Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

ГТС України: 90-60-90

[09:14 06 октября 2011 года ] [ Економічна правда, 6 жовтня 2011 ]

Українська газотранспортна система сьогодні — це дівчина модельної зовнішності, і вдало вийти заміж для неї — не проблема. Питання лише в тому, щоб дівчина не звернула на криву стежку і не стала іграшкою в руках спонсора — Євросоюзу чи Росії.

Майже півтора року Росія та ЄС ходили навколо ГТС і прицмокували язиками. Україна, як на базарі, розклавши свій “товар”, вичікувала.

Росія на весь ринок голосно критикувала товар, тикаючи пальцем на неіснуючу “гниль” і демонструючи новенький “Північний потік”. ЄС скаржився на брак грошей.

Нарешті всі троє зійшлися на тому, що товар нормальний, але слід визначитися, хто і скільки грошей повинен за нього заплатити Україні.

Консорціум з управління газотранспортною системою в трикутнику Україна — ЄС — Росія — це вже реальність. Він може бути оформлений і через п'ять днів, і через п'ять місяців. Він може на певний час зникнути з українсько-російського стола переговорів, але обов'язково зовсім скоро з'явиться там знову. Це вже технічний бік справи.

Українська влада вже давно визнала ГТС своїм останнім газовим козирем, а з уст російської влади вперше за багато років Україна не почула слів про “гнилу” трубу.

Дорога дорогої труби

Якщо у 2003 році газовий консорціум надовго зник з поля зору через появу газових посередників Eural Transgas і RosUkrEnergo, то нині вже посередники стали історією.

Безумовно, і в Росії, і в Україні є групи, які захочуть повернути посередника на ринок України, а тому системна конкуренція газового консорціуму і газового посередника досі актуальна. Попередня неформальна домовленість України і Росії може свідчити: поки перемагає концепція “консорціуму”, але не варто недооцінювати й іншу сторону.

Одна з причин появи ГТС на столі переговорів — боязнь Києва йти у Стокгольмський суд. Якби Україна звернулася до суду рік тому, то зараз вона стала б одним з “хедлайнерів” європейської боротьби з “Газпромом” поруч з німецькими EON і RWE.

Обшуки і перевірки Єврокомісією офісів європейських компаній спричинені і переговорами щодо перегляду ціни на газ. З іншого боку, за незалежність позиції слід було б платити і надалі високу ціну на паливо згідно з “контрактами Тимошенко”.

Звідси логічна відповідь на питання, чому Україна повинна створювати консорціум з Росією, хай навіть з ЄС, а не сама продовжувати управляти своєю ГТС.

Київ здатний сам утримувати і ГТС, і підземні сховища газу — ПСГ. Проте розвивати обидві складові ГТС, будувати нові газопроводи, створити на базі підземних сховищ свій Bogorodchany Gas Hub, як австрійський Baumgarten Gas Hub, Україна не може. Звісно, якби в Україні менше крали, то створили б.

До речі, саме у 2011 році Росія повинна була викупити 50% акцій найважливішого для Євросоюзу Baumgarten Gas Hub, але Єврокомісія заблокувала це рішення.

Отже, своїх грошей Україні не вистачить, а позичити на світових ринках не вдасться. Навіть при умові завершення кризи і настання епохи блаженного розвитку капіталізму. Ні Європа, ні Росія не захочуть плекати конкурента, яким для них є Україна і її ГТС. Один із законів бізнесу: конкурента треба знищувати або поглинати.

До цього варто додати високі ціни на нафту і невдалу формулу ціни на газ за угодою-2009. Сьогодні всі ресурси України йдуть на розрахунки за газ, тому створення консорціуму дозволить Україні отримати інші умови газової співпраці з Росією або інший договір з іншою ціною на газ. Однак чи надовго? Це питання до Януковича.

Якщо глянути у минуле, то слід визнати: до такої ситуації привели не лише договори, укладені за часів прем'єра Тимошенко. Вона лише завершила почате до неї.

Вагомий внесок чи то бомбу сповільненої дії заклали батьки-засновники RosUkrEnergo Юрій Бойко і Дмитро Фірташ, які не дали у 2003 році реалізуватися ідеї консорціуму між “Нафтогазом”, “Газпромом” і німецьким Ruhrgas.

Доречно нагадати, що практично у кожному матеріалі для “Економічної правди”, попри оцінку конкретної поточної ситуації, завжди була присутня думка про ГТС як про головний аргумент і козир у протистоянні з Росією, і що саме консорціум щодо управління ГТС, скоріш за все, стане результатом переговорів України та Росії.

З іншого боку, назвати це діалогом язик не повертається, адже рівність можна бачити лише на кадрах офіційно-протокольної частини зустрічей керівників України і Росії. За кадром — зверхнє і часто неконструктивне спілкування з Кремлем і “Газпромом”.

Нарешті, найбільш важливе питання створення консорціуму — вартість магістральних газопроводів і підземних сховищ газу. Насторожує, що, пропонуючи ГТС як “товар” до обговорення, Україна досі не оцінила свою “трубу”. Навіть Тимошенко з камери — не відеокамери — прокричала, що ГТС України коштує 200 мільярдів євро.

Щоправда, у березні 2011 року, ще будучи на свободі, екс-прем'єр стверджувала, що побудова такої ГТС вартувала би Україні 150 мільярдів доларів. Схоже, ставки ростуть: за півроку “труба” подорожчала майже удвічі.

Жарти жартами, але ГТС — річ дорога. З Тимошенко варто погодитися у тому, що продешевити не можна, і саме питання ціни викликає великі-превеликі сумніви у реальності справедливого поділу української ГТС.

За оцінками, українські магістральні газопроводи і п'ять підземних сховищ західної України — Більче-Волицьке, Угерське, Опарське, Дашавське і Богородчанське — можуть коштувати 80-120 мільярдів доларів.

Отож, якщо дивитися на розвиток подій навколо української ГТС, то варто розглянути існуючі чотири сценарії розвитку майбутнього ГТС.

У всіх варіантах події будуть розгортатися після реорганізації “Нафтогазу” та виокремлення з нього “Укртрансгазу”, до якого увійдуть або два активи — магістральні газопроводи і ПСГ, або лише один з активів, який буде брати участь у консорціумі.

Не менше важливою річчю буде заміна менеджерів Дмитра Фірташа, які нині очолюють “Укртрансгаз”, на осіб, менш інтегрованих у бізнес-структури.

Ідеальний сценарій

Україна залишає собі і магістральні газопроводи, і підземні сховища газу. Сценарій ідеальний, і тут це означає протилежність реальності. Відтак, доводиться констатувати, що такого сценарію за нинішніх економічних умов Україна не побачить.

Оптимістичний сценарій

Україні вдається домогтися свого і переконати Євросоюз, який переконує Росію, у необхідності залишити за Україною 51% акцій газового консорціуму. Як там ЄС поділить решту 49% акцій з Росією, Київ не обходить. До консорціуму входять лише підземні сховища, а магістральні газопроводи залишаються Україні.

Консорціум також будуватиме газопроводи через Україну і буде їх оператором. Насамперед це стосується газопроводу “Богородчани — Ужгород”, який дозволить збільшити транзит газу до ЄС на 20 мільярдів кубометрів.

Реалізація більш масштабного проекту “Олександрів гай — Новопсков — Ужгород” дозволить наростити транзит газу в ЄС через Україну на 40 мільярдів кубометрів. При цьому Україні вдається розділити свого “джокера” навпіл. Тобто вона залишає за собою магістральні газопроводи, які щороку приносять 3 мільярди доларів.

У консорціум потрапляють лише підземні сховища західної України — Більче-Волицьке, Угерське, Опарське, Дашавське і Богородчанське. Загальний обсяг зберігання газу у них — 26 мільярдів кубометрів.

Baumgarten Gas Hub порівняно з українським Bogorodchany Gas Hub є карликом. Ця група українських ПСГ вміщує удвічі більше газу, ніж Baumgarten Gas Hub.

Більше того, Україна виграє ще й тому, що європейський партнер у консорціумі приведе ціни на зберігання газу в українських ПСГ до цивілізованих, а це мінімум вшестеро більше, ніж коштує зберігання газу нині — 5 доларів за тисячу кубометрів.

Відповідно, Україна за зберігання газу додатково отримуватиме за сезон близько 500 мільйонів доларів згідно із своєю 51-відсотковою часткою.

Що ще може дати цей сценарій? Головне — можливість у випадку чергового газового конфлікту з Росією, а він неминучий, залишити в рукаві козир у вигляді “труби”.

Зрештою, і Євросоюз, і Росію як ресурс давно цікавлять лише підземні сховища газу. “Нас ця труба в Україні просто не цікавить, бо це праця минулого”, — не приховує посол Росії в Україні Михайло Зурабов. Хоча його філософські роздуми не зможуть змінити принципового рішення, якщо воно буде ухвалене.

До речі, саме такий сценарій є найближчим до історичного досвіду Словаччини, яка продала іноземному інвестору свої магістральні газопроводи — Slovensky plynarensky priemysel або SPP — і підземні сховища — NAFTA.

У SPP держава зберегла 51% акцій, а 49% поділили німецька EON і французька GDF Suez. У NAFTA Словаччині належить 56%, а 40% — компанії EON.

Песимістичний сценарій

Відразу після переговорів Януковича, Медведєва і Путіна з'явилося безліч варіантів розподілу акцій між майбутніми учасниками консорціуму. Було і 20%, і 33%, і 40% для України. Решта, зрозуміло, ЄС і Росії. Навіть у песимістичному сценарії слід залишатися оптимістами і 40% взяти собі, 40% дати росіянам і 20% — європейцям.

Головна проблема: в консорціум йде вся ГТС, підземні сховища і майбутні газопроводи. Далі Україна буде гола і боса в енергетичній сфері. Після цього в активах залишиться хіба що атомна енергетика.

Навіть якщо припустити, що решту 20% отримає німецька EON, французька GDF чи італійська ENI, то “Газпром” домовиться з цими компаніями швидше, ніж представник України забронює через інтернет квиток на літак до Парижа, Берліна чи Рима. Тоді Київ завжди буде виконувати волю або Росії, або ЄС.

При цьому замість нинішніх 3 мільярдів доларів виручки за транзит Україна отримає 1,3 мільярда доларів. Безумовно, все залежить від умов, на яких Київ домовиться з ЄС і Росією. Тут важлива і ціна газу для України, і ставка транзиту.

Однак навіть тимчасові хороші умови завжди колись закінчуються. Приклад Білорусі з її вже колишньою ГТС — дуже показовий.

Реалістичний сценарій

Попри періодичні крики Росії, що її не цікавить українська “труба”, “Газпром” завжди виявляв інтерес до магістральних газопроводів. Насамперед, для Росії важливе питання зменшення витрат на оплату транзиту блакитного палива.

Такий сценарій передбачатиме складнішу формулу поділу акцій консорціуму. Україна отримає 40%, Росія — 40%, європейська компанія — 9,99%, ЄБРР — 10,01%. ЄБРР буде покликаний стати якорем, який стримуватиме імперські газові “замашки” Росії.

Для компенсації втрати прибутку України від транзиту повинні бути побудовані нові газопроводи і збільшений транзит газу через Україну у майбутньому з нинішніх 110 мільярдів кубометрів до 150 мільярдів кубометрів. Це повинна гарантувати Росія.

Також за 40% акцій “Газпром” або переглядає угоду на постачання газу, або з'являється новий взаємовигідний принцип формування ціни. Те, що підземні сховища залишаться у власності України, — теж непогано. У майбутньому цей козир дозволить Києву вести переговори з росіянами на рівних умовах.

Безумовно, домовленості України, ЄС та Росії повинні передбачати, як мінімум, обговорення ціни на газ для Києва, обсяги майбутніх інвестицій у ГТС і транзиту російського газу через Україну. Не менш важливо, хто керуватиме консорціумом. Саме Янукович зобов'язаний зробити кожен пункт вигідним для України.

Українська ГТС сьогодні — це дівчина модельної зовнішності із параметрами 90-60-90, і вдало вийти заміж для неї — не проблема. Питання лише в тому, щоб дівчина не звернула на криву стежку і не стала іграшкою в руках спонсора — чи то з ЄС, чи то з Росії. У спонсора рано чи пізно зникає інтерес до іграшки.

Юрій КОРОЛЬЧУК

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.