юлії Тимошенко цей факт буде проінтепретований в тому ключі, що Воронін є ледь не поплічником Ющенка у здійсненні всіляких темних газових оборудок.

Не схоже. На загальній нараді Воронін був присутній, але нічого не говорив, і до нього ніхто не звертався. А от коли у вузькому колі вищих керівників відпрацьовувалися конкретні пропозиції до російської сторони, Вороніна до кабінету не кликали.

Зате коли ту чи іншу пропозицію було узгоджено, Вороніна звали до кімнати, після чого він виходив, ішов кудись у віддалений куток, телефонував з мобільного до Росії і повідомляв своїх співрозмовників, що пропонує українська сторона. І знову йшов до кабінету — доповідати, що з цього приводу сказали в Москві.

На поведінку “довіреної людини” це аж ніяк не було схоже — радше на парламентера з ворожого боку, присутність якого терплять тільки тому, що саме на ньому замикається безпосереднє та оперативне спілкування з іншим табором.

Сергій ЛУК'ЯНЧУК, в 2005-06 роках -начальник прес-центру НАК “Нафтогаз України