Екс-голова ФДМУ Олександр Бондар: “За наступні два роки буде продано все”

Напередодні парламентських виборів 2012 року несподівано для багатьох приєднався до ВО “Свобода”, мотивуючи це рішення близькістю своїх економічних поглядів до позицій партії щодо принципів проведення приватизації, демонополізації та деолігархізації економіки, розвитку малого й середнього бізнесу, повернення в Україну офшорного капіталу тощо. В інтерв’ю Тижню пан Бондар розповів про конкретні механізми досягнення цих цілей, а також про особливості розподілу власності між основними групами впливу у владному конгломераті за президентства Януковича та перспективи “Свободи”.

- Якими є основні риси перерозподілу майна за правління Віктора Януковича? Як змінився баланс між провідними фінансово-промисловими групами?

— Об’єкти ділять за чітко узгодженими принципами, виведеними, як здогадуюсь, задовго до президентських виборів. Однозначно ніяких шансів придбати привабливі об’єкти не мають ані Ігор Коломойський, ані Віктор Пінчук. Коло наближених людей скорочується й концентрується на “Сім’ї”, що характерно для гангстерського періоду накопичення капіталу в Сполучених Штатах.

Безумовно, суттєвий приріст дістали наближені до президента групи Дмитра Фірташа й Ріната Ахметова. Крім того, відбувається перерозподіл власності: до останнього перейшли завод Ілліча, Запоріжсталь, структурам Фірташа — титанова галузь. Паралельно до приватизації тривають і рейдерські захоплення через державні структури: підприємство вганяють у борги і пропонують йому продатися задешево конкретному власникові. Це абсолютно кримінальні схеми, які реалізовано за участю держави. Суттєво зменшилась присутність російського капіталу в Україні. Навмання можу назвати три підприємства, що їх утратили росіяни: це згадана Запоріжсталь, Запорізький алюмінієвий комбінат і Луганськтепловоз. Вони переходять або вже перейшли до рук українських олігархів.

- А які активи втратили не наближені до Януковича вітчизняні магнати?

— Поки що ці олігархи не загубили вже наявних активів, однак утратили можливість прирости новими: Ігор Коломойський, Костянтин Жеваго, Вік­тор Пінчук, Олександр Ярославський та інші — власне, всі, крім Ахметова, Фірташа й “Сім’ї”. Звісна річ, між цими угрупованнями теж точаться перманентні конфлікти за конкретні об’єкти, найбільшої гостроти вони можуть набути, якщо дійде до приватизації землі. Найпершим претендентом на її захоплення й перепродаж є “Сім’я”. Якщо так станеться, то й Ахметов, і Фірташ опиняться не при ділі. Втім, реальної приватизації не відбудеться — лише елементарна передача конкретних земельних ділянок конкретним особам.

- Коли всі активи приватизують і дерибанити виявиться нічого, між цими угрупованнями може спалахнути повномасштабна війна за черговий переділ власності?

— Гадаю, все в перспективі. Поки що є попередні домовленості, і їх із певними корективами виконують. Але коли ці пункти укладали, “Сім’я” ще не мала такого впливу, а зараз вона підгрібає під себе цілі галузі. В нинішній системі влади все залежить не від того, чи все розпродано, чи ні. Ті, хто сьогодні позбавлений доступу до активів, будь-що пробиватимуться чимближче до першої особи й відтіснятимуть інших.

- Чи може Україна опинитись у російській ситуації, коли глава держави є головним і фактично єдиним олігархом?

— Це не виключено, якщо президентом залишатиметься Янукович. Не думаю, ніби наші олігархи такі наївні, щоб не розуміти цього, на підтвердження є приклад Путіна. Росіяни теж усвідомили, що найголовнішими будуть вибори 2015 року, бо потім уже нічого не зміниш.

- Тобто ставка може бути зроблена на когось із нині опозиційних політиків?

— А чом би їм і не поставити на опозиціонера? Вони ж бачать, що за Ющенка купували підприємства, а нині вже не купують: тоді росіяни отримали Луганськтепловоз, брали реальну участь у приватизації Криворіжсталі й Одеського припортового тощо.

- Які найбільш ласі об’єкти можуть бути приватизовані наступного року й кому вони відійдуть?

— За наступні два роки буде продано все. Графік розпродажу залежить не від потреб держави, а від бажання олігархів. Якби було навпаки, цьогоріч не постали б проблеми з економікою та наповненням держбюджету, на торги виставляли б більше об’єктів й за вищими цінами. За рахунок отриманих коштів влада без проблем погасила б усі свої соціальні зобов’язання. Але приватизацію стримує те, що коло допущених до неї обмежене трьома особами і в них недостатньо ресурсів. Їм нині за заниженими цінами продають тільки те, що вони здатні придбати. Думаєте, в СКМ Ріната Ахметова немає бажання скупити всі обленерго та всю генерацію? Звісно, є. Але купили досі лише те, на що було відкрито кредитну лінію. Тепер із кредиторами розрахуються через підвищення тарифів, і наступного року створять чергову. Якщо брати за галузями, то обл­енерго й генерація — вотчина СКМ; усі облгази та нафтохімія — групи Фірташа, “Нафтогаз України” — теж; частина Укрзалізниці й порти — спільний бізнес структур СКМ та “Сім’ї”; вугільна галузь — “Сім’ї”.

- А столичний аеропорт “Бориспіль”, один із терміналів якого планують передати в концесію?

— Швидше за все, це особиста схема Бориса Колеснікова: держава виділяла кошти з бюджету на будівництво, а тепер передасть аеропорт у концесію наближеним до нього структурам через якісь офшорні компанії.

- Решта українських та російських бізнес-груп навіть не намагатимуться брати участі у приватизації 2013—2014 років?

— Вони вже все зрозуміли. Ми ж бачимо: в суди не надійшло жодного позову щодо опротестування результатів конкурсів. Понад те, коли хтось намагатиметься конкурувати, якщо це буде український бізнесмен, його бізнес на тому й закінчиться. До мене кілька разів зверталися по консультацію під час приватизації деяких об’єктів у Києві. Я з’ясовував стан речей, і мені казали: “Якщо людина хоче собі на голову проблем, нехай подає заявку на конкурс”.

Із російським капіталом ситуація складніша, бо там про все домовляються на найвищому рівні. Під час кожної зустрічі Януковича й Путіна постає питання про допуск російського бізнесу до привабливих українських об’єктів. А на практиці капітал РФ відсікають від участі в конкурсах через створені на них умови. Фактично в жодному за останні два з половиною роки приватизаційному змаганні росіяни участі не брали.

- Україна впевнено віддаляється від Заходу й, не виключено, муситиме зближатися з Росією. Отже, ситуація може змінитися?

— Для нашої влади Митний союз — більш прийнятна і зрозуміла модель. Але проблема в олігархах, які розуміють, що не витримають конкуренції з російським товаром та фінансами. Україну вони вважають своєю вотчиною, яку хочуть освоювати цілком самостійно. Часто звучить теза, мовляв, коли Європа нас відштовхне, то ми прийдемо до Росії. Але наші олігархи усвідомлюють, що вступ до Митного союзу автоматично означатиме й відкритий доступ сусідів до приватизації, а це, по-перше, зростання ціни об’єктів, бо в росіян грошей багато, по-друге, конкуренція менеджменту, і не на їхню користь, бо менеджмент РФ уже фактично вийшов на світовий рівень.

За Януковича Україна й надалі перебуватиме між Заходом та Москвою, постійно комусь щось обіцятиме, нікуди не вступатиме, і це закінчиться повним крахом економіки.

- Які стратегічні наслідки для економіки матиме приватизація в наступному році?

— Триватиме концентрування капіталів, це призведе до зменшення конкуренції, встановлення монополії, а відтак — зростання цін і тарифів. Часто наводжу приклад Америки 1920—1930-х років: тоді воювали за активи з автоматами, а в нас воюють із бітами. Однак у США була сильна влада, яка поставила монополістів із їхніми картельними змовами на місце — наша цього не зможе, бо надто від них залежна.

Основною метою приватизації від початку було створення конкурентного середовища, тобто великої кількості власників, які змагалися б між собою, а також ліквідація державного монополізму. Від 2010 року ці дві принципові позиції настільки викривлені владою, що працюють у зворотний бік. Замість державних монополій маємо приватні, а це, на моє переконання, навіть гірше. В окремих галузях власність сконцентрована в одних руках, тож немає сенсу ані піднімати зарплати, ані модернізувати виробництво тощо, бо конкурувати ні з ким.

- Як зламати цю систему й позбавити олігархів монопольного впливу на економіку?

— Я підготував пакет із п’яти взаємопов’язаних законопроектів глобального характеру, але коротких і зрозумілих для населення. І їх узяла на озброєння “Свобода”.

Перший — нова редакція закону про приватизацію, що усуває наявні недоліки чотирьох нині чинних документів, дає змогу подолати проблему неконкурентного продажу майна. Передбачено заборону продавати об’єкти пов’язаним між собою структурам, монополістам тощо.

Другий законопроект — про ліквідацію приватних монополій, який має добровільно-примусовий характер. Коли якась структура є монополістом, вона муситиме продати певну частку, витрати на купівлю цих активів їй повертаються, решта йде в бюджет; якщо вона відмовляється, держава забирає в неї всі активи, відшкодовуючи лише витрачені на їх купівлю кошти.

Третій законопроект — про добровільно-примусову легалізацію капіталів, виведених за кордон, що стосується як юридичних, так і фізичних осіб. За  нинішньої влади близько $60 млрд виведено лише на Кіпр. Чому не запровадити якогось податку на це? Ні, натомість підписують міфічні угоди з Нікосією, а крайніми опиняються звичайні громадяни — починаючи від запровадження збору з продажу валюти тощо.

В моєму законопроекті про легалізацію капіталів у офшорах запропоновано дуже просту схему: всі компанії, що зареєстровані за кордоном і володіють майном в Україні, повинні перереєструватись у нас. Якщо вони цього не роблять, власність відходить державі. А перереєструвавшись в Україні і віддавши в бюджет 50% наявних на офшорних рахунках коштів, вони й далі можуть володіти тут майном. Як на мене, все справедливо, адже фактично ці кошти були вкрадені у держави.

Четвертий законопроект — про спрощений механізм реєстрації малого та середнього бізнесу через банківські установи. Банківські мережі дуже розгалужені, фінустанови будуть самі зацікавлені в цьому, як і підприємці, котрі замість потрібних нині 17 документів подаватимуть лише п’ять, та й ті матимуть не дозвільний, а реєстраційний характер.

П’ятий законопроект — про ліквідацію дефіциту Пенсійного фонду. Ми пропонуємо всім особам, які за кордоном чи в Україні отримують зарплату нелегально (гастарбайтери, будівельники, прибиральниці, охоронці та ін.), зареєструватись у банку як малі підприємці й сплачувати внески до ПФ. Цей механізм дасть таким людям змогу одержувати в майбутньому пенсію, а державі — залучити колосальні кошти, бо таких громадян мільйони.

У разі ухвалення цих законів розпочнеться розвиток малого та середнього бізнесу, галузі економіки будуть демонополізовані, повернуться капітали з-за кордону: за нашими підрахунками, близько $50 млрд.

Потреба вводити якісь 10% чи 15% податку на продаж валюти відпаде як така. До речі, як мені здається, цей закон потрібен не для того, щоб збирати кошти, а щоб налякати людей і максимально вимити в населення наявну на руках валюту, а потім він уже стане не потрібен. В будь-якому разі не варто піддаватися паніці, котру провокує влада.

- Ви вважаєте, що запропоновані вами заходи не налякають іноземних інвесторів?

— Якщо буде впроваджено закон про ліквідацію природних монополій, реприватизовані об’єкти знову продаватимуться, але вже на абсолютно відкритих конкурсах, без обмежень та переваг для окремих учасників. Думаю, прозорі умови зацікавлять західних партнерів. Відкрити ринок іноземному капіталові можна лише в такий спосіб.

Регіонали інколи кажуть, що наші олігархи — патріоти, але я не бачу нічого патріотичного в тому, що вони виводять за кордон мільярди, купуючи там майно й навчаючи дітей. Патріотичніше буде, якщо західні компанії працюватимуть тут і сплачуватимуть величезні відрахування до держбюджету.

- Поки що вітчизняні олігархи діють дуже зухвало. Може, зовсім забули про досвід реприватизації, про ту ж таки Криворіжсталь і геть нічого не бояться?

— Вони роками тримали в заляканому стані цілий регіон — Донбас. Там було побудовано феодалізм, нині цю схему поширили на всю Україну. Це велика помилка: менталітет людей у Центрі й на Заході України зовсім інший, і рано чи пізно це вибухне. Крім того, вони впевнені, що прийшли назавжди, розраховували на це ще до Помаранчевої революції, потім стався збій, і зараз вони надолужують прогаяне.

- Чому ви приєдналися до “Свободи”? Річ лише у збігу певних економічних поглядів?

— Я починав свою політичну кар’єру наприкінці 1980-х у радикально націоналістичних організаціях і брав активну участь в боротьбі з комуністичним режимом. Коли стежив за останніми діями й заявами “Свободи”, мені імпонувало, що ці люди мають дуже виразну позицію і дуже чітко виступають проти нинішньої влади. Я запропонував свої напрацювання “Свободі”, й вона дуже вдало їх використала в передвиборній агітації.

Постійний електорат “Свободи” — націонал-радикаль­ний. Зараз ці люди сподіваються від неї дуже жорсткої опозиції, скандалів та бійок у Раді. Люди іншого світогляду, які голосували за ту саму політсилу, чекають іншого — насамперед законодавчих ініціатив, здатних суттєво покращити ситуацію в країні. Якщо ці законопроекти відійдуть на задній план і превалюватиме протистояння, партія цей електорат може втратити. Людей місяць-два цікавитиме, чи битиме “Свобода” комуністів та регіоналів, потім це набридне, бо такі дії реально не впливають на життя українців. Я вбачаю своє завдання в тому, щоб спрямувати її діяльність у конструктивніше русло — сконцентрувати увагу на економічних питаннях.

- Ви бачите глобальну перспективу “Свободи” чи ці вибори стали для неї “зірковим часом”?

— Перспектива буде, якщо її представники зберігатимуть принциповість, не йдучи на компроміси, а крім того розширюватимуть свій електорат. Для цього треба, щоб в ефірах з’являлися люди, які асоціюються з іншим електоратом політсили, більш поміркованим і не настільки радикальним.

- Чого зараз не вистачає “Свободі”? Який напрям парті­йної діяльності варто було б посилити?

— Я є її рядовим членом, не входжу до керівних органів партії, моя сфера — економічна. Очолив експертну раду при фракції “Свободи” у Верховній Раді, і на цьому буде зосереджена моя діяльність. Пропонуватиму речі, які сприймає населення і які здатні поліпшити його матеріальний стан. На жаль, багато хто думає, що економіка не входить до числа пріоритетів цієї партії, і моє основне завдання — зламати цей стереотип.