Дійсне життя недійсних виборчих бюлетенів

Така ініціатива час від часу виринає на поверхню, хоча ще жодного разу її не вдалося реалізувати. Востаннє вона пропонувалася під час президентської кампанії, але автору подання вистачило 5 днів, аби переглянути власне бачення.

Нині ж ситуація з просуванням ідеї видається більш стійкою. Якщо “торги” довкола якихось окремих параметрів проекту ще політично можливі, то відмова від голосування, яке скорочено виборець називає “проти всіх”, була озвучена у першій лаві ініціатив робочої групи з підготовки законопроекту.

За цього такий намір стає як об’єктом різночитань представниками різних політичних сил, так і предметом несприйняття самими громадянами. Позиція “вилучення графи “проти всіх” є порушенням виборчих прав громадян” поєднується з обуренням — “нас позбавляють права висловити своє невдоволення”.

Багато хто з-поміж громадян тлумачить законопроектну пропозицію як ситуацію штучного й ледь не примусового вибору.

За цього мало кому відомо, що голосуючи “проти всіх” виборець насправді мимоволі віддає свою частку влади переможцям виборів.

Що відбувається з голосами, поданими “проти всіх”?

Відповідь на це запитання дає чинний закон “Про вибори народних депутатів” від 25 березня 2004 року, який регламентує наступний порядок підрахунку бюлетенів: “Виборчі бюлетені, які підлягають врахуванню, розкладаються на місця, позначені окремими табличками, що містять з обох боків назви партій (блоків), зазначених у виборчому бюлетені, написи “недійсні”, “проти всіх” (стаття 88).

Отже, при встановленні кількості виборців, що взяли участь у голосуванні, враховуються недійсні бюлетені.

Відповідно до чинного закону це ті, на яких не зазначено прізвище та (або) відсутній підпис члена виборчкому, який його видав, або підписані особою, яка не видавала бюлетені; якщо до нього не внесено зміни про скасування реєстрації, ухвалені рішенням ЦВК, або внесено зміни без такого рішення; якщо зроблено більш як одну позначку проти назв партій (блоків) або немає жодної; якщо не відокремлено контрольний талон виборчого бюлетеня; якщо неможливо з інших причин встановити зміст волевиявлення виборця).

Враховуються і дійсні бюлетені, а до них відносяться ті, в яких виборець позначив, за кого він голосує, чи обрав графу “не підтримую жодного кандидата”.

У виборця може виникнути питання — якщо враховуються недійсні бюлетені і бюлетені, на яких зазначено “не підтримую жодного кандидата чи партію”, то які ж, у такому разі, не враховуються?

Відповідно до частин 9, 10, 11 і 13 статті 88 чинного закону про вибори депутатів парламенту, не підлягають врахуванню бюлетені з “неналежними ознаками”. До таких законом віднесено бюлетені з переносної скриньки (якщо їх більше, ніж зазначено у контрольному листі), на яких немає номерів відповідного виборчого округу та дільниці, відбитку печатки ДВК, не підписані членами комісії тощо.

Решта ж бюлетенів враховуються.

Встановлена в результаті підрахунку дільничною комісією кількість бюлетенів є кількістю виборців, що взяли участь у голосуванні на дільниці. І вона вважається тими базовими 100% виборців, які взяли участь у голосуванні, від яких обраховується виборчий бар’єр (нині — 3%, за проектом — 5%).

Цю законодавчу ситуацію у 2006 році відомим рішенням Вищого адміністративного суду України від 25 квітня було означено як “особливості національного виборчого законодавства”.

Позивачі — Блок Наталії Вітренко “Народна опозиція”, Блок Юрія Кармазіна, Партія “Віче” (Інни Богословської), Народний блок Литвина — просили встановити, що під час визначення партій, які подолали виборчий поріг, необхідно враховувати лише кількість голосів, поданих “за”.

Суд розтлумачив, що “до виборців, які взяли участь у голосуванні, відносяться виборці, що в установленому законом порядку особисто отримали виборчий бюлетень і, зробивши або не зробивши в ньому відмітку, опустили його до виборчої скриньки.

При визначенні політичних партій, що отримали три і більше відсотків голосів, необхідно враховувати суму кількостей виборчих бюлетенів з голосами виборців, поданими за кандидатів, недійсних виборчих бюлетенів та виборчих бюлетенів з голосами виборців, які не підтримали кандидатів у депутати від жодної партії, тобто з врахуванням волевиявлення всіх виборців”, — так вирішили судді.

Для виборця ця ситуація означає, що голосуючи “проти всіх” і будучи певним, що він нікого не підтримав, він насправді мимоволі віддає свій голос за усіх переможців виборів.

Процедури чинного закону демонструють, що воля виборця, котрий відмовляє у підтримці усім кандидатам, фактично перекручується. Його “протестний”, як він певен, голос все рівно наділяє владою небажаних ним. І “противсіхи” насправді виявляються “завсіхами”.

Для партії ця сама ситуація означає, що відсоток голосів, необхідний для подолання виборчого бар’єру, обчислюється від усіх голосів виборців, які взяли участь у голосуванні (і “за”, і “не підтримую жодного кандидата”, і недійсні бюлетені), чиї голоси враховані.

Водночас виборча квота — кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата, “електоральна ціна” мандата — є часткою кількості голосів виборців, відданих за усі партії, та кількості мандатів, які між цими партіями розподіляються.

Отже, виходить, що для подолання виборчого бар’єру партії необхідно здобути більшу кількість фактичних голосів (і “за”, і “не підтримую жодного”, і недійсних), хоча в ході визначення виборчого “метра” значущою є їхня менша кількість (тільки “за”).

Проектні пропозиції

Тепер пропонуються інші “особливості національного виборчого законодавства”.

Як і раніше, не будуть враховуватися бюлетені з “неналежними ознаками”, що в основних рисах повторюють чинний закон.

Дійсні (”за”) і недійсні бюлетені вважаються бюлетенями з “належними ознаками”, які враховуються як голоси виборців, які взяли участь у голосуванні.

Таким чином, вилучення графи “не підтримую жодну партію” у пропорційній частині виборчої системи дозволить змінити наявну базу для встановлення кількості голосів виборців, які беруться за 100% при обчисленні виборчого бар’єру, у бік зменшення.

Одним із політичних наслідків такого кроку теоретично могло би стати зменшення кількості голосів виборців, необхідних для подолання виборчого бар’єру. Але ця теорія — не для нашого випадку.

Виведення з гри бюлетенів “проти всіх” з одночасним підвищенням бар’єру від 3 до5% і скороченням навпіл кількості місць, які розподіляються в пропорційній частині виборчої моделі, не несе партіям ні процедурних, ні електоральних, ні політичних переваг у порівнянні з минулими виборами. Проти них грає влада.

Не виключено, що згодом законодавець дійде висновку про те, що недійсні бюлетені також не слід враховувати при встановленні виборчого бар’єра. Адже бюлетень за когось “легким порухом руки” перетворюється на недійсний, за яким неможливо встановити волевиявлення.

Не змінюючи загальну кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, у такий спосіб можна зменшити кількість виборців, які підтримали якусь партію і, відповідно, зменшити кількість мандатів цієї партії.

Та й щодо того, як потрапили в скриньку інші недійсні бюлетені, наприклад, ті, на яких не поставлено жодної позначки, виникають сумніви. Чи гарантовано вони є голосом виборця? Яка політична вага такого голосу?

Протестне голосування в одномандатних округах

Оскільки влада пропонує у 2012 році ще 225 кандидатів обрати в одномандатних округах, варто поглянути, яку роль відіграє “протестне волевиявлення” при застосуванні системи простої більшості.

Пропонований законопроект не передбачає голосування “проти всіх” в одномандатних округах. Для перемоги достатньо набрати більше голосів “за”, аніж найближчий суперник, тому скільки виборців взяли участь у виборах, з цієї точки зору неважливо.

Так само не має юридичного значення, скільки виборців взяли участь у виборах, оскільки немає порогу явки, яка була б необхідна для визнання виборів такими, що відбулися.

Але на виборах 1998 і 2002 років, на яких також застосовувались одномандатні округи з системою відносної більшості для обрання половини складу Верховної Ради, голоси “проти всіх” мали інший статус.

Хоча поріг явки не встановлювався, думка виборців мала значення в ситуації визнання недійсними виборів, якщо переможець, котрий не мав суперників, набрав менше голосів на свою підтримку, аніж кількість голосів “проти всіх” — стаття 43 закону про вибори від 24 вересня 1997 року.

Пропонований проект закону для аналогічного випадку передбачає визнання виборів на цій дільниці недійсними, якщо за такого кандидата віддали голоси менше половини виборців, але, одначе, це також не той випадок, коли таких голосів менше, ніж голосів “проти всіх”.

У багатьох виникає питання, а чому ухвалювати рішення від імені виборців має депутат, якого підтримали людей менше, ніж не підтримали? Наприклад, 10% “за”, інші 40% розподілилися між десятьма іншими кандидатами, а ще 50% проголосували “проти всіх”, або не прийшли на вибори?

Це питання логічне, але таку ситуацію слід віднести до конструктивних вад моделі простої більшості, яка ще інакше називається “перший отримує пост”, за якої завойовувати 50%+1 не потрібно.

Простота цієї моделі межує з простотою рахівниці, але українські політики не схильні ускладнювати собі життя, а суспільство не хоче їх до цього схилити.

Завершуючи огляд статусу бюлетенів “проти всіх” слід зазначити, що їх збереження у виборчому процесі навряд чи послужило б інструментом розвитку демократичності виборів і політичного управління, навіть якби такі голоси не враховувалися в загальній кількості реальних дійсних виборців і виступали зафіксованим публічним виявом рівня електоральної недовіри політикам.

Протестні настрої, протестна поведінка і протестні бюлетені — це “три великі різниці”. Проблема добору якісного депутатського корпусу не вичерпується лише одним процедурним елементом виборчого процесу. Кожна нова політична команда позбавляє українців ілюзій. Ця — від хибної думки, що протест живе у виборах.

Можна припустити, що наполегливість влади в скасуванні можливості голосувати “проти всіх” має під собою утилітарне підґрунтя. Ясно, що бюлетені, невикористані виборцями, можуть бути використані за них та ще й з високим рівнем явки. Але чи давати комусь таку можливість, це вже питання, адресоване самому виборцю.

Світлана КОНОНЧУК