Формування більшості: анатомія тиску

Спірні дільниці перетворювалися на фронти, фіксація результатів голосування в ОВК — на поле бою, а закон — на дишло.

Втім, навіть ґвалт законодавства і волевиявлення людей не дав ПР гарантованого результату — тоді вони заходилися ламати вже легалізованих опонентів.

Кого грошима, кого страхом, кого судовою казуїстикою.

Підтримку — в обмін на співпрацю

Ключові інтереси ПР зосереджувалися в ОВК, де перемогу здобували представники опозиції. Особливо “наполягали” в округах, де на місце нардепа претендували персони, наближені до високопосадовців або генеральних спонсорів політичної сили.

До прикладу, в окрузі 132 Миколаївської області, де Аркадій Корнацький переміг кандидата, близького до керівника ГПУ Віктора Пшонки, або в черкаському окрузі 194, де Микола Булатецький залишив позаду ставленика групи Дмитра Фірташа, отже й керівника АП Сергія Льовочкіна.

Найбільш фатальні наслідки для опозиції мала штовханина навколо п’яти округів, де потім не було формально визначено переможців.

Як виявилося надалі, медійний резонанс синхронно використовували для залякування мажоритарних кандидатів. І в першу чергу, в округах, де незалежні претенденти й опозиціонери не мали суттєвої переваги над опонентами.

Мовляв, знімемо всі запитання, надамо підтримку — якщо надалі будемо співпрацювати в Раді.

Не маючи впевненості в успіху законного перебігу подій дехто з кандидатів не витримував і піддавався шантаж. Схоже, зерна були вкинуті до родючого ґрунту — відтак, сходи не забарилися.

Тим часом надалі арсенал переконань у спілкуванні з кандидатами на підтримку “більшості” з боку партії влади лише розширювався й поповнювався.

Так би мовити, від батога — до пряника…

1. Бізнесові преференції в обмін на політичну лояльність

Депутату від опозиції пропонують співпрацю в бізнесі, яким він опікувався до обрання. Або у форматі допомоги в розв’язанні проблем, пов’язаних з адміністративним чинником — наїзди податкової, позапланові перевірки СЕС, пожежної тощо.

Або шляхом отримання частки в бізнесі — за гроші чи в подарунок.

У такий спосіб виводили з опозиційного стану тих самих Табалових — батька й сина. Старший пройшов до парламенту за списком ОО “Батьківщина”, а молодший виграв мажоритарку в Кіровограді.

Вразливим місцем обох нардепів від опозиції виявилася харчова індустрія і ведення спільного “хлібного” бізнесу з депутатом від ПР Віталієм Хомутинніком.

2. Підкуп грошима

Ще в минулому скликанні спроби підкупу опозиційних депутатів опинилися в епіцентрі медіа. Свого часу Роман Забзалюк навіть публічно звертався до Генпрокуратури, звинувачуючи в підкупі депутатів керівника фракції “Реформи заради майбутнього” Ігоря Рибакова. Нібито той заплатив близько $500 тисяч Забзалюку, аби той покинув лави БЮТ. І пообіцяв окремо спонсорувати роботу з дискредитації керівництва опозиційних партій в інтересах ПР.

Втім, головний прокурор країни підстав до процесуальних дій не побачив — мовляв, його відомство не має опікуватися “моральними питаннями”.

Хоча в сусідній Чехії цілком подібний скандал мав зовсім інші правові наслідки — відставку хабародавця з посади міністра, парламентську кризу і судовий вирок.

Може, саме тому в нас і не змінилося нічого в цій сфері — у новому скликанні. Про що першим публічно заявив представник “Удару” Сергій Каплін.

Зі слів мажоритарника з Полтавщини, йому пропонували від $5 млн. за перехід до провладної більшості в Раді.

Він так само марно звертався до Генерального прокурора з вимогою розслідувати обставини, що містять ознаки складу злочину, передбаченого ст. 344 КК України — незаконний вплив у будь-якій формі на народного депутата України з метою перешкоджання виконання службових обов’язків або з метою добитися прийняття незаконних рішень.

Слід врахувати, що далеко не всі депутати готові публічно заявляти про подібні пропозиції — так само, як не в усіх вистачає сил встояти перед такими грошами.

3. Підкуп бартером

Кризові явища в економіці позначилися і на методиці підкупу. Принаймні, впродовж останнього часу ПР усе частіше мотивувало “партнерів” до співпраці чимось іншим — не грошима. До прикладу, шляхом визнання представництва позафракційних депутатів у Погоджувальній раді.

Як відомо, для легалізації власної присутності в Погоджувальній раді мажоритарнику треба зібрати щонайменше 15 підписів. Їх нібито вдалося віднайти не лише Давиду Жванії (в минулому скликанні створив групу “Право вибору”, яка синхронно голосувала з ПР), але й Григорію Калетнику (у минулому скликанні входив до фракції ПР).

Хто ж його знав, що опозиція змусить оприлюднити підписи, а щонайменше двоє депутатів — Ярослав Дубневич та Ігор Єремєєв — публічно заперечать факт підтримки Калетніка.

Втім, скандал так само не мав жодних правових наслідків — одіозним самовисуванцям усе одно було забезпечено статусні посади у ВР.

Мажоритарнику Григорію Калетнику — головування в Комітеті аграрної політики та земельних відносин, а самовисуванцю Давиду Жванії — керівництво Комітетом з державного будівництва та місцевого самоврядування. І дружньому до ПР “народнику” Володимиру Литвину — контроль над Комітетом національної безпеки та оборони.

4. Тиск на близьких осіб

Найбільш економний для влади спосіб переконувати опонентів — тиск на депутатів від опозиції через членів родини, які ведуть бізнес. З одного боку, закон не забороняє чоловікам і дружинам нардепів займатися підприємництвом, з іншого боку — саме їм зазвичай передають управління й опікування бізнесом на час терміну депутатських повноважень.

Прикладом подібного “неупередженого” ставлення влади до бізнесу наближених до опозиційних депутатів осіб може служити переслідування бізнесу, близького до Ярослава Дубневича, позапартійного мажоритарника, котрий наважився приєднатися до фракції УДАР.

Про решту випадків можна лише здогадуватися, констатуючи входження до фракції ПР щонайменше 25 самовисуванців і спостерігаючи, як синхронно голосують із ПР ще одинадцятеро з них — Ігор Єремєєв, Костянтин Жеваго, Степан Івахів, Сергій Лабазюк, Анжеліка Лабунська, Володимир Литвин, Сергій Мартиняк, Віталій Чудновський, Віктор Тимошенко, Ігор Палиця і Валерій Мошенський.

Щоправда, навіть мажоритарників, які влилися до фракції “на запрошення” штабу ПР, не завжди вдається переконувати в необхідності здавати картки для посилення ефекту одностайності.

5. Позбавлення мандату

Не випадково в еволюції пошуку найбільш радикальних механізмів на депутатський корпус влада нарешті дійшла звичного для себе судового рейдерства.

Чому б не показати кожному, що може трапитися з опонентом, вирішили в штабі ПР. І ресурси зекономимо, і забезпечимо впевненість у “правильному” голосуванні навіть не завжди лояльних до партії влади депутатів.

Вперше інноваційну методику було застосовано щодо Павла Балоги, брата колишнього керівника секретаріату президента Ющенка Віктора Балоги, та Олександра Домбровського, близького до екс-міністра закордонних справ Петра Порошенка.

І Віктор Балога, і Петро Порошенко проектували в новому скликанні заснування власних груп впливу. Але домовитися з ПР їм не вдалося, тому вдалися до більш опозиційної риторики. Павло Балога навіть заявив про бажання вийти з фракції ПР. Як наслідок — Вищий адміністративний суд позбавив мандатів і Павла Балогу, й Олександра Домбровського

З огляду на мажоритарний статус обох нардепів ПР так і не вдалося поповнити фракцію новими штиками — іншої процедури заміщення, ніж перевибори, на які була потрібна згода ВР, не знайшлося.

Принципово інший вигляд мала справа депутатів списочників — Андрія Веревського (ПР) та Сергія Власенка (Батьківщина). Якщо першому як голові Ради директорів “Кернел груп” надали право вибору — або виходиш з бізнесу, або з парламенту, то Власенка як адвоката Тимошенко використали як зручну мішень — для демонстрації ефективності використання суду в цілях тиску на опозицію.

І насамкінець

З огляду на перебіг останніх подій у Раді судова екзекуція не досягла очікуваного результату. Опозиція не відмовилася від вимог, а ПР так і не отримала гарантованої більшості для підтримки лобістських проектів — в умовах персонального голосування.

Слід очікувати нових експериментів у технології тиску? Чи дешевше зґвалтувати народ на тотальну мажоритарну виборчу систему?

До прикладу, шляхом проведення “всенародного” референдуму…

Леся ОРОБЕЦЬ