Драма в Нігері: чому це так важливо для Заходу

Ніколи за свою історію Нігер (за оцінкою ООН, найменш розвинена країна світу) не привертав до себе такої інтенсивної уваги. Навіть тоді, коли 2003 року інформацію про буцімто здійснену тут Іраком закупівлю 500 тонн урану було використано США як один з аргументів для обґрунтування початку іракської війни.

Причиною такої уваги є можливі геополітичні наслідки військового заколоту 26 липня.

Нігер займає виключно важливе, стратегічне місце у центрі Африканського континенту. Він є своєрідним мостом між Західною та Східною Африкою, між державами поясу Сахари та тими, що розташовані на південь від неї. Він має спільні кордони з такими африканськими політичними важковаговиками, як Алжир, Лівія, Нігерія, Малі та Чад.

Саме виходячи з його географічного розташування, Нігер було обрано як хаб для антитерористичних операцій США, спрямованих проти ісламістських рухів, що здійснюють активну діяльність у цій частині Африки. В країні перебувають 1100 американських військових, розташованих на двох базах ВПС, причому одна з них є другою за розміром базою дронів США в Африці. Звідси США здійснюють спостереження та збирають розвідувальну інформацію щодо зон терористичного ризику, зокрема у Малі та Буркіна-Фасо. Нігер є найбільшим реципієнтом американської військової допомоги у Західній Африці.

Цінність Нігеру у цьому контексті є настільки високою, що адміністрація Джо Байдена вживає заходів, аби зберегти свою військову присутність у країні за будь-яких обставин. Очевидно, ця тема була однією з головних для обговорення під час візиту 7 серпня до Нігеру виконувачки обов’язків першого заступника держсекретаря Вікторії Нуланд. США навіть утрималися від того, щоб офіційно кваліфікувати події в Нігері як державний переворот, оскільки це означало б негайне припинення надання Нігеру військової допомоги, включно із фондами для боротьби з ісламським екстремізмом.

Ще 1500 вояків, які також виконують антитерористичні завдання, має у Нігері Франція, колишня колоніальна метрополія. Нігер разом із Чадом став для неї основним опорним пунктом у регіоні, особливо після того, як французькі військові контингенти на вимогу місцевих хунт були змушені залишити Малі та Буркіна-Фасо. Наразі подібні вимоги висувають нігерські путчисти. Вони також наполягають на від’їзді з країни французького посла та припинили дію п’яти угод із Францією про військове співробітництво.

Прорахунки французької політики на континенті, токсична спадщина так званої Франсафрики — непрозорої та часто корумпованої системи фінансово-економічних, військових і дипломатичних відносин, яка склалася у постколоніальний період між правлячими колами Франції та її колишніх колоній й існувала до останнього часу, — дали можливість лідерам путчистів у Нігері та інших країнах каналізувати незадоволення населення своїм становищем і політичною ситуацією в русло антифранцузьких настроїв.

З іншого боку, гостре незадоволення керівної верхівки більшості країн Африки викликають намагання Заходу обумовити надання економічної допомоги прогресом у розвитку демократичних засад. У зв’язку з цим варто наголосити, що відсторонений нігерськими військовими президент Мохамед Базум був обраний 2021 року демократичним шляхом. Остаточна перемога заколотників, яка виглядає наразі цілком імовірною, додасть Нігер до поясу країн, де чинну владу було встановлено внаслідок державних переворотів у 2021—2023 роках, — Малі, Буркіна-Фасо, Гвінеї, Чаду, Судану. 

Висловлюється припущення, що успіх заколоту у Нігері може спричинити ефект доміно, наслідком якого стане поява військових диктатур у сусідніх країнах. Уже 30 серпня відбувся державний переворот у Габоні, хоча ситуація в цій країні та мотивація військових суттєво відрізняються від нігерських.

Як свідчить практика, прихід до влади у країнах Африки військових розхитує і без того слабкі державні інституції та призводить до подальшого погіршення якості державного управління. Попри гучні обіцянки радикально підвищити рівень безпеки, військові хунти, як правило, виявляють неспроможність зменшити вплив ісламських терористичних організацій та організувати ефективну боротьбу з ними. Своєю чергою критика зусиль у цій сфері Франції, яка протягом десяти років провела в регіоні кілька антитерористичних операцій, використовується військовими для обґрунтування співробітництва з “альтернативною силою” — Росією, незалежно від того, чи йдеться про російські офіційні структури або найманців типу ПВК “Вагнер”.

Кремль застосовує в Африці вже перевірені в інших частинах світу засоби ідеологічно-психологічного впливу на кшталт сумнозвісних “фабрик тролів”. У такий спосіб не тільки просувається позиція Росії в африканських суспільствах. Африці відводиться важлива роль у просуванні антизахідних і антиукраїнських наративів Росії в рамках Глобального Півдня для досягнення потрібних Росії зовнішньополітичних результатів.

Наразі відсутні докази, що Росія підтримувала лідерів путчу у Нігері. Вона навіть закликала до повернення до конституційного порядку. Втім, не можна виключити, що нове нігерське керівництво отримає (чи вже отримало) від Росії пропозицію, від якої воно не зможе чи не захоче відмовитись. Очевидно, що зовсім невипадково над демонстрантами — симпатиками путчистів у Нігері майоріли російські триколори.

Стимулювання нестабільності на континенті відповідає стратегії Кремля на заповнення вакууму, який утворюється після відходу колишніх імперських держав і послаблення позицій Заходу загалом, на розширення та зміцнення своїх плацдармів тут. Головна роль при цьому відводиться військовому співробітництву. Відповідні угоди з Росією уклала майже половина африканських держав (головним клієнтом виступає Алжир).

Щодо економічного співробітництва Росія зробила акцент на тих галузях, які мають стратегічне значення для країн-партнерів, як от торгівля продуктами продовольства. З 2018 до 2020 року імпорт пшениці з Росії до Африки становив 32% її загального імпорту на континент. Разом з тим Росія виявляє підвищений інтерес до мінеральних багатств Африканського континенту, зокрема до бокситів і марганцю, яких невдовзі може не вистачати російській індустрії.

Фішкою Нігеру, про яку одразу згадали всі, хто коментував останні події в цій країні, є наявність великих покладів урану найвищої в Африці якості. Нігер посідає сьоме місце у світі за видобутком цієї сировини і є її важливим експортером до ЄС — 25,4% (друге місце після Казахстану). Нігерські уранові шахти перебувають під спільним управлінням французької компанії “Орано” та Нігеру.

Навіть у разі скорочення поставок нігерського урану до Європи Європейська агенція з розвитку ядерної енергетики “Євратом” не вбачає в цьому короткострокових ризиків для функціонування європейської ядерної галузі завдяки значним запасам урану в Європі та можливості збільшити його імпорт з інших країн.

Разом із тим заслуговує на увагу думка одного із спеціалістів паризького Інституту імені Жака Делора про те, що скорочення поставок урану з Нігеру може негативно позначитися на перспективах запровадження санкцій проти російського урану, які вже тривалий час обговорюються в ЄС.

У разі витиснення “Орано” з нігерського ринку урану очікується, що його монополізує Китай, який уже є головним гравцем у нігерській нафтовій галузі. Про китайську економічну експансію в Африці написано багато: достатньо нагадати, що Китай є основним кредитором країн континенту. До останнього часу Захід переважно спостерігав, як значна частина його африканських партнерів потрапляла у міцні обійми китайсько-російського тандему. Ще невідомо, яким є ступінь координації та конкуренції в його рамках, але проглядається очевидний розподіл ролей: дестабілізація та військово-безпекові домовленості — прерогатива Росії, тоді як Китай посилює свій вплив головним чином через економічні важелі.

Нігерська драма продовжує розгортатись. Її фінал — установлення тотального контролю над державними інституціями з боку путчистів чи досягнення політичного компромісу і за яких умов — матиме наслідки, значення яких виходить за межі цієї країни, регіону і навіть усього Африканського континенту. 

Олег ШАМШУР, Надзвичайний та Повноважний Посол, заступник міністра закордонних справ України (2004—2005), посол України у США (2006—2010), посол України у Франції (2014—2020)