Фундамент руйнується. Чи готові в Росії прибрати Путіна?

 Фундамент путінської системи встояв після прігожинського “заколоту вихідного дня”, проте його потроху руйнують сотні й тисячі мікротріщин. Тепер про нові дефекти російської політичної системи стало відомо й завдяки російським військовим.

Так, колишній командувач 58-ї армії депутат Держдуми Андрєй Гурульов опублікував звернення до солдатів уже колишнього командувача 58-ї армії генерал-майора Івана Попова, який пояснив “улюбленим гладіаторам” причини свого відсторонення. Як виявилося, генерал-майор розповів “старшому начальству” про проблеми в армії. У російських Телеграм-каналах пишуть, що після цього начальник генштабу Валєрій Гєрасімов звинуватив Попова в панікерстві та шантажі, а відтак “по-зрадницьки й підло обезголовив армію”.

Що ж, із публічного обвинувачення Шойгу та Гєрасімова починав і Євгєній Прігожин. Звісно, те, що відбувається, — не бунт, а лише демонстрація високого рівня невдоволення Шойгу та Гєрасімовим у середовищі російських солдатів і офіцерів в умовах, коли гіркота від невдач на фронті породжує недовіру до вищого військового керівництва, що накладається на спроби міністра й начштабу “зачистити” армію, яка воює, від нелояльних командирів.

Та наростання бродіння серед офіцерів потенційно небезпечне для особистої влади Путіна: привид лютого 1917 року блукає по Росії, лякаючи владу та Z-патріотів. Адже від недовіри до вищого командування недалеко до втрати довіри до політичного керівництва.

“Звернення відставленого командарма до громадськості — це в регулярній армії нонсенс, скандал, украй небезпечний прецедент. Майже заколот. Тим паче цього разу його створив не якийсь кримінальник, який волею фортуни зробився із хама паном, а натуральний кадровий генерал. (І “не з найгірших”.) Далі, як справедливо зазначає багато коментаторів, лише заколоти й неконтрольований розпад армії”, — пише полковник ФСБ і військовий злочинець Ігор Стрєлков (Гіркін).

Із 1999 року Путін ретельно вибудовував механізм балансу між кремлівськими вежами, бізнес-групами та російськими силовими структурами. Однак останніми роками російський президент дедалі менше відігравав роль арбітра й у конфлікті Прігожина з Шойгу та Гєрасімовим самоусунувся. Це стало однією з причин бунту. Як виявилося, вибудувана ним система насправді погано реагує на кризи, що й засвідчив краш-тест “вагнерівцями”.

Прігожинський заколот виявив системні проблеми в Росії, підозрювати про які на Заході та в Україні почали після 24 лютого. Путін продемонстрував слабкість, а режим — те, що він не всесильний, бо має слабку систему управління й ухвалення рішень, слабку армію, негативний добір еліти. Вікно Овертона зсунулося. Втім, якщо в Києві та Варшаві в “заколоті вихідного дня” побачили нові можливості, то у Вашингтоні, Берліні, Парижі — нові ризики.

Політична турбулентність у Росії нині висока. Можливо, ситуація стабілізується впродовж певного часу, й тоді ми дізнаємося відповідь на одне з запитань, що зависли в повітрі після заколоту Прігожина: чи вдасться путінський режим до чисток серед силовиків? Незрозумілий статус командувача ВКС генерала армії Сергія Суровікіна, заступника начальника ГУ генштабу генерал-лейтенанта Владіміра Алєксєєва та інших генералів, які перебувають чи то під арештом, чи то у “відпустці” через підозру в підтримці “вагнерівців” у дні путчу, демонструє певну розгубленість Кремля.

Низка експертів уважає, що режим почувається занадто слабким, аби дозволити собі когось репресувати. “Влаштувати тепер елітну чистку означає виконати вимоги бунтівників”, — зазначає співробітник Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександр Баунов. Однак це не скасовує готовності Путіна посилювати режим. Наразі ж зміцнити авторитет президента, підірваний “маршем справедливості”, російське керівництво має намір не лише виходом із “зернової угоди”.

Побоюючись нового путчу та змови, Путін тепер намагається стабілізувати політичну систему, прагнучи зміцнити лояльність номенклатури й представників великого бізнесу, водночас вибудовуючи новий баланс стримувань і противаг. Уже на поточному етапі видно, що, переналаштовуючи систему, Путін посилює позиції Росгвардії у силових структурах на противагу ФСБ, МО, МВС — акції її командувача Віктора Золотова нині йдуть угору.

Росгвардію посилюють, по-перше, передаванням “вованам” військової техніки (зокрема й важкої) та озброєння, — для цього вносять поправки до закону “Про війська національної гвардії”; по-друге, передаванням Росгвардії спецпідрозділу “Гром” — останнього силового ресурсу МВС; по-третє, розширенням оперативних можливостей: у Держдумі активно лобіюють право Росгвардії відряджати своїх співробітників до приватних і державних компаній.

Що ж до російської еліти, то Кремль щосили прагне не допустити проникнення до публічного простору деталей внутрішньокремлівських розборок. Оскільки криза не минула, іще незрозумілими є наслідки прігожинського заколоту для оточення Путіна, номенклатури та представників великого бізнесу. У російських Телеграм-каналах лише пишуть, що восени готують великі пакетні кадрові перестановки. Тоді вже буде видно, яка кремлівська вежа виграла від “маршу справедливості”.

Та вже тепер за низкою ознак можна визначити, що прігожинський заколот неабияк ударив по позиціях братів Ковальчуків і заступника голови адміністрації президента Сєргєя Кірієнка. Адже це вони зростили ПВК “Вагнер” і Прігожина, будучи мажоритарними акціонерами цього проєкту, тоді як Ігор Сєчін був міноритарним. Нині вони ще вхожі до Путіна. Якщо Кірієнко піде з посади, це буде знаком того, що силовики переконали Путіна: заступник голови АП і його патрон стояли за Прігожиним.

Наразі ж заколот запустив процес зміни управлінських команд у російських ЗМІ. Зокрема контроль над інформаційною сферою передають від групи Ковальчуків—Кірієнка першому заступнику голови АП Алєксєю Громову: після прігожинського заколоту за провал в інформаційній роботі з посади гендиректора агентства ТАСС зняли Сєргєя Міхайлова, якого пов’язують із Юрієм Ковальчуком. Замість Міхайлова призначили ставленика Громова Андрєя Кондрашова. Крім того, активно обговорюють імовірність того, що Громов забере під свій контроль частину прігожинської медіагрупи “Патріот”.

Серед тих, хто програв, — і група Шойгу. Він іще залишається на чолі міноборони й навіть проводить масові чистки серед вищого командного складу, відстороняючи від посад воєначальників, які виступали з критичними зауваженнями. Але, зважаючи на все, його долю вирішено, й за кілька місяців у межах “кадрового пакету” його відправлять представником президента в один із російських округів. А от хто прийде йому на зміну, невідомо: тульський губернатор Дюмін, якому ще недавно пророкували посаду міністра оборони, цілком може стати й новим віцепрем’єром, який курируватиме оборонку.

Зате серед тих, хто виграв, — секретар Ради безпеки РФ Ніколай Патрушев, який продемонстрував уміння кризового менеджера, нарівні з Дюміним “розрулюючи” бунт “вагнерівців”. У плюсах — і глава Чечні Рамзан Кадиров. Серед бенефіціарів заколоту — й сам Прігожин. Він підвищив ставки до небезпечного рівня, але наразі не видно, щоб “кухар” програвав: він досі живий, зберіг частину бізнесу й навіть зустрівся з Путіним. Нині торгується за кількість “вагнерівців” у Білорусі й умови їхнього перебування там.

Хоча мікротріщини й збільшуються, потроху руйнуючи путінську систему, та розколу російської еліти не видно: їй наразі вигідно, аби Путін залишався при владі, тому вона й зберігає щодо нього лояльність. Поки що для еліти ризики від втрати посади теперішнім хазяїном Кремля більші, ніж від його подальшого правління. Але й прігожинський заколот, і привселюдно озвучене російськими військовослужбовцями невдоволення військовим керівництвом є ілюстрацією того, що, як зазначив міністр оборони Великої Британії Бен Воллес: “Росія набагато крихкіша, ніж росіяни хочуть визнати”.

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA