Енергетичний експерт Михайло Гончар: Росія може вдатися до перекриття газового крану ЄС, щоб провчити європейців. Зараз вони на все готові

Як протягом війни РФ проти України змінилось відношення європейських країн до російських газу і нафти?

Вісім років тому, коли почалося вторгнення Росії в Україну, енергоресурси під санкції не потрапили, це якраз і є свідчення того, що ставлення європейського політикуму до російської агресії не було адекватним. Із санкційного режиму свідомо була виключена торгівля енергоресурсами. Тобто в ЄС розцінювали агресію РФ як такий собі внутрішній конфлікт в Україні, в якому за підтримки Росії орудують сепаратисти. За 8-річний період Росія наростила обсяги експорту нафти та газу в ЄС.

Після 24 лютого цього року ситуація почала радикально змінюватись, однак ми не можемо ще сказати, що цей процес змін завершено. Тоді, коли буде запроваджене повне енергетичне ембарго проти Росії, можна буде стверджувати, що ставлення ЄС зазнало кардинальної зміни.

На третьому місяці масштабного вторгнення в Україну в Євросоюзі ще продовжується дискусія про ембарго на енергоносії. Це говорить про те, що еволюція європейської думки ще не завершена, але вона еволюціонує в позитивну для нас сторону. В ЄС навіть заговорили про дерусифікацію імпорту енергоносіїв.

Європа прийняла план зниження залежності від російського газу - Repower, відповідно до якого до кінця 2022 року можна буде замінити з інших джерел дві-третини природного газу з Росії. Наскільки він є досяжним та реалістичним?

Він є реалістичним, і він не з опалу з’явився. Але проблема полягає у наявності чи відсутності політичної волі, як на рівні Євросоюзу так і на рівні окремо взятих урядів країн-членів. Ми тут спостерігаємо абсолютно протилежні підходи. Якщо, наприклад, країни Балтії, Польща, Фінляндія оголосили, що протягом 2022 року вони відмовляться від імпорту вугілля, нафти і газу, то деякі інші країни зайняли протилежну позиції, мотивуючи це неможливістю відмовитись.

Яскравий приклад — Угорщина, де йде чітка політична мотивація. Але генеральна лінія ЄС в контексті Плану Repower з відповідними заходами чітко позначена, і я думаю, що під тиском США і Великобританії ці плани будуть виконуватись.

Німеччина, Угорщина, Австрія заявили, що їм буде важко ближчим часом відмовитись від російського газу, бо наче немає йому альтернативи. Чи насправді його нічим замінити або це суто політична позиція?

Альтернативні джерела відомі, вони є. Звичайно, що протягом року, двох і навіть п’яти якусь альтернативну трубопровідну систему для поставок газу, наприклад, з Центральної Азії чи Ірану до Європи зробити неможливо. На це потрібен добрий десяток років. А всі останні десятки років Німеччина дивилась тільки в один бік — Росії і сприяла будівництву російських трубопроводів — “Північний поток-1 та 2”.

Тому, коли німці ставлять спекулятивне питання: “а чим ми замінимо газ?”, то їм можна пригадати: що ви робили у 2000-х роках? Чому тільки допомагали будувати росіянам потоки через Балтику? Чому не звертали увагу на туркменський газ? Адже ця країна номер чотири по запасам у світі.

Якщо вести мову про швидку альтернативу, то, перш за все, це скраплений природний газ. Але його, звісно, недостатньо на ринку. 

З яких джерел постачання європейці зможуть замінити російський газ?

Оскільки в Європі лишається усе менше власного видобутку, то газ надходить з інших джерел: традиційно з Норвегії та Алжиру, а також дедалі більше скраплений газ.

У світі за ці роки відбулася революція скрапленого газу, тому зараз потрібно дивитись у цьому напрямку. Так, у німців немає стаціонарних СПГ-терміналів, але можна взяти в оренду чи придбати плавучі термінали-регазифікатори. Подібно тому, як це зробила Литва та Хорватія. Тим більше, що у німців значно більше фінансових можливостей. Кілька таких мобільних терміналів могли б бути розміщені у німецьких портах, але ми не спостерігаємо належної активності у цьому питанні.

Натомість ми чуємо багато пояснень, чому вони не можуть замінити російський газ. До кінця року повністю відмовитись від газу дійсно не можливо, але принаймні скоротити — це можливо. Причина такої позиції — відсутність політичної волі, а також серйозний тиск на уряд з боку “шредеризованих елементів”, яких доволі чимало наплодили російські спецслужби та “Газпром” разом з “Газпромбанком”.

В кінці березня Володимир Путін розпорядився перевести оплату за поставлений російський газ в рублі, в Єврокомісії таку вимогу назвали неприйнятною. Проте низка енергетичних компанії Європи вже відкрили рахунки в російських банках та готові виконати цю вимогу. Що це за ситуація? Чому є розбіжність між заявами політиків і діями бізнесу?

Потрібно розуміти, що Європейська комісія не закуповує газ, його закуповують компанії. Тому аргументація з боку компаній приблизно така: оскільки ми забезпечуємо потреби економіки і споживачів у газі, то не потрібно втручатись у наші справи. Мовляв, це комерція і нічого більше.

Я підозрюю, що спочатку Росія намагалась зробити перехід на рублеві розрахунки на рівні урядів європейських держав, але на це ніхто не погодився. Тому, що з юридичної точки зору вимога Путіна — нікчемна, оскільки в контрактах чітко прописана валюта розрахунків — євро чи долар. Рубль не є вільно конвертованою валютою, як відомо.

Коли не вийшло на рівні Єврокомісії та урядів схилити до оплати за газ рублями, то тоді “Газпром” пішов напряму до компаній. Припускаю, що в деяких з них є російський капітал.

Думаю, що на рівні Єврокомісії мають бути прийняті відповідні рішення про покарання цих компаній за порушення санкційного режиму. Найближчого часу ми це побачимо.

Російський “Газпром” у квітні заявив, що припинить постачання газу Польщі та Болгарії за невиконання вимоги оплати в рублях. Це налякало європейців?

Не думаю. Бо, наприклад, Польща вже багато років говорить, що з січня 2023 року ні куба російського газу не імпортуватимуть, і вони підготувались до цього. Збудували термінал скрапленого газу у Свіноуйсьце, добудована Балтійська труба для норвезького газу, завершений польсько-литовський інтерконнектор, через який можна брати додаткові обсяги.

Болгарія так само не сильно налякана, оскільки діючий контракт з “Газпромом” закінчується в кінці цього року, і в принципі болгари мають домовленості з азербайджанською компанією SOCAR про імпорт газу. Через термінали скрапленого природного газу перед усім у Греції та Туреччини вони візьмуть додаткові обсяги з моря. У них не буде проблеми.

Що стосується решти країн, які імпортують багато російського газу, то ми говоримо не про повне припинення, а про мінімізацію закупок з Росії. Це теж можливо. Є альтернативи. Візьмемо, наприклад, Угорщину, яка голосніше за всіх говорить кремлівськими наративами про неможливість замінити російський газ. Вони можуть скористатися терміналом в Хорватії, він дуже зручно розташований щодо них, і звідти взяти більше скрапленого газу. Проблема в тому, що угорці не хочуть нічого міняти, все опирається у політичну позицію “дунайського дуче” Віктора Орбана.

Чи можлива ситуація, коли “Газпром” різко відключить всю Європу від поставок газу?

“Газпром” сам ніякі рішення не приймає, прізвище головного менеджера компанії — Путін. “Газпром” — це зброя Кремля, яка націлена на шантаж Європи.

Звісно, Росія може вдатися до перекриття газового крану ЄС, щоб провчити європейців. Зараз вони на все готові.

Польща та Болгарія — це дві країни-жертви, яких обрав Кремль, щоб продемонструвати іншим: “дивіться, що з вами буде”.

Але, як відомо газова зброя погано працює у літній період. Якби це було напередодні зими, то ситуація була б трохи інша. Але згадаємо, що восени минулого року “Газпром” вже лякав європейців замерзанням та високими цінами, щоб ті запустили “Північний потік-2”. Ніякі катаклізми, які “пророкували” в “Газпромі” не трапились, в ЄС не піддались на газовий шантаж. Тому і зараз цей шантаж з відключенням не пройде.

Наскільки для самого “Газпрому” припинення постачання в Європу болісне?

Для “Газпрому” це в принципі корпоративна катастрофа розтягнута в часі, оскільки європейський ринок для нього головний ринок, також інфраструктурно він прив’язаний до Європи. Тим більше, що цю прив’язку створювали кремлівські керманичі ще з часів Холодної війни, щоб зробити Європу залежною й розколоти трансатлантичну єдність НАТО.

Те, що постачається в Китай, то йде зі Східного Сибіру по іншій газотранспортній системі, яка не інтегрована із існуючою. Обсяги експорту в Китай не співставні з тим, що РФ експортує в Європу, так само, як і доходи.

Суто з технічної точки зору, припинивши постачання в Європу, “Газпром” скоротить видобуток, а якщо й при цьому буде надлишковий газ, то його спалюватимуть на факелах.

Ситуація на газовому ринку Європи зараз така, що скорочення обсягів призведе до зростання ціни. А зростання ціни — це те, що потрібно “Газпрому”, тобто експортуєш менше, а отримує стільки же або більше. Таку пастку Росія доволі майстерно підготувала з минулого року. “Газпром” здійснив спецоперацію по ескалації цін на газовому ринку, тому зараз він себе добре почуває. Попри падіння обсягів експорту, фінансовий результат “Газпрому” не погіршується. Тому і постає питання про те, щоб в ЄС не тільки скоротили імпорт з РФ, а й зробили так, щоб Росія не отримувала фінансовий результат від експорту. Грубо кажучи, гроші за поставлений газ повинні спрямовуватись в мінімально можливому обсязі назад в Росію, а решта повинні знаходитись на спеціальному рахунку, і “Газпром” не може їх використовувати. Інакше сенсу в таких санкція немає.

У разі сценарію повного припинення прокачки російського газу в Європу, що буде з українською ГТС?

Росія мінімізувала транзит через Україну, але поки не може його обнулити тому, що є контрактні зобов’язання перед європейцями. Зараз з українського і польського боку мова іде про те, щоб схилити Німеччину відмовитись від використання “Північного потоку-1” для того, щоб змусити агресора більше прокачувати через ГТС України. Це одна із санкційних ідей — повернути status-quo ante, який був до введення в експлуатацію “Північного потоку-1” у 2011 році. Тобто, щоб ці 55 мільярдів кубометрів знову пішли через нашу ГТС. Це було б дуже гарним рішенням, але, в першу чергу, залежить від німців.

Згідно з чинним контрактом з “Нафтогазом України” до 2024 року, незалежно від об’ємів, які фактично постачає “Газпром” в Європу, платить нам за 40 мільярдів кубометрів на рік, це приблизно 1,4 мільярдів доларів США. Якщо обсяг перевищує означений рівень, то йде додаткова оплата.

“Газпром” не припинив платити Україні за транспортування газу із початком широкомасштабної війни?

Ні. Він продовжує платити. Якщо він припиняє платити, то “Нафтогаз” звертається у арбітраж і стовідсотково його виграє.

Поговоримо про нафту. У травні ЄС має прийняти шостий пакет санкцій проти РФ, і багато українських та європейських дипломатів кажуть про високу вірогідність запровадження нафтового ембарго. На вашу думку, які заходи будуть прийняті?

Мова буде йти про те, щоб було введено ембарго на поставки російської нафти через морські порти. В ідеалі це виглядатиме так, що жоден танкер не повинен стати під завантаження у російські порти.

Складно сказати, що вони приймуть, я остерігаюсь, що це може бути “решето з дірками”, що дозволить обійти ембарго. Ми вже бачимо спроби міксувати нафтопродукти, щоб обійти санкції. Мовляв, якщо в суміші менше половини російського продукту, то це зовсім не російський продукт. Тому потрібно заборонити навіть слід російської нафтопродукту у будь якому вантажі. Такі трюки не повинні проходити.

Які є способи замінити російську нафту? І яким країнам легше замінити цей ресурс?

Ті країни, які виступають активно в газовому напрямку, так само виступають і в нафтовому. Це країни Балтії, Польща, яка демонструє, як можна відмовитись або зменшити використання російської нафти. Вони до цього готувались і робили конкретні кроки: нафтовий термінал в порту Гданська дає цю можливість.

Польща заявила, що заміщує російську нафту поставками із Саудівської Аравії. Більше того, німці, які демонстрували інший підхід і збільшували обсяги імпорту зараз змінили свою позицію.

У німців є прямий трубопровід “Дружба” з Росії через Білорусь та Польщу до найбільших нафтопереробних заводів на сході Німеччини. Ще недавно в Берліні йшлося, що не можна відмовитись від російських постачань, які склалися ще з часів СРСР та НДР. Поляки запропонували німцям качати нафту через термінал в Гданську у Плоцьк, а звідти в Німеччину. Днями з німецького боку це схвалили і оголосили про те, що вони зможуть мінімізувати імпорт російської нафти.

Тобто, у кого є політична воля, той і технічні рішення знаходить?

Нафтовий ринок, на відміну від газового, більш маневровий, бо нафта типовий біржовий товар. Тому по нафтовому ембарго буде дещо простіше.

Наскільки нафтове ембарго буде суттєвим ударом для Росії?

Це буде дуже болючим ударом. Тому, що, наприклад, газ, якщо нікуди дівати, то можна спалити на факелах, а з нафтою складніше. Можна скоротити видобуток, закачувати у резервуарні парки “Транснєфті” чи корпоративних видобувників до кращих часів. Але обсяги цих парків при російському обсязі експорту 230 мільйонів тонн явно не дозволять накопичувати на багато місяців наперед. Глушити свердловини при падіння попиту можна, але далеко не всі з них можна відновити потім.

До речі, основну частину надходжень енергетичного експорту Росія отримує за рахунок нафти та нафтопродуктів. Якщо порівняти, то минулого року РФ продала нафти разом з нафтопродуктами на 180,1 мільярдів доларів США, газу на 55,5 мільярдів, а вугілля на 17,6 мільярдів. Тому надходження від нафти основне джерело, що живить російську агресію.

Коли європейські енергетичні санкції можуть почати діяти?

Це залежить від алгоритму, який буде прийнятий. Але щоб санкційний режим дався взнаки на падінні економіки, це буде вимірюватись роками, бо потрібно не тільки обмежувальні заходи, але і контрольні, щоб запобігти шляхам обходу санкцій.

Чого можна чекати від росіян? Чим вони можуть відповісти на енергетичному фронті?

Вони говорять, що будуть більше продавати в Китай та Індію, але, зрозуміло, що значно менші обсяги. І це не буде рятувальним кругом для російської нафтової промисловості. Вони можуть вдаватись до кібератак на європейську енергетичну інфраструктуру, і вони це вже роблять. Можлива й асиметрична дія, раптово перестане функціонувати якийсь з підводних кабелів між Європою та США. Звісно, за формулою “ихтамнет”.

До речі, Україна вже розпочала закачку газу в свої сховища? Яким ви бачите наступний опалювальний сезон в країні, зважаючи на сьогоднішній стан війни?

Споживання газу в Україні скорочується, тому що впало промислове споживання.

Ми будемо у наступному опалювальному сезоні закачувати у сховища в основному газ власного видобутку. Зазвичай у літній період добутий газ закачується у сховища, але тут варто зазначити, що внаслідок бойових дій на Харківщині, є скорочення видобутку. Тому нам доведеться так чи інакше імпортувати газ.

“Нафтогаз” та інші компанії будуть виходити з того, щоб обмежитись мінімальними обсягами імпортного газу. По вартості імпортований газ є проблемою, але поки що складно сказати, чи зможемо обійтись виключно своїм газом.

Де Україна може знаходити фінансування на закупівлю газу?

З боку Європейського союзу та Сполучених Штатів є запевнення, що така допомога нам буде надана. Тобто на це ми зможемо отримати ресурси.

Яким буде наступний опалювальний сезон для українських споживачів? Хтось каже, що можуть бути проблеми з опаленням та гарячою водою через руйнування енергетичної інфраструктури та брак газу. Як ви вважаєте?

Поки що складно щось прогнозувати, бо бойові дії ще не завершені, і ми не знаємо, що ще буде зруйновано. Якщо виходити із сьогоднішнього стану речей, то наступний опалювальний сезон буде важким.

Так, можуть бути перебої з теплопостачанням, із гарячою водою, нічого виключати не можна. Але це ми будемо бачити на початку осені. Цей ступінь складності ми побачимо трошки пізніше: тішити ілюзіями себе не потрібно, але й не потрібно малювати собі апокаліпсис.

Ганна БРЕДІХІНА